Золоті руки Ігоря Кунцевського
До шкільного навчання особливої зацікавленості хлопець не мав. Але «храм знань» відвідував належно. Тож і від учителів щодо поведінки учня ніколи не було нарікань. У всякому разі, як один з наставників Ігоря, можу підтвердити, що навіть дрібних зауважень йому робити не приходилось. Юнак умів слухати розповіді вчителя історії та географії. А ще - старанно працювати з атласом, визначати об’єкти навчальних досліджень на контурних картах та тихенько міркувати над подіями історії України і світу. Не випадково ж Ігор Кунцев-ський залишив у пам’яті вчителів слід трішки «закритого» хлопця з думками, які «пливуть океаном», не зупиняючись над граматичними правилами, теоремами, законами... На ту пору юному мрійникові вони не були цікавими. Ну, а справді - хіба всі діти мають сприймати школу як головну потребу в своєму житті?

Се тепер, спостерігаючи за успішною працею своїх випускників у різних царинах життя та близько спілкуючись з ними щодо здобутого в дорослому віці, прекрасно усвідомлюю, наскільки сучасна школа, яка продовжує зберігати елементи доби Середньовіччя, потребує докорінних змін!
Отож і наша розмова з сьогоднішнім героєм Ігорем Кунцев-ським з Новгорода-Сіверського вкотре підтверджує відсталість нинішньої школи з системою Яна Амоса Коменського (1592-1670) від потреб людини XXI століття!
Майстерня
Ближче до середмістя, в одному з завулків колишньої Козацької Слободи Новгорода-Сіверського, на вулиці Козацькій, на схилі старовинного Зубрицького яру причаїлось затишне обійстя, де з мамою мешкає Ігор Кунцевський, 32-річний містянин.
Гостя Ігор зустрічає з повагою, як одного зі своїх наставників у Новгород-Сіверській школі №2 (І-ill ст.). Виходить назустріч із завулка, щоб провести автора сих рядків до майстерні. Він малослівний та врівноважений, хоча про себе каже, як про чоловіка, що є нетерплячим до образ чи нахабства, а так і здатним постояти за справедливість.
Увійшовши до садиби, господар чинно відчиняє двері до найповажнішого простору, яким він опікується. Світле приміщення, яке побудовано спеціально під потреби щоденної праці, Ігор називає майстернею «Козацький Кастом». І справді, вже за мить, одразу за порогом перед нами постає світ залізних виробів, всіляких загог товок з дерева, спеціального приладдя, механізмів та верстатів.
Натомість помічаєш, що з кожного вільного шматочка поверхні стін, полиць, шаф - на тебе дивляться всілякі матеріали, ключі, болти, гайки, іншого штибу реманент, яким, без перебільшення, золоті руки молодого майстра створюють дивовижні та цікаві вироби. Скарби, які викликають повагу та захоплення пересічної публіки. А ще й упевнено доводять, що і в XXI столітті українці надійно бережуть традиції своїх умілих попередників!
До речі, в нашій розмові про джерела такої талановитої своєї вдачі Ігор не раз посилатиметься на рідного поважного діда -батька матері, який походив з Сосниччини та мав хист до багатьох ремесел. Отож онукові і запам’яталися креативні дідові роботи з дерева, дещо з яких нащадок і досі зберіг. Особливо, каже, вражало вміння діда виготовляти довблені вироби. Як то корита з верби чи човни! Словом, зрозуміло, де ховаються витоки, які рухають талант майстра в онука!
Після відвідин таких місць, де творці прекрасного «чаклують» над різними природними матеріалами, постає запитання, на яке й відповідь знайти важко. Ну, чому ми такі? Чому гігантських масштабів таланти молодих українців не задіяні на повну силу державою, як в інших цивілізованих країнах?
У майстерні Ігоря Кунцевсько-го більшість інструментарію перероблено або виготовлено власноруч! Йдеться, насамперед, про обраний стиль індивідуальної роботи майстра, коли кожен продукт виробництва «Козацького Кастому» є авторським, з власним задумом та розрахунками. Столи, стільці, світильники, приліжкові тумби, канцелярське обладнання для офісів тощо, які автор умисно не запускає в серійне виробництво. Вони індивідуальні. З використанням природних матеріалів Новгород-Сівер-ського Полісся. Є унікальні вироби, на кшталт тих же приліжкових тумб, в народному стилі сіверських майстрів попередніх століть -«без жодного цвяха»!
Пошук реалізації власного «его»

