• Брухт ДальнобойСервис


реклама

Жінка - епоха

 

Коли болить душа і тіло й немиле небо голубе, тоді пірніть у добре діло і ви врятуєте себе. Ці слова Миколи Адаменка є її девізом по життю. Вона ніколи не сидить склавши руки і в добрі діла пірнає з головою. Коли була юною, мала одну мрію і була за крок від неї. Та життя внесло свої корективи і через деякий час вона дякувала Богу, що її мрія не здійснилася. Вона була єдиною дитино в сім’ї, де проживала її мама, тітка і бабуся. Та попри надмірне піклування виросла сильною, вольовою жінкою, яку всі поважають. Їй болить сьогодення, адже вона приклала багато зусиль, щоб не закрили школи в її селі. І за свій характер, мудрість і любов до пісні, без якої не уявляє свого життя, була номінантом у обласному конкурсі "Жінка року". І зараз, маючи за плечима 68 років, продовжує свої добрі справи і всіма силами відстоює школу, яку колись зберегла. Вона народилась 28 серпня, на Пречисту, і вважає, що саме дата народження і дає їй міцні крила і силу, щоб вона могла усе подолати.



ЯК ДОБРЕ, ЩО МРІЯ НЕ ЗДІЙСНИЛАСЬ

Ганна Михайлівна Лойченко живе в Киріївці і вважає це село рідним, хоча і народилась у Масалаївці. В сім’ї була єдиною дитиною. В одному будинку проживали мама, тітка Настя і баба Дуня. Всі плекали її і любили, немов квіточку. Та при цьому привчали до роботи, бо розуміли, що без цього в житті буде важко прожити. В школі вчилася добре. Мріяла про медицину і після 8 класу поїхала вступати до Чернігова в медичний вуз. Але не вступила.

Звісно, що на серці було гірко, та повернулась знову до школи і пішла в 9 клас. Оцінки знову отримувала добрі і коли закінчувала школу, то була претендентом на срібну медаль, адже мала всього дві четвірки. Решта були п’ятірки. Це був 1969 рік і в тому році срібні медалі відмінили і Галину нагородили грамотою за особливі заслуги при вивченні української мови та літератури. Вдруге випробовувати долю не стала і, маючи добрі знання з української мови та літератури, подалась до Ніжинського державного педагогічного інституту ім. Гоголя. Шанси були невеликі, бо на одне місце претендувало чотири чоловіки. Але тут уже щастя було на її стороні і вона вступила на денну форму навчання, де провчилася чотири роки. Та окрім основного напрямку - вчителя, два роки паралельно навчали медичній справі, про яку так мріяла Галина раніше. І коли дійшла справа до практики і їх повели до моргу на розтин, вона, нарешті, зрозуміла, що це зовсім не її . Вона усвідомила, що боїться крові. І саме тепер вона раділа, що тоді не вступила до медичного вузу і її мрія не здійснилася. Хоча вона стала медсестрою цивільної оборони, мала військовий квиток і була військовозобов’язаною, та в житті їй пощастило ніколи нею не працювати.

АВТОРИТЕТ, ЯКИЙ ПОЧАВСЯ З МИШІ


Після закінчення інституту, Галину Михайлівну направили у Волинку, щоб вона там вела роботу у групі продовжено дня. Та і тут їй знову не пощастило, адже такої групи в школі не виявилось взагалі. Звернулася з цього приводу до Чернігівського відділу освіти. Там дали направлення в Крим. Та дізнались, що тата нема і мама одна живе - не наважилися її туди відправити і запропонували поїхати в Перелюб, що на Корюківщині. Поїхала і стала відразу класним керівником в 9 класі. Різниця між учнями і нею була всього п’ять років. Сама ж була малого зросту і худенька. Якось учні принесли в клас мишу і відпустили. Галина Михайлівна страшенно їх боялася, але цей випадок і став переломним в її учительській діяльності. Зрозуміла, що бути просто вчителем мало, потрібно було мати авторитет. І вона його завоювала. Таких сюрпризів їй більше не робили. Два роки працювала там.

А тоді повернулася додому, адже тут її вже чекав коханий хлопець Микола, з яким зустрічалася п’ять років. Бачились мало - навчання, робота. Та хіба це життя? Ті, хто кохає, повинні бути поряд. І в травні 1975 року вони одружилися. Микола Васильович був з Киріївки і забрав дружину в своє село. Там і продовжила свій педагогічний шлях, по якому іде й досі.

Народився син Віталій, а через чотири роки з’явилася і довгоочікувана донечка. Її бабусі назвали Любою і всі на неї так і казали, та через тиждень після пологів Галина Михайлівна була в шкільній їдальні і в цей час по радіо співала Діана Петриненко. Її голос дуже їй подобався і Галина Михайлівна повернулася додому з рішенням, що хоче назвати свою доньку Діаною. Так і зробили.
Та знову їх чекав сюрприз. В той час влада прийняла такі собі нововведення, що ім’я дитини стали записувати урочисто. Це було в будинку культури. На сцену запросили батьків, кумів, дідуся і бабусю і проводили цілу програму з музикою. Люди в залі вітали їх з народженням дитини. Тоді дали маленькій Діанці медаль, яка збереглася і досі.

КОЛИ БОЛИТЬ ДУША І ТІЛО

Ще будучи в Перелюбі, окрім уроків Галина Михайлівна вела шкільний хор і виступала на сцені. Мала гарний голос, який мама передала у спадок, адже теж красиво співала. Та крім голосу мала і чудовий слух. Тут, в Киріївській школі, вела українську мову і літературу. Та і урок музики теж був на ній. Згодом читала і англійську мову. Адже закінчила дворічні курси англійської мови в Києві. І вступила вона туди відразу на другий рік. Та паралельно брала участь у всіх концертах місцевого будинку культури.



Творча робота важка, адже не тільки співала, а і займалася організацією концертів, складала програми виступу. А це постійно пошуки нового репертуару. Крім того дома сім’я, яку треба нагодувати, город, який треба обробити, і господарство, яке теж вимагало уваги і сил. Та вона справлялася з усім, бо така її вдача. А ще доводилося кидати дома це все і їхати на канікулах з дітьми по різних містах на екскурсії. Була в Ленінграді, Львові, Києві, Сімферополі, Тбілісі. Діти росли, час минав, та в один день життя підрізало їй крила - помер її чоловік. Це була тяжка втрата. Та мусила шукати в собі сили і жити далі.
Робота, будинок, господарство - все лягло на її плечі. Згодом вже провела в будинок воду, облаштувала ванну кімнату, в дворі поробила доріжки, поставила новий гарний цементний паркан. А ще в Галини Михайлівни є одна любов - це квіти. Дуже любить чорнобривці і садить їх багато. Та і стіни її великого будинку обплели іпомеї.


Ці квіти добре вмостились і на паркані та привітно вітаються своїми блакитними оченятами з прохожим. Сцена - це її віддушина, тому віддає їй себе на повну. З концертами об’їздили майже всі села Сосницького району. І тривають вони частенько по дві з половиною години.
Виступала і на сцені Чернігова. А ще частенько виступає в тріо кумів (Ганна Кузьменко, Любов Власкова та Галина Лойченко) на районній сцені. Дуже часто це роблять за свої кошти. Син Віталій працює завідуючим будинку культури, тому мамі допомагає в організації. Та і сама любить бувати по концертах. Слухала хор Вірьовки, була на виступі Миколи Петриненка. І їздила на ювілейний концерт Наталії Фаріор в Палац "Україна". Перед цим виступом помер її син. Не минуло і сорока днів, та мусила виступати, бо організатори вклали кошти в те, щоб концерт відбувся і були продані всі квитки. Тому "Лісапетний батальон" все ж виступив.

Своєю улюбленою піснею є «По тропинке снежком запорошеной». В 2002 році брала участь в обласному конкурсі "Жінка року". Має нагороду "Відмінник освіти України". Вчитель - методист і просто активістка, яка ніколи не здається. А ще була депутатом від Радикальної партіі Олега Ляшка.

Шість років тому висіла загроза закриття школи у Киріївці через малу кількість учнів. Чекати того, щоб на шкільні двері повісили замок, Галина Михайлівна не стала. Через організацію "Донбас СОС" вона почала шукати переселенців. І такі люди відгукнулись. Для них знайшли будинки в селі. Приготували колективом ці оселі до їхнього приїзду, поклеїли шпалери, пофарбували. А в один будинок навіть воду провели, аби тільки сім’я погодилась жити в Киріївці. До речі, свої кошти Галина Михайлівна теж вкладала в ремонти для переселенців. Було залучено 7 сімей з дітьми для проживання. Одна з них - сім’я циган, де було шестеро дітей. Та через вісім місяців вони втекли з села, залишивши по собі багато боргів.

Частенько звертаються до неї нові жителі села, адже раніше вони жили в місті і сільське життя їм взагалі не знайоме. Підтримує їх Галина Михайлівна в усьому. На даний період в школі навчається 27 дітей, а в перспективі через два роки їх буде 32. І зараз, коли знову нависла загроза закриття школи, дуже переживає.

ПІШЛА НА ПЕНСІЮ РАЗОМ ЗІ СВОЇМИ УЧНЯМИ

Вона на пенсії, хоча досі працює. І на пенсію пішла разом.... зі своїми першими учнями з Перелюба. Чому так, адже вони молодші від неї на 5 років? Перелюб належить до забрудненої радіацією зоною, тому всі, хто там проживає, має право йти на пенсію на 5 років раніше.



Одного разу на свій день народження вона перебирала картоплю у своєму дворі. Раптом до двору під’їхала машина, і чотири чоловіки з букетом квітів зайшли до обійстя.

- Вам кого? - поцікавилась Галина Михайлівна.
- Ми до вас! - відповіли ті. Не впізнаєте нас? Ану придивіться.

Яким же було здивування жінки, коли вони себе назвали. Це були її перші учні з Перелюба, які тепер жили в Корюківці. Зустріч була теплою і на емоціях. В тому класі в Перелюбі навчалася Валя Рябець, з якою потоваришувала. Хоч і поїхала в Киріївку, та продовжували писати одна одній листи. Телефонували. Вона працювала на радіо в Корюківці. Завжди вітала листівками. Присилала свої вірші. І навіть два рази була зустріч випускників і вони на ній зустрічалися. На своє 50-річчя запросила Галину Михайлівну і жінка їздила. А тоді сталася біда. Валентина провалилася на даху сарая. Впала і пошкодила хребет. Померла. Як дізналася Галина Михайлівна про трагедію, то поїхала провести її в останню путь.

Дуже шкода, що відходять в інший світ дорогі тобі люди. Та попри всі печалі і труднощі, вона все така ж активістка і бореться з проблемами, не падаючи духом. Донька живе в Прилуках, має вже доньку, тому Галина Михайлівна тішиться, коли є можливість бачитися з нею.

А поки її чекають справи, адже вона не просто борець, а вона жінка - епоха! Міцного здоров’я ще многіі літа співати соловейком і поринати в добрі діла з головою.

Джерело: Газета "Вісті Сосниччини" №12/10088, від 13.03.2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лойченко, Киріївка, Масалаївка, вчитель, школа, Перелюб

Добавить в: