Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Заробітки – то таке. Без сім’ї тяжко»

«Заробітки – то таке. Без сім’ї тяжко»

26-річний Юрій Калинич з села Філонівка на Сосниччині хоче жити удома і заробляти удома. Завів свиней м’ясної породи «дюрок датський». До цього заробляв гроші за кордоном. Працював на будівництві, переважно у Литві. Раніше бував у Росії. У Києві.

— Заробітки — то таке, — Юрій бере на руки найменшу донечку Віру. — Без сім’ї тяжко. Хоча, може, хто мене і засуджує. Мовляв, багато чого умієш, а сидиш у Філонівці. Якщо людина хоче працювати, буде це робити будь-де. А тут спокійно, тихо. Тільки не лінуйся, і Бог допоможе.



Ольга та Юрій Калиничі з дітьми

1. Філонівка — село з однієї вулиці. Хат сімдесят. Не усі жилі. Мешканців — п’ять десятків з лишком. П’ята частина — віруючі. Християни-баптисти. Анатолій Дідовець, він пастор. Роман Дідовець. Анатолій Файницький. Лілія Гасанова, Микола Милейко. І Калиничі — Юрій і Ольга.

У сім’ї Калиничів четверо діток. Дві дівчинки і два хлопці. Старшенький Даня, за ним Денис, Діана і Віра. Старші школярі, вчаться у Спаському. Сусіднє село за 4 кілометри. До лікарів їздять у Сосницю, за 6 кілометрів.

— Чим відрізняється життя баптистів у побуті?

— Стараємось не вникати у телевізійні новини. Віруючі не курять, не п’ють. Навіть слабоалкогольних напоїв.

— Відмовляємося від абортів, продовжують разом з дружиною Ольгою. — Спіралі для запобігання вагітності не можна. Таблетки точно не можна, бо це хімічний вплив. Презервативи — можна. Це записано у статуті церкви. Записано, що баптисти не хрестяться, не мають ікон. Щодня читають Біблію.

2. Ольга після школи вчилася у Сосниці на кухаря.

— Я в училищі учився разом з Ольгою, — розказує Юрій. — Вона мене й запросила на службу. Мої батьки православні. Я з Коропського району, але родом ми з Закарпаття. Важко молодій сім’ї. Знайшли Бога, і легше стало. Розумієш, що ти не сам. У нас був випадок — дитинка обгоріла. Діанка.

— Як сталося?

— Сталося... — зітхає Ольга. — 31 березня мине два роки. Братик підпалив, — притуляє до себе найменшеньку донечку Віру. — Не спить маленька ночами. І я не спала цілу ніч, так спати хочу... Братик старший сірниками гуляв, свічечки ставив. І її платтячко підпалив.

— Не було розчарування, що Бог це допустив?

— Все для слави Божої. Він лишив Діанку живою. Хоча навіть лікарі казани, що не виживе. Два місяці лежала у реанімації. У Києві. Фотографії покажу, щоб ви розуміли, яке воно було і як Господь її підняв. У неї гортань, шлунок були обпечені. Вона два місяці лежала під крапельницями, під апаратами. Просто лежала. Я була з нею. Я не знала, куди я їду і де мені жити. Бог мене поселив у людей віруючих. Два місяці прожила безплатно. Мені допомагали фінансово. Грошей дуже багато потрібно було. 13 операцій з пересадки шкіри. Вона виглядає зараз дуже добре... Віруючі, єнангельські християни-баптисти, нам помагали. Сосницька громада. Люди жертвували у школах, у садочках. Дуже допомогли люди. Зовсім чужі, які нас не знають. Зі Змітнева (село на Сосниччині) п’ятидесятники приїхали (християни віри євангельської) дали тисячу гривень.

Ось така була зразу, — гортає на телефоні фото. — Ось така лежала, перемотана, дихала через трубку, через трубку харчувалася. Отаке личко. І ротика розрізали. Господь її спас. Були там дітки, які повмирали. На серці так було боляче. Але я молилася, просила. Я не ображалася, розуміла, що усе в Його руках.

— У лікарні, де дітки на грані життя і смерті, часто приходять священники. Не хрещених хрестять.

— У нас ні одне дитя не хрещене. Коли саме почне усе розуміти і скаже, що я хочу похреститися, тоді й зробить це.

— Незвично. Стикаєтеся з тим, що не люблять вас у селі?
(У Філонівці старі люди розказують, що колись озеро висохло, бо у ньому баптисти хрестилися).

— Звичайно, стикаємося, — не дивується Юрій. — Більшості не подобається, якщо відрізняється людина.

3.Як сталося, — іще раз запитую про Діану, — вас не було удома?

— Я була недалеко, вийшла, — уникає Ольга прямої відповіді.

— Це минутне діло. Плаття було синтетичне, — пояснює Юрій.

— Старший синок, слава Богу, не побіг відразу мене звати, а відразу потушив, а потім погукав: «Мамо, іди швидше».

— Посадив у ванну, облив водою, — каже тато.

— Випробування було, — зітхає мати. — Ну, Господь не дає того, що людина не перенесе, не дає непосильного.

— Сумніваюся. Люди часто цим просто пояснюють горе.

— А чого ж люди усе переносять? Діана вірить, що усе буде добро. Хоча і тільце було обпечене, і мозок уражений через кисневе голодування. Думали, що пам’ять пропаде. Я приходила, вона не реагувала. Тоді Діанці було 2 роки 11 місяців. Якраз три рочки у лікарні справили.

Операції пластичні будуть з 14 років. Вони дуже дорогі. Косметичні операції є і по 20 тисяч гривень, і по 30.

— Сліди опіків лікують на курортах, водами.

— Ми були у Тернопільській області, в термальних водах — розповідає Юрій. — Казали нам, чим частіше, тим краще. Але ж не завжди виходить, як хочемо. Дитинка народилася. Господарство є. Кури і свині. Породистих закупили. М’ясних.

Батько усе життя на стройках. Брат і зяті. Той там, той там. Уперше у Литву поїхав з рідним братом. У сезон, літом, у Закарпатті чоловіків нема. Усі за кордоном. У Чехії, Словаччині. Років 9 не був на батьківщині. їздили разом з Ольгою.

— Природа сподобалося, — хвалить дружина. — Люди більш набожні. У неділю усі базари закриті. Магазинчики працюють, та й то не усі. До церкви ходять.

4. — Коли Різдво святкуєте?

— Ми і 7, і 25 святкуємо. Дають можливість двічі, то нам це не заважає. 25 — це правильне, історичне Різдво. Не може бути Нового року без Різдва Ісуса Христа. Бо він народився, а потім уже почали відлік часу.

— У мережі з’явилися жарти, що два Різдва, дві Пасхи.

— За кордоном буваю, то там тільки 25-го святкують, — говорить Юрій. — А 7-го навіть не розуміють, що це. 7-го усі працюють.

Робимо своїми силами ремонт, — продовжує про проблеми насущні. — Не все, але багато чого зробили. Звичайна хатка була. Де кухня, там була верандочка, комора. Тепло від батарей. Дров’яний котел.

Заробляю я. Дружина не працювала. Декрети, лікарня. Та й робота кухаря затребувана, але тут нікому не потрібна.

— Офіціанти затребувані, — каже Оля. — Але нам не підходить, бо робота з випивкою. То кальяни курять, то музика бахкає.

— Зараз на офіційних роботах не вигідно, — міркує Юрій. — Мінімалку платять в основному. А нам на місяць треба — на продукти, комуналку — тисяч 10 гривень. Місяць переводить — не вигідно узагалі. Тут молодь практично уся їздить або у Польщу, або в Італію. Чоловік 10 виїжджає, а нас у селі усього 53 чоловіки. Мабуть, не так не із-за грошей, а що цивілізація краща.

— Перша причина — це гроші, — не погоджується дружина. — Вони ж виїздять не просто подивиться, як люди живуть.

— Туди їдеш і відчуваєш себе у другому світі, — продовжує Юра. — Красиво, чисто.

— Машини зупиняються на переході.


— Зупиняються. Я цей раз їздив на машині, фірма давала. Розвозив робітників. Навіть ударив був машину на світлофорі. Дорога була слизька. Бампер розбив. Порівняймо, що наші б робили і що вони. Литовці вийшли, побачили, що я українець. Кажуть, не переживай, нічого страшного, