• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » До чого дійшов Прогрес? Як живуть малі села Менщини


реклама

До чого дійшов Прогрес? Як живуть малі села Менщини

 

У Менській територіальній громаді налічується 16 сіл (майже половина), де мешкають менше двох сотень людей. І якщо Остапівка, Дмитрівка, Загорівка, Майське, Нові Броди ще перебувають у межах сіл-двохсотенників, то решта, 11, мають населення від п’яти осіб (Дерепівка) до кількох десятків.



Люди в селах дружні

Ще коли на вулиці було зимно, ми побували в, як тепер кажуть, Киселівському старостинському окрузі. На його території розташовані два малих села – Комарівка та Прогрес.

– У Комарівці на початок цього року зареєстровані 22 людини, у Прогресі – 57. Але таких, що проживають фактично, значно менше – 10 і 30 мешканців відповідно, – розповідає староста Киселівського старостинського округу Наталія Очковська. – Населені пункти розташовані порівняно недалеко від Киселівки, тому особливого дискомфорту для мешканців немає.


Пані Наталія каже, що проблем в старостинському крузі дуже багато

За словами старости, медичні послуги для жителів усіх населених пунктів округу надає Киселівська медична амбулаторія. Купити необхідне прогресівці можуть у Киселівці, в сусідній Олександрівці або ж завдяки підприємницькій виїзній торгівлі. Самотніх людей похилого віку обслуговують соціальні працівники.

– Загалом люди в цих селах, хоч їх і не багато, дуже дружні і завжди готові прийти на допомогу один одному, – переконана Наталія Очковська. – Хочеться подякувати окремим активістам, завдяки яким тримаємо зв’язок за першої потреби.

У Комарівці немає дітей дошкільного та шкільного віку, а з Прогресу шестеро дітлахів без проблем можуть відвідувати дитячий садок та школу: до їхніх послуг є шкільний автобус.

Було прогресивно і в Прогресі

Від Киселівки до Прогресу веде дорога з твердим покриттям. По обидва боки помітні сліди нещодавнього санітарного вирубування кущів та самосійних дерев. Закінчується дорога знаком, який повідомляє російською мовою про те, що саме тут і починається Прогрес.

Ґрунтівка, яку давненько не грейдерували, приводить нас до перших будівель. Невеликий навіс свідчить про те, що тут колись був базар. Зустрічаємо перших прогресівців – 43-річну Тетяну Циганок та 52-річного Олександра Мачньова, які по-сусідськи спілкувалися біля двору.

– Дорогу від Киселівки проклали до знака, а сюди – тільки обіцяли. Хоч би трохи вирівняли, – озвучує першу проблему Тетяна Циганок. – Як тільки вибори минають – одразу всі забувають про свої обіцянки.

Шкільний автобус якщо і приїздить, то забирає і привозить дітей до знака, не ризикуючи їхати ґрунтівкою

Вільний сайт «Вікіпедія» повідомляє, що Прогрес колись був селищем, яке виникло у 1944 році на місці колишнього хутора Короськи. І досить бурхливо стало розвиватися як поселення торфовидобувного підприємства «Прогрес». Його забудова особливо активно велась у 1953–1960 роках. Побудовані електростанція, їдальня, клуб, дитсадок, пилорама, пожежне депо, механічна майстерня, початкова школа, житлові двоповерхові будинки, водогін.



Від селища до Корюківки через болото прокладена вузькоколійна залізниця

У 90-ті роки минулого століття життя тут наче зупинилося: завод ще кілька років тримався на плаву, але його вже «штормило», поступово викидаючи за борт тих, хто раніше почувався тут господарем. Занепад, безробіття, безгрошів’я змушували прогресівців шукати кращого життя деінде.

Багатьох із тих об’єктів, що були в Прогресі раніше, сьогодні вже нема. Про колишнє бурхливе життя нагадують напівзруйновані будівлі контори, клубу, магазину та житлові будинки, в яких давно вже ніхто не живе. Колишній магазин викупив місцевий фермер і переобладнав під зерносклад.

Виживання за графіком

Нечисленні співрозмовники розповіли, що мають своєрідний графік свого виживання, чекаючи щоп’ятниці підприємця з села Домашлин на Корюківщині, який привозить попередньо замовлені продукти. Тричі на тиждень (у понеділок, середу і п’ятницю) виходять до машини, яка доставляє хліб. А щочетверга мають «поштовий» день, коли, хоч і з запізненням, але нарешті можуть отримати пресу.

Роботи в Прогресі немає ніякої, тому працездатним доводиться долати шлях, щоб потрапити на роботу до Киселівки, Мени чи Корюківки.

– Я працюю охоронцем на буровій у Ядутах на Борзнянщині, – ділиться Олександр Мачньов. – Добираюся як прийдеться: маршруткою, приміським поїздом.



До пенсії ще далеко, тому треба пристосовуватися до умов

Олександр Громиченко (має 81 рік) живе з дружиною Тамарою Іванівною в одному з будинків барачного типу. В сусідній квартирі мешкає родина його сина. Донька живе в Чернігові. Велика родина (діти, онуки, правнуки) декілька разів на рік збирається за сімейним столом. Влітку залишаються правнуки. Отоді вже старенькі мають радість! Саме для них свого часу обладнали своєрідний ігровий майданчик.

У кращі часи в Прогресі не було газового опалення. Воно й не потрібне було, оскільки підприємство забезпечувало своїх працівників торфом. Зараз опалюються дровами.


Ми якраз і застали Олександра Громиченка за клопотами з підготовки до вечірнього обігрівання житла

– Я живу тут від самого початку заселення Прогресу, – згадує Олександр Іванович. – До 70-х років на підприємстві ще не вистачало технічних засобів, основна робота виконувалася вручну, то близько 700 мешканців тут жили. Пам’ятаю ще ті часи, коли було тут людно і комфортно для проживання: усі квартири зайняті, працювали початкова школа, дитячий садок. У магазині продавалися товари, які іноді навіть у Мені не можна було придбати.

Шістдесятивосьмирічна Ольга Абакумець, яка долучилася до розмови, проживає в Прогресі з 1970 року. «Не виживаємо, а живемо!» – з гумором і оптимізмом поправляє нас жінка. Але тут же перераховує найсуттєвіші, на її думку, проблеми: важко діставатися до центру громади (кому є потреба поїхати до Мени, користуються або ж власним транспортом, або ж винаймають таксі) і хотілося, щоб хоч трохи освітлення вночі було на вулиці.

Співрозмовників не знайшли

Подібна до Прогресу перспектива і в Комарівки. У людини, яка вперше туди навідується, із розгалуженості вулиць з поодинокими хатами може відразу скластися враження, що колись це був немаленький населений пункт.

Їдемо центральною вулицею. Одразу виокремлюється місцина, де розташовувався раніше центр села: ось тут був магазин, а отам, поруч – сільський клуб. Оптимістичніший вигляд має сільський куток, який здавна чомусь іменують Балконом. Можливо через те, що він знаходиться найближче до асфальтної дороги і до Киселівки.



У селах багато гнізд лелек. Може, то знак, що все відродиться?

Ризикнути заїхати на вулички, що розташовані обабіч, не змогли: хоч дороги і були розчищені, але розталля на ґрунтівці викликало острах потрапити в складну ситуацію. А рухаючись центральною дорогою, там, де сподівалися знайти співрозмовника, зробити цього не змогли: помітні сліди господарювання, але самих господарів вдома не виявилося.

Віталій Сергійко, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Менська територіальна громада, Прогрес, Комарівка, село

Добавить в: