• Брухт ДальнобойСервис


реклама

Голос у спадок

 

Вона успадкувала свій голос від батьків. Народилась в сім’ї, де було 8 дітей. Мама нічого не робила без пісні. Чи то хліб місила, чи город сапувала, чи сіно гребла - її чарівний голос звучав постійно. Тато теж співав. Як йшов з роботи, то по селу було чути його гарний голос - ніяка втома не була тому завадою. Частенько батьки вдвох, мов ті соловейки, щебетали в хаті українські пісні. На них і зросла. Свій перший виступ добре пам’ятає. Це було в 5 класі. З тих пір і почалися її концерти. За плечима пройдена довга нива, на якій життя дарувало урожай і з гірким присмаком, та пісні не полишила. Та от дарунком долі вважає своїх друзів, бо ті, як і вона закохані в пісню. А одна з них співала з нею ще зі школи. І з тих пір вони не уявляють виступу одна без одної. Щодня говорять по телефону, і частенько буває, що крім розмов в телефонній слухавці співають пісні вдвох, адже закохані в них!



Ольга Миколаївна Сипченко народилась у Волинці. Сім’я велика - вісім дітей. До роботи батьки всіх привчили, адже життя в селі тяжке. А ще привчили до пісні, бо обоє батьків мали гарні голоси і не було того дня, щоб не співали. Мама взагалі була жінкою з великої літери. Зараз Ольга Миколаївна згадує, як прокидались зранку, а на вулиці вже висіла випрата білизна і одяг. Піч витоплена. Мама лягала пізно і вставала з першими півнями, щоб все це зробити і бігла в колгосп на роботу. Діти і там мамі допомагали, адже наділяли пайку буряків. Жарко під сонцем було сапувати, та на це ніхто не зважав, адже мама на поле для дітей завжди купувала щось смачненьке. І всі так чекали того часу, коли зможуть поласувати пряниками, або печивом. Для дітей це було свято. В хаті завжди був порядок - до цього привчала теж. Чи то мама хліб пекла, чи сіно гребла - завжди співала. І частенько з нею виспівував і тато. Все своє життя він працював на тракторі, та до роботи ставився відповідально. Його портрет постійно був на дошці пошани. В школі помітили, що Ольга має голос. Свій перший виступ добре пам’ятає - це був п’ ятий клас, де виспівувала "Из чего же сделаны наши мальчишки". І з того часу жоден шкільний виступ не обходився без неї. Сестра Віра була трохи старшою і вже працювала в Сосниці в будинку відпочинку. І коли Олі було 16 років, то забрала туди і її.

Стала вона робити на кухні. Вставала дуже рано, бо сніданок повинен був готовий вчасно. Та робота так сподобалася, що вирішила піти навчатися на кухаря і вступила до Прилуцького ПТУ, де і здобула омріяну професію. Після влаштувалася в Мені до підприємства громадського харчування. А з тої роботи направили до Львівського кооперативного технікуму. Поїхала і успішно там провчилась. Ще, будучи у Львові, мріяла, що буде працювати кухарем на кораблі. І світу побачить, і можна було купити в інших країнах одяг, якого тут не було. Подала з подругою разом документи, і , яке щастя - їй прийшов виклик. Та тільки чомусь подрузі таке щастя не посміхнулося. А вона мріяла, що вони разом будуть плавати. І без неї не поїхала працювати за викликом - побоялася. Так її мрія і не справдилася. Повернулася знову до Мени. Сестра Віра жила у Сосниці і запросила Ольгу до себе в гості. Це була Паска. Виїхали з друзями до Десни, де і святкували.

І, звісно, як без пісні? Віра теж успадкувала гарний голос від батьків і, як і Ольга, була закохана в пісню. Довгий час була учасником народного аматорського фольклорного колективу "Криниці" і виступала на сцені.

І тут, на Десні, і познайомила сестру зі своїм знайомим. Він закохався відразу, і їхня зустріч згодом закінчилася одруженням. Повіз дружину до Слобідки, звідки був родом. Там народилися діти - Володимир, Віталій, Василь і Валентина. Цікаво, що ім’я всіх дітей починаються на одну букву, але так виходило. Діток лелека підкидав майже щороку. А коли закінчилася декретна відпустка, то переїхали жити до Волинки. Купили колгоспну хату. Діти пішли до школи вже тут.

Директор школи, коли дізнався, що жінка кухар, то відразу запросив на роботу до шкільної їдальні. Пішла. Завели господарство. Тримали з чоловіком три корови. І вона, як і її мама, вставала з першими півнями, щоб усе поробити, подоїти корів і бігла до шкільної їдальні, щоб приготувати страви для учнів. І так, як і її мати колись співала під час роботи. І це дійсно піднімало настрій. Все було добре, давала лад усьому, та сталась біда, яку ніхто не очікував - помер чоловік. Це було страшним ударом для неї, адже прожили в шлюбі всього дванадцать років. Діти, яких треба підіймати на ноги, господарство, городи, робота.... Зараз Ольга Миколаївна згадує минуле і навіть сама не знає, де взяла сили, щоб вистояти. Одну корову тоді збула, а дві тримала ще багато років.


Діти допомагали мамі в усьому, рано стали дорослими. Вони були її єдиною розрадою. Навчала їх усьому. Якось захворіла Валя і мама повезла її до обласної лікарні. Дома була свиноматка, яка мала тієї ночі привести приплід. Розказала сину, що треба зробити, як будуть народжуватися. Та приказала, якщо щось не так, щоб біг до сусідки і кликав на допомогу. А коли повернулася додому, то все було в порядку. Син ніч не спав і не відвів очей від свині і сам з усім справився мужньо. До сусідки бігти за допомогою не прийшлося. Корів доїти уміли. А тоді діти пішли вчитися, а слідом і армія. Щоосені проводи справляла кожному. А на це потрібні були кошти, адже кожного разу гостей було понад сімдесят чоловік. Діти, як соколята, вилітали з рідного гніздечка і розліталися по світу. Донька навчалась в Новгород-Сіверському медичному училищі і після його закінчення стала працювати в обласній дитячій лікарні. Решта синів після армії пішли працювати і теж роз’їхалися по світу.

Так і залишилася в будинку сама. Вся робота лягла на її плечі. Та сумувати і падати духом не давала любов до пісні. Між усіма справами знаходила час для виступів, адже входила до ансамблю, який був створений при місцевому клубі. Виступали колективом за всю свою діяльність в багатьох місцях, і не завжди це була сцена. В ті часи були виступи у полі для трактористів і комбайнерів. Під час їхнього обіду по полю слалися українські пісні. А ще співали для доярок на фермі. Ті корів доїли і слухали голосистий спів. А виступів на сцені не злічити. Їздили з концертами по всьому району, і не тільки. Та це був не єдиний співучий колектив, куди входила Ольга Миколаївна. В селі жив батюшка Євгеній Долинський, який був настоятелем Волинківської святині. При церкві був церковний хор, співали в ньому вже старі люди. Запросив отець Євгеній до церковного хору декількох жінок молодшого віку. Не минув і жінку та її подругу, з якою дружила, жила по сусідству і разом співала в місцевому ансамблі Наталію Бахир. Пішли, тільки от пісень тих не знали зовсім. Отець Євгеній вмикав магнітофон з записами святого співу, переслуховували його десятки разів. Ходили на репетиції до старих людей, які знали, як треба правильно виводити, вчилися у них. Ох, і нелегко дався їм той молитовний спів, та вивчили все.
На великі свята в церкві співали разом зі старим хором по черзі Та згодом отець Євгеній поїхав з села. Люди зі старого хору з роками пішли в інше життя. Приїхав на його місце батюшка Іоанн Галич. Він продовжив добрі починання попереднього священнослужителя і церковний хор співає і досі.

В Сосниці у Ольги Миколаївни проживала тітка похилого віку, яка потребувала догляду. Переїхала до неї. Сім років вона була лежачою і жінка її доглядала. Будинок свій тітка заповіла їй. І знову почалася робота. Провела в будинок газ, воду. Зробила і облаштувала ванну кімнату. Також навела порядок кругом будинку. В дворі насадила різних квітів, які дуже любить. Цвітіння починається з ранньої весни. Та головними є троянди, які за гарний догляд рясно буяють цвітом.

Адже кожного разу, коли господиня в дворі, чують її спів. На її щастя її подруга дитинства Бахир Наталія теж переїхала жити до Сосниці. Тепер бувають одна в одної в гостях постійно. А по телефону говорять по декілька разів на день. Часто, коли поговорили, співають разом в телефонній слухавці - без пісні не можуть. По телебаченню концерти дивляться постійно. Якщо чують якусь нову пісню, яка сподобається, обов’язково знайдуть її в інтернеті і вивчать.

Навіть не зважаючи на те, що не живуть у Волинці, продовжують співати у церковному хорі. Отець Іоанн своїм автомобілем забирає подруг і возить до церкви майже щонеділі. А ще жінки входять у ансамбль «Золоте перевесло», який був створений теж у рідному селі справжніми поціновувачами українських традицій родиною Олени та Сергія Потапенків. Бабуся Олени Петрівни жила у Волинці, і жінка, ще будучи дитиною, дружила з Олею. Та не бачилися вони з того ж дитинства. І коли сім’я Потапенків звернулася до її, щоб запросити у колектив, вони впізнали одна одну і зустріч була на приємних емоціях. З концертами побували і в Чернігові на сцені, в Ніжині, по багатьох селах і районах нашої області. Жінки вже на пенсії, та з піснею не розлучаються. До речі, діти Ольги Миколаївни успадкували від мами голос і один з синів теж співав на сцені. Пісня... Вона окриляє, і душа в людини ніби оживає, коли звучить спів. Тож міцного вам здоров’я, берегині українського фольклору. Адже завдяки вам і живе Україна зі своїм співучим старовинним корінням.

Джерело: Газета "Вісті Сосниччини" №10/10087, від 06.03.2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сипченко, Волинка, пісні, Сосниця, Матвієнко

Добавить в: