Ольга Надточій: «Я – щаслива багатодітна мама!»

Середа, 23 вересня 2020 15:14 | Переглядів: 4797 | Обновлено 9 жовтня 2020 10:00

Нещодавно у селі Лубенець Корюківського району Чернігівської обл. сталася пожежа. Господарка будинку 44-річна жінка залишилася без засобів існування: вогонь знищив покрівлю, меблі, побутову техніку, одяг, гроші, документи та інше господарче майно. Але односільчани не залишили її з бідою наодинці. За ініціативою мешканки того ж села Ольги Надточій було зорганізовано допомогу потерпілій. Наша ж редакція зацікавилася особистістю Ольги Надточій, її життям та активною волонтерською позицією, тому наступна розповідь – про неї.

Ольга В’ячеславівна Надточій народилася 13 травня 1985 року у тому ж таки селі Лубенець в сім'ї колгоспників.
- Моя мама працювала завфермою, батько – механізатором, - розповідає жінка. – Сім’я наша була не маленькою – ще з нами жили бабуся, інвалід першої групи, дідусь та два мої молодші брати. Моє дитинство було далеко не солодке. Коли батьки вставали вдосвіта, мені, малій п'ятирічній дівчинці доручали піклуватися про молодшого братика. Ще у мої обов’язки входило погодувати курчат, індичат, гусей. Випас кіз також був на мені. І це я робила кожного дня, так що дитинство моє не було безтурботним.

Після того, як мати з батьком розлучилися, продовжує Ольга, життя стало ще важчим. Але із вдячністю згадує свою бабусю Марію, яка в родині слугувала за приклад жіночності, чесності, справедливості та навчила всіх чеснот людських.
- Вона з дитинства вчила мене готувати, шити, вести домашнє господарство (його, до речі завжди було дуже багато), обробляти землю. Я з нею дуже часто ходила до лісу по гриби та ягоди і це було мені в радість...
У 1991 році Ольга пішла до першого класу Брецької школи. Навчалася, як всі діти. Зі шкільних предметів їй подобались природознавство, історія, німецька мова, географія. А ще дуже полюбляла співати.

- Своїх перших вчителів я й досі пам'ятаю: Хобел Ніна Володимирівна, Давиденко Лідія Михайлівна, Наумчик Андрій Миколайович, Давиденко Микола Григорович. От цих людей я й досі поважаю. Вони навчали нас, школяриків, бути чесними та справедливими.

У 1996 році життя дівчини набуло нових рис – її мати вдруге вийшла заміж.

- Той день я не забуду ніколи, бо моє життя перевернулося з ніг на голову, зітхає Ольга В’ячеславівна. - Спочатку, правда, все нібито було добре, але потім вітчим почав показувати свою ненависть до мене і мого меншого братика. Ми просто перетворилися на батраків. Це була така людина, яка могла вдарити просто так, нізащо... Він полюбляв оковиту, тому частенько ходив напідпитку і постійно на щось злився. Матір же моя на той час була вагітною наймолодшим братиком. А нам витримувати доводилося таке, що без сліз важко й згадувати. Чули постійні нарікання на те, що ми всі дармоїди, нероби. Закінчилося ж все тим, що мене, п'ятнадцятирічну дівчинку, змусили вийти заміж та піти працювати на ферму.

У 2001 році в Олі народилася донька. В новоспеченій сім'ї до народження доньки все було чудово, але потім їх з чоловіком погляди на життя розійшлися.
- Як кажуть, - не зійшлися характерами, - каже, опустивши очі. – Та й чужими якимись ми з ним стали…

Після того довгий час Ольга не наважувалася на стосунки з чоловіками. Поїхала працювати до Києва. Якось знайомі запропонували спробувати себе в ролі підприємця і дівчина стала працювати в одній комерційній компанії.
- Донька ж моя до десяти років жила разом з моєю матір'ю та братами. Я вже на той час не боялась, що якийсь тиран образить мою дитину та що їй доведеться так, як і мені, втікати з дому – вітчим невдовзі помер.
А Ольга продовжувала працювати, адже ж дуже були потрібні гроші на ліки дідусю та бабусі (та й не тільки на ліки!), матері, меншим братам та моїй доні.

- Працювала я, як проклята, та того заробленого все рівно не вистачало. Але заразом проходила й своєрідну «школу» – міське життя до того спонукало. Правда, й наставники підтримували і навчали, як існувати в цьому жорстокому світі й не втратити людську гідність. Коли почалися бойові дії на сході України, зайнялася волонтерством: збирала все необхідне для наших воїнів та возила до них на передову.

Не могло не бути в нашій історії хепі-енду, і він таки є! У 2012 році Ольга зустріла чоловіка своєї мрії, з яким і до сих пір крокує по життю. Народила ще трьох діток. Зараз найменшим її синам – 2 і 5рочки, середній син навчається у четвертому класі, а от донька – вже студентка.

- Я – щаслива багатодітна мама і цим щаслива! Мої сльози, негаразди, все це зараз "виліковують" мої діти. Заради них я живу, вони для мене – все! І для мене дуже важлива думка моїх дітей та їх побажання. Багато хто казав що я над ними занадто багато «трушуся», «балую», але ж на те я й МАМА! Просто хочу дати їм все те, чого не було в мене, а більше за все – дати справжню маму…

Gorod.cn.ua