Золоті руки Ігоря Кунцевського

П'ятниця, 19 лютого 2021 13:28 | Переглядів: 3517 | Обновлено 26 лютого 2021 11:14

До шкільного навчання особливої зацікавленості хлопець не мав. Але «храм знань» відвідував належно. Тож і від учителів щодо поведінки учня ніколи не було нарікань. У всякому разі, як один з наставників Ігоря, можу підтвердити, що навіть дрібних зауважень йому робити не приходилось. Юнак умів слухати розповіді вчителя історії та географії. А ще - старанно працювати з атласом, визначати об’єкти навчальних досліджень на контурних картах та тихенько міркувати над подіями історії України і світу. Не випадково ж Ігор Кунцев-ський залишив у пам’яті вчителів слід трішки «закритого» хлопця з думками, які «пливуть океаном», не зупиняючись над граматичними правилами, теоремами, законами... На ту пору юному мрійникові вони не були цікавими. Ну, а справді - хіба всі діти мають сприймати школу як головну потребу в своєму житті?

Се тепер, спостерігаючи за успішною працею своїх випускників у різних царинах життя та близько спілкуючись з ними щодо здобутого в дорослому віці, прекрасно усвідомлюю, наскільки сучасна школа, яка продовжує зберігати елементи доби Середньовіччя, потребує докорінних змін!

Отож і наша розмова з сьогоднішнім героєм Ігорем Кунцев-ським з Новгорода-Сіверського вкотре підтверджує відсталість нинішньої школи з системою Яна Амоса Коменського (1592-1670) від потреб людини XXI століття!

Майстерня

Ближче до середмістя, в одному з завулків колишньої Козацької Слободи Новгорода-Сіверського, на вулиці Козацькій, на схилі старовинного Зубрицького яру причаїлось затишне обійстя, де з мамою мешкає Ігор Кунцевський, 32-річний містянин.

Гостя Ігор зустрічає з повагою, як одного зі своїх наставників у Новгород-Сіверській школі №2 (І-ill ст.). Виходить назустріч із завулка, щоб провести автора сих рядків до майстерні. Він малослівний та врівноважений, хоча про себе каже, як про чоловіка, що є нетерплячим до образ чи нахабства, а так і здатним постояти за справедливість.

Увійшовши до садиби, господар чинно відчиняє двері до найповажнішого простору, яким він опікується. Світле приміщення, яке побудовано спеціально під потреби щоденної праці, Ігор називає майстернею «Козацький Кастом». І справді, вже за мить, одразу за порогом перед нами постає світ залізних виробів, всіляких загог товок з дерева, спеціального приладдя, механізмів та верстатів.

Натомість помічаєш, що з кожного вільного шматочка поверхні стін, полиць, шаф - на тебе дивляться всілякі матеріали, ключі, болти, гайки, іншого штибу реманент, яким, без перебільшення, золоті руки молодого майстра створюють дивовижні та цікаві вироби. Скарби, які викликають повагу та захоплення пересічної публіки. А ще й упевнено доводять, що і в XXI столітті українці надійно бережуть традиції своїх умілих попередників!

До речі, в нашій розмові про джерела такої талановитої своєї вдачі Ігор не раз посилатиметься на рідного поважного діда -батька матері, який походив з Сосниччини та мав хист до багатьох ремесел. Отож онукові і запам’яталися креативні дідові роботи з дерева, дещо з яких нащадок і досі зберіг. Особливо, каже, вражало вміння діда виготовляти довблені вироби. Як то корита з верби чи човни! Словом, зрозуміло, де ховаються витоки, які рухають талант майстра в онука!

Після відвідин таких місць, де творці прекрасного «чаклують» над різними природними матеріалами, постає запитання, на яке й відповідь знайти важко. Ну, чому ми такі? Чому гігантських масштабів таланти молодих українців не задіяні на повну силу державою, як в інших цивілізованих країнах?

У майстерні Ігоря Кунцевсько-го більшість інструментарію перероблено або виготовлено власноруч! Йдеться, насамперед, про обраний стиль індивідуальної роботи майстра, коли кожен продукт виробництва «Козацького Кастому» є авторським, з власним задумом та розрахунками. Столи, стільці, світильники, приліжкові тумби, канцелярське обладнання для офісів тощо, які автор умисно не запускає в серійне виробництво. Вони індивідуальні. З використанням природних матеріалів Новгород-Сівер-ського Полісся. Є унікальні вироби, на кшталт тих же приліжкових тумб, в народному стилі сіверських майстрів попередніх століть -«без жодного цвяха»!

Пошук реалізації власного «его»

Гордістю майстерні, як майданчика, де втілює творчі замисли господар, є МОТОЦИКЛИ! Вони з дитячої мрії 12-річного підлітка про власне механізоване творіння втілились у серйозний «полігон» випробувань розумового потенціалу, технічної вправності, успадкованого вміння творити своє індивідуальне, а за великим рахунком - у реалізацію власного «его» дорослого чоловіка!

Перервавши чаювання, ми виходимо з теплого приміщення на подвір’я. Під навісом стоять два мотоцикли. Один з них - свіженький, неначе тільки з мотоциклетного заводу - МТ! Але він зовсім не серійний. Добряче вдосконалений на верстатах, столах та іншого штибу пристосуваннях від господаря! До речі, в майстра є серія світлин, яка зафіксувала процес збирання та приведення «до товарного вигляду» - від початку і до транспортабельного, симпатичного технічного засобу.

- Типу військовий мотоцикл, - каже майстер. - Кожна деталь пройшла крізь мої руки. Завершилось фарбуванням у колір, що притаманний техніці для війська.

Щодо старань, нелегкої праці та частини душі, вкладених у цю технічну красу, нема й сумнівів. Можна тільки порадіти, що молодий чоловік проявив інженерно-технічні та конструкторські здібності, «видавши на-гора» поважного 3-колісного красеня, який ще кілька місяців тому був розібраним на сотні вузлів та деталей, перебуваючи в різних закутках майстерні. Що й казати, молодець винахідник та збирач трендової машини!

Техніка - замість школи

Але це не все, коли про мотоцикли! Дещо важливо знати й про початок дороги, яка вела талановитого новгород-сіверця до успіху. Так ось, шкільній нудьзі хлопець шукав заміну на освоєнні практичних навичок роботи з технічними засобами, двигунами, пристроями. Хоча, ближче до закінчення навчального закладу, Ігоря Кунцевського не полишала думка - власними руками зібрати мотоцикл! Ще б пак, адже на ту пору відбулись суттєві зміни не тільки в розвитку найтрендовіших напрямків науки та техніки. До популяризації технічних новинок у повсякденному житті, які за Союзу були відомі нашим людям тільки з кіна, долучалась «просунута» молодь з різного штибу «неформальних» об’єднань! А в повсяк-дення міст та містечок поступово входили іноземні «байки», а так і охочих осідлати «круті» машини серед хлопців та дівчат було немало. Тоді ж і 12-річний Ігор Кун-цевський разом зі своїм товаришем Євгеном Безпалим уже «чаклував» над «Уралом», який стояв «бездиханним» у клуні і до якого батько Ігоря давно не підходив.

- Збиралися після школи, розбирали, приводили до належного стану кожну деталь. Прагнули знайти відповідь на невідоме по двигуну в книжці про мотоцикл, у схемах... Хто зна, можливо, ці залізяки, дроти, ключі, а головне -усвідомлення перспективи виїхати на мотоциклі самостійно та без дорослих - і зробили з мене того хлопця, який чомусь сприйняв майбутнє не в шкільній науці, а в успішному оволодінні «наукою» збирати-розбирати-ремонтувати мотоцикли? - розмірковує майстер.

Виявляється, хлопчина справді мав дві сторони цікавого підліткового життя.

- Світ моїх захоплень був досить широким. Кілька гуртків після уроків, заняття спортом, музикою, танцями, технічним моделюванням. ... Так 3 роки захоплювався грою на фортепіано, хоча чомусь більше подобалась гітара?! А враження про участь у різних митецьких програмах, коли освоював техніку танцю - то взагалі приємна згадка. Виступи на заходах у місті, на великих святах просто неба під керівництвом Наталії Кокодьор! Тепер тільки згадую та аналізую, що до завершення мало чого з названого переліку доводив. Просто бажав знайти омріяне... Можливо, свідомість моя була направлена в єдиному напрямку - відзначає Ігор.

Академія

– Звичайно, – каже Ігор, – коли б повернути час і до школи піти по-новому, то я б дещо змінив з минулого, яке прожив. І, перш за все, сумлінніше поставився б до предметів, які пізніше покликали мене до «аврального» студіювання з проґавленої науки. Щоб бодай на тверде «задовільно», а то й «добре» вийти до завершення школи! А в мене пішло по життю так, що Оля, моя старша сестра, вже навчалась в Одеській національній академії імені Олександра Попова. Уявляєте, що саме її розмови про потребу освіти, оскільки моє юнацьке захоплення вимагало конкретних наукових знань, і підштовхнули моє бажання до навчання! Але хіба ж я міг розраховувати на щось серйозне зі шкільними знаннями? Ось і прийшлось впрягатися на останньому році навчання у випускному класі до занять з репетитором. Тепер, з відстані 10 років після отримання диплому «спеціаліста» в Одеській національній академії зв’язку імені Олександра Попова, я щиро вдячний за допомогу в підготовці до вступу. Аж до іспитів відвідував курси при академії, допомагала сестра. Оля була старанною студенткою. Вона ж з «червоним» дипломом закінчить академію! Словом, я вступив. А ось витримати вимоги навчання в перший рік не вийшло. Покинув. Знову підганяв усі «пробіли». І вже 2006-го я вдруге прийшов на перший курс. А завершив навчання в академії в 2011-му році.

Дипломований випускник

З дипломами такого поважного вишу, як Національна академія зв’язку імені Олександра Попова, наш земляк міг би знайти своє спокійне місце роботи за професією в суб’єктах господарського комплексу, де сьогодні розвиваються інноваційні технології. Тож Ігор Кунцевський і спробував хліб насущний в одній з пожежно-охоронних структур Чернігова; попрацював у телекомпанії районного центру та впродовж кількох років мав можливість реалізувати фахові напрацювання з електронним обладнанням новобудови елеваторного господарства в Новгороді-Сіверському. Все це відбувалося до війни!

Війна

З початком війни на Сході України 2014-го Ігор Кунцевський вирішив докласти зусиль для допомоги країні в найважчі часи. Хоча міг спокійненько працювати в мирному житті. Та хлопець почав шукати можливість вступу до Збройних сил України. Здійснити свою мрію одразу не вдалось, оскільки в документах військкомату мав «примітку» від лікарів щодо проблем зі здоров’ям, після виявленого в дитинстві астматичного захворювання.

– Мені хотілось піти до морської піхоти ЗС України, – ділиться співрозмовник. – Мабуть, тому, що принципово оцінював свої фізичні можливості за наслідками багаторічних занять мистецтвом боротьби. Від навчання в старших класах рідної школи та студентської пори, коли тривалий час відвідував один зі спортивних клубів Одеси з платними заняттями. На жаль, військкомат не гарантував швидкого призову, а тому я подався шукати зв’язок з добровольчими формуваннями, які 2014-2015 переживали пік активності.

У навчальному центрі «Десна» я мав співбесіду з їхнім представництвом та близько місяця, до початку 2015 року, проходив навчання. Але на початку 2015 року мене запросили до військкомату, розглянувши моє добровільне прохання до призову на військову службу. Ось так, хоча і не в морській піхоті, але в Українському війську я і опинився.

Звичайно, що в перші тижні було серйозне навчання, проходження школи гартування на полігонах Рівненщини, Дніпропетровщини, Одещини… А потім, уже «приписаним» до 14 ОМБ ЗС України, пішов дорогою участі в АТО. Якраз тоді створювалась 14 ОМБ замість розформованої 51-ї бригади, що пройшла шляхом важких бойових операцій за Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Дебальцево.

Моє життя на війні на 1 рік і 2 місяці було пов’язане з забезпеченням «передка» технікою, яку потрібно було доставляти, обслуговувати та ремонтувати впродовж 2015-2016 років.

Серед моря ідей

До майстерні «Козацький Кастом» приходять друзі Ігоря Кунцевського. Серед молодіжної спільноти приятелів переважають аматори мотоциклетного спорту, місцеві та заїжджі винахідники всіляких модернізацій двоколісних та триколісних «залізних» коней. Хлопець просто спілкується з молодими містянами, яких відособлює громадянська ініціатива в різних справах. Тут вони спокійненько обмірковують плани щодо участі в фестах, заходах з популяризації аматорського «байкового» спорту та реалізації суспільно корисних справ.

Минулої весни невеличкий гурт новгород-сіверців, де Ігор Кунцевський виступає душею колективу однодумців, вирішив зробити добру справу для маленьких містян, котрим потрібен ігровий майданчик. До речі, на далекій відстані від центру міста. Об’єднавши зусилля, шестеро активних учасників гурту в складі Ігоря Кунцевського, Крістини Басос, Ігоря Косенка, Сашка Шепетюка, Євгена Беспалого та Володі Трояна на одній з вулиць обладнали кілька спортивно-ігрових конструкцій для малечі! Просто так, зробили і пішли!

Того ж року друзі започаткували і першу зустріч «Роза вітрів»! Зібралися байкери з кількох українських міст.

– Зі своїми приятелями на правому березі Десни недалеко від Новгорода-Сіверського ми облаштували для відпочинку невеличку місцину в лісі, – розповідає аматор. – Виготовили та встановили з дозволу місцевої влади десяток лавок. Приготували козацькі страви.

Між іншим, Ігор Кунцевський добре готує, віддаючи перевагу козацькій кухні. Хоча наразі започаткував ще й виготовлення «помпейської печі» для випічки різновиддя італійської піци! Одна вже сповна працює на обійсті майстра! А на березі Десни теплої літньої днини 2020 року численне товариство байкерів, які приїхали до Ігоря Кунцевського та його друзів на зустріч під брендом «Роза вітрів», мали гарні дискусії ввечері. Обмірковували, що можна зробити в подальшому для гуртування активних володарів мотоциклів з переліком певних заходів.

– Найближчим часом ми хочемо змінити формат наших зустрічей, – зазначає Ігор. – До відповідальної справи маємо залучити цікавих людей та надати заходу колоритнішого й патріотичного змісту. Отож започатковуємо такий собі рух «Сучасні козаки»!

«Круїзер», народжений у Новгороді-Сіверському

Ігор підводить мене до свого залізного красеня! І дарма, що двоколісне творіння майстра за реєстрацією так і несе бренд «Днепр МТ»! Перед нами – унікальний та неповторний транспортний засіб, народжений у Новгороді-Сіверському! Машина виконана в темних кольорах і вражає гармонією зовнішніх форм! Оцінюючи зроблене 32-річним новгород-сіверцем, зовсім не замислюєшся, що споглядаєш 300(!)-кілограмову машину з більш ніж 50 «кіньми» в своєму «серці»!

А тим часом, як людину, котра знається на мистецтві та гармонії виробів, створених руками митців Новгород-Сіверщини в різних напрямках діяльності, мене вабить краса цієї двоколісної машини! Стрімкість, поважність, впевненість, а водночас і… якась непізнана ніжність!

Справді, золоті руки народжували сей трендовий байк! А тому і вражає, що майже всі заводські складові, окрім двигуна, до речі, форсованого, народжені володарем бренду «Козацький Кастом» Ігорем Кунцевським! Розмовляємо про параметри та технічні можливості розкішного виробу, а «круїзер» так і не полишає моєї свідомості. Думається, що в Новгороді-Сіверському сьогодні він є ексклюзивним!

Магнітола з підсилювачем та аж шістьма(!) колонками; всілякі багажники та інші «прибамбаси», які створюють комфорт для тривалої подорожі, високої швидкості та відчуття індивідуальної свободи «назустріч вітрам»! Володар модної «забавки» тихенько ділиться враженням від роботи на трасі:

– 1 годину 30 хвилин був на трасі, долаючи відстань між Новгородом-Сіверським та Черніговом!

І на коня

Життя Ігоря Кунцевського, який пішов дорогою четвертого десятка, – усвідомлений шлях людини, котра впродовж шкільного дитинства жила мрією дотику до найцікавішого для неї простору – великого світу мотоциклетної техніки! Заради дива механіки хлопець пожертвував щастям відчувати успіх за шкільною партою. Але потім – була серйозна наука. Вона давалась важко і не без неймовірної праці. Вдалося!

На війні молодий чоловік перевірив характер, волю та свою здатність до жертовності. І ось наразі – в мирному житті він продовжує шлях відданості своїй творчій мрії – винаходити, створювати та змінювати оточуючий світ на краще! Щасти тобі, шановний Ігорю, – дивовижний Майстер новгород-сіверського «Козацького Кастому»!

Борис Домоцький, «Деснянка» №7 (846) від 18 лютого 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Новгород-Сіверський, Кунцевський, Домоцький, Деснянка

Додати в:

Версія для друку

Золоті руки Ігоря Кунцевського

Новини на тему