Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Жити з ВІЛ: історії життя інфікованих чернігівців, які доводять, що позитивний тест – не вирок


Нормовен

Жити з ВІЛ: історії життя інфікованих чернігівців, які доводять, що позитивний тест – не вирок

З 15 по 22 травня триває Європейський тиждень тестування.  Журналісту Gorod.cn.ua вдалося поспілкуватися з людьми, життя яких розділилося на дві частини – до та після тесту на ВІЛ.  Як вони дізналися про свій позитивний статус, чи відкрили свій діагноз знайомим та близьким, і головне – як змінилося життя після тесту? Про усе це читайте у нашому матеріалі нижче. З етичних міркувань імена героїв та деякі деталі змінено.



Мілана, 33 роки, живе в Чернігові. Любить подорожувати, веде свій блог, займається дизайном.

- Як Ви дізналися про свій ВІЛ-статус?
- Знаєте, я б сама ніколи не могла подумати, що потраплю в таку історію. Десь близько 1,5 роки тому я почала помічати, що худну. Скільки б я не намагалася набрати вагу – нічого не виходило. Додалися проблеми з печінкою, на тілі почали з’являтися висипання. Вони мене дуже турбували, я зверталася до лікаря та косметолога, перепробувала купу різних засобів та таблеток, але краще не ставало.
І от одного разу, дивлячись на всі мої походи по лікарням, моя подруга сказала:

-«Слухай, а чи не здати тобі тест на ВІЛ?».
- «Не розумію навіщо?», - обурилася я.
 
Подруга сказала, що її мама до пенсії працювала у лікарні та займалася тестування людей на ВІЛ. Тоді подруга і розказала про те, чого я, навіть, не могла підозрювати. Що ВІЛ – це не щось далеке та інфікуються не лише наркозалежні. Що в сучасному світі проходити тест і знати свій ВІЛ-статус – це нормально і потрібно кожному. Що мої симптоми можуть бути спричинені супутніми інфекціями, а ВІЛ може тихо вбивати мій імунітет. Ви собі не можете представити, яка я їй вдячна! Адже ці слова врятували моє життя! Наступного ранку я пішла до лікарні, здала швидкий тест. Так, це дійсно був ВІЛ. І цей день став початком мого відновлення.

- Чи відкрили Ви свій діагноз?
- На жаль, я не можу відкритися і жити вільно в Україні. Зараз багато інформації в інтернеті, просто тим, хто з хворобою не зустрівся особисто – їм це не цікаво і вони продовжують жити у полоні стереотипів. Необхідно доносити до людей інформацію простою мовою. Наприклад, запитати, що ти будеш робити, якщо дізнаєшся, що твій найкращий друг ВІЛ-інфікований? Це не незнайомець з ВІЛ, а близька людина. Чи щось зміниться у ваших стосунках? Чи зможеш ти далі тиснути йому руку без остраху? Чи зможеш ти далі їздити з ним на риболовлю та їсти з одного казана? Чи візьмеш його хрещеним своїх дітей? І якщо відповідь буде «Ні», то мені дійсно жаль таку людину і хочеться порадити його другу тікати. Адже всьому світу відомо, що ВІЛ не передається при спілкуванні, у побуті. Лише через незахищені статеві контакти, при користуванні нестерильними інструментами. То в чому проблема? Не розумію.

- Як змінилося Ваше життя після тесту на ВІЛ?
-Після встановлення діагнозу у мене виявили ще декілька супутніх захворювань. Найсерйозніше з них – це туберкульоз. Лікар сказав, що з ймовірністю 90%, я б не захворіла на нього, як би моя імунна система не була вражена ВІЛ. В лікарні вся система налагоджена так, що мене на наступний день вже поклали до тубдиспансеру, а потім вже призначили АРТ-терапію. Перебувала я в лікарні близько 1 місяця, потім лікувалася амбулаторно під контролем лікаря. Моєму організму вистачило буквально 2 місяці, щоб майже відновитися – пройшли висипи на тілі, почала швидко набирати свою звичайну вагу, загалом почувала себе набагато краще. Зараз я продовжую приймати терапію, повернулася до того життя, яке було до хвороби – подорожую, веду свій блог, пішла на курси. Ми з моїм хлопцем планували одружитися цим літом, але перенесли весілля на наступний рік. В майбутньому хочемо дітей. Вже розпитала у лікаря, що робити, щоб вони народилися здоровими. Виявляється, для цього, завдяки сучасному розвитку медицини, достатньо приймати ліки і дотримуватися рекомендацій лікаря. Тому зараз особливих обмежень в житті не відчуваю і будую грандіозні плани на майбутнє. А ще, я безмежно вдячна подрузі, вона мій янгол-охоронець.

Довідково: За оцінками національних та міжнародних експертів, нині в Україні близько 200 000 ВІЛ-позитивних людей і понад 60 000 з них не знають про свій статус. Про це повідомляє Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ)

Павло, 43 роки, не одружений, мешкає в селі Чернігівської області, займається сільськогосподарськими роботами.

- Як Ви дізналися про свій ВІЛ-статус?
- Я потрапив в автомобільну аварію. Їхав в інше село на роботу, не впорався з керуванням. Було декілька серйозних переламів, відвезли у місто. В лікарні брали різні аналізи, в тому числі і на ВІЛ. От і маю позитивний результат. І хоча аварія – то страшно, та якщо дивитися на ситуацію ширше, то я їй вдячний, сприймаю її як сигнал долі. Не було б її, то я б ніколи сам не пішов тестуватися, адже навіть думки такої не було. Як виявилось, якщо не приймати лікування, то можна дотягнути і до СНІДу. А це, самі розумієте, вже гірше. А зараз лікуюся, планую жити довго та щасливо.
Де я інфікувався – точно не знаю. Ми з лікарем та моїм соціальним працівником обговорювали це питання. Скоріш за все це був статевий шлях передачі, адже в житті були різні ситуації. Мені сказали, що за діагностикою мого стану, я інфікувався приблизно за 3-5 років до тесту.

- Чи відкрили Ви свій діагноз?
- Відкрив лише мамі та коханій жінці. Мама спочатку плакала, звичайно їй це болить. Та згодом заспокоїлася, бачить позитивні зміни в мені, бачить, що з ВІЛ можна жити довго, це як хронічна хвороба. З жінкою познайомився вже після того, як дізнався про свій ВІЛ-статус. Та вона нормально віднеслася, сказала: «Буду ще пильніше слідкувати за тобою!»
От тепер переймаюся, що вона мала на увазі (посміхається – авт.). Вона нагадує про прийом ліків, дзвонить моєму лікарю, завжди вислухає, коли хочу поговорити. Іншим про діагноз не казав. Навіщо їм про це знати?

- Як змінилося Ваше життя після тесту на ВІЛ?
- Рани загоїлися, а діагноз залишився. Але, як виявилося, це не вирок. Я почав більше турбуватися про себе. Раніше як? Робота, щось десь перекушу, ввечері випити, іноді, міг. Зараз в мене все чітко – їм три рази в день, слідкую за здоров’ям, таблетка за розкладом – пропускати не можна. А ще – жодних зустрічей на одну ніч. Досить, набігався. Моя жінка - моя підтримка зараз, не знаю, що з цього вийде. Але хочу сім’ю, жити весело та дружно, може ще й дитину народимо. Мрію про це.

Читайте також:

 

Марія, 39 років, має чоловіка та двох дітей, живе у Чернігові, працює у державній організації.

- Як Ви дізналися про свій ВІЛ-статус?
- Спочатку ВІЛ виявили у мого чоловіка. Він проходив медичну комісію при влаштуванні на нову роботу. Там запропонували зробити тест, він погодився. Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати. Звідки? Як так могло статися саме з нами? Адже ми – звичайна сім’я: маємо двох дітей, ходимо на роботу, іноді зустрічаємося з друзями, раз на рік їздимо на відпочинок.
Не встигла я отямитися від шоку, як вже і сама опинилась у лікарні. Необхідно було протестувати мене і дітей. Діти, слава Богу, виявилися здоровими. А от я… теж маю ВІЛ. Хто з нас кого інфікував складно сказати. Але ж, як подружжя, звичайно ми мали інтимні стосунки без презервативів. Тож ми вирішили, що якщо хочемо зберегти стосунки, то не будемо з’ясовувати правди. Це наше право. Але в мене була справжня криза – нічого не радувало, погані думки відвідували, довелося звертатися до психолога. Зараз життя вже налагодилося, я заспокоїлася, повернулася до реальності.

- Чи відкрили Ви свій діагноз?
- Ні, нікому не відкривала, достатньо, що знає моя сім’я. Близькі б турбувалися за мене, а стороннім не треба про це знати. Звичайно я боюся осуду. Хоча і не розумію за що тут можна засуджувати. Адже це хвороба, як і сотні інших. І я в жодному разі не могла б подумати, що вона може торкнутися мене.
Складно було розповісти своїм дітям про діагноз. Коли вони ходили зі мною до лікарні, то розуміли, що щось важливе відбувається. З допомогою спеціаліста-психолога ми змогли підібрати вірний підхід до доньок. Я їм даю максимум інформації про всі нюанси, відкрито відповідаю на всі питання.

- Як змінилося Ваше життя після тесту на ВІЛ?
-Мені здається, що наші діти не надають такого значення хворобі, як ми. Можливо і мені не варто? Адже лікування є доступним і безкоштовним, в нашому житті практично нічого не змінилося, крім того, що ми п`ємо одну таблетку в день. Ми так само турбуємося про наших дівчат, ходимо на роботу, відвідуємо шкільні збори, відпочиваємо на вихідних, хочемо поїхати на море. А от нещодавно додали собі клопоту та радості дітям – завели собаку! Тепер наш дім шкереберть, та це весело і примушує бути в постійному тонусі!

Тест на ВІЛ можна пройти безкоштовно, швидко та конфіденційно за адресами:

Центр протидії ВІЛ-інфекції та СНІДу (вул. Мазепи, 3);
БО «Чернігівська МЕРЕЖА» (вул. Харківська, 8).

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: ВІЛ, СНІД, тестування

Добавить в:


ЦентрКомплект