У альтанці Володимира Кражана гостювали «Пісняри»

З десяток років 63-річний Володимир Кражан із Олишівки Чернігівського району прикрашає подвір’я двоповерхівки, в одній з квартир якої живе. Побудував альтанку, «посадив» дерев’яних лелек на паркан, з пластикових пляшок поробив пальми, поставив поряд віз, обвішав навкруги глечиками, вмурував мангал. У альтанці збираються жінчині колеги-учительки на посиденьки, діти граються, фотографуються охочі. Як приїздив з концертом білоруський співочий гурт «Пісняри», і вони там побували, ще й плакат подарували. Так і висить на стінці альтанки на згадку.


Володимир Кражан біля пальми з пляшок. Позаду – альтанка

Над усією конструкцією — прапор України, уже трохи пошкоджений вітром.

— Найбільша проблема була пляшки позбирати. Рукавиці — і вперед по селищу, — гладить пальму. — І шифер на альтанку купити треба було, і пластик. Добру тисячу на все це витратив із сімейного бюджету.

— А часу скільки! — охає 63-річна дружина Кражана Валентина Миколаївна. — Вово, зроби те чи те. А ні, він, бачте, зайнятий. Тепер іншим час убиває — від телевізора не відходить, усе про Нові Санжари слухає.

— Я родом з Полтавщини, там донька з родиною живе. Туди ж евакуйованих із китайського Уханю привезли. Нікого не спитали, чи треба вони там. Хвилююсь тепер, ні дня, ні ночі — увесь в новинах, — говорить Володимир Андрійович.

— У дочки маля, так він часто на Полтавщину їздить, допомагає їй, — пояснює жінка. — Переживає, щоб китайської хвороби в Україну не привезли пасажири літака з Уханю.

Господар веде за двоповерхівку. Там у родини гараж і собача будка, з якої вискакує чорний дворовий песик Малиш.

І гараж, і будка — різьблені, яскраво фарбовані.

— Ви столяр? — роздивляюсь дерев’яну красу.

— Це моє хобі, — пояснює. — І на Полтавщині у рідному селі Трубайці альтанку з таким куточком облаштував.

— А працював у багатій газовій організації, — хвалиться чоловіком Валентина Кражан.

— Був трубопровідником Чернігівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів, — пояснює чоловік. — Усе життя не тим займався, до чого душа лежить. Ще перед виходом на пенсію став територію біля будинку прикрашати. Розслабляюся так.

— А там же був мій квітник, шкода, — бідкається про своє Валентина Миколаївна.

— І купував матеріали, і діставав, де була змога, — продовжує Володимир Кражан.

— Он віз зі Смолина притягнув від знайомого. Він запропонував — я не відмовився.

— Хоча я й відтворювала, — м’яко торкається плеча чоловіка дружина. — Казала йому, що поки довезе той віз, він розсиплеться.

— Ви-и-итримав, — пишається умілець.

На весну у Володимира Кражана нові плани — усе треба обновити, бо вже від часу фарба полупилася.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №9 (1763), 27 лютого 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.