Гордістю майстерні, як майданчика, де втілює творчі замисли господар, є МОТОЦИКЛИ! Вони з дитячої мрії 12-річного підлітка про власне механізоване творіння втілились у серйозний «полігон» випробувань розумового потенціалу, технічної вправності, успадкованого вміння творити своє індивідуальне, а за великим рахунком - у реалізацію власного «его» дорослого чоловіка!
Перервавши чаювання, ми виходимо з теплого приміщення на подвір’я. Під навісом стоять два мотоцикли. Один з них - свіженький, неначе тільки з мотоциклетного заводу - МТ! Але він зовсім не серійний. Добряче вдосконалений на верстатах, столах та іншого штибу пристосуваннях від господаря! До речі, в майстра є серія світлин, яка зафіксувала процес збирання та приведення «до товарного вигляду» - від початку і до транспортабельного, симпатичного технічного засобу.
- Типу військовий мотоцикл, - каже майстер. - Кожна деталь пройшла крізь мої руки. Завершилось фарбуванням у колір, що притаманний техніці для війська.
Щодо старань, нелегкої праці та частини душі, вкладених у цю технічну красу, нема й сумнівів. Можна тільки порадіти, що молодий чоловік проявив інженерно-технічні та конструкторські здібності, «видавши на-гора» поважного 3-колісного красеня, який ще кілька місяців тому був розібраним на сотні вузлів та деталей, перебуваючи в різних закутках майстерні. Що й казати, молодець винахідник та збирач трендової машини!
Техніка - замість школи
Але це не все, коли про мотоцикли! Дещо важливо знати й про початок дороги, яка вела талановитого новгород-сіверця до успіху. Так ось, шкільній нудьзі хлопець шукав заміну на освоєнні практичних навичок роботи з технічними засобами, двигунами, пристроями. Хоча, ближче до закінчення навчального закладу, Ігоря Кунцевського не полишала думка - власними руками зібрати мотоцикл! Ще б пак, адже на ту пору відбулись суттєві зміни не тільки в розвитку найтрендовіших напрямків науки та техніки. До популяризації технічних новинок у повсякденному житті, які за Союзу були відомі нашим людям тільки з кіна, долучалась «просунута» молодь з різного штибу «неформальних» об’єднань! А в повсяк-дення міст та містечок поступово входили іноземні «байки», а так і охочих осідлати «круті» машини серед хлопців та дівчат було немало. Тоді ж і 12-річний Ігор Кун-цевський разом зі своїм товаришем Євгеном Безпалим уже «чаклував» над «Уралом», який стояв «бездиханним» у клуні і до якого батько Ігоря давно не підходив.

- Збиралися після школи, розбирали, приводили до належного стану кожну деталь. Прагнули знайти відповідь на невідоме по двигуну в книжці про мотоцикл, у схемах... Хто зна, можливо, ці залізяки, дроти, ключі, а головне -усвідомлення перспективи виїхати на мотоциклі самостійно та без дорослих - і зробили з мене того хлопця, який чомусь сприйняв майбутнє не в шкільній науці, а в успішному оволодінні «наукою» збирати-розбирати-ремонтувати мотоцикли? - розмірковує майстер.
Виявляється, хлопчина справді мав дві сторони цікавого підліткового життя.
- Світ моїх захоплень був досить широким. Кілька гуртків після уроків, заняття спортом, музикою, танцями, технічним моделюванням. ... Так 3 роки захоплювався грою на фортепіано, хоча чомусь більше подобалась гітара?! А враження про участь у різних митецьких програмах, коли освоював техніку танцю - то взагалі приємна згадка. Виступи на заходах у місті, на великих святах просто неба під керівництвом Наталії Кокодьор! Тепер тільки згадую та аналізую, що до завершення мало чого з названого переліку доводив. Просто бажав знайти омріяне... Можливо, свідомість моя була направлена в єдиному напрямку - відзначає Ігор.

Борис Домоцький, «Деснянка» №7 (846) від 18 лютого 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Новгород-Сіверський, Кунцевський, Домоцький, Деснянка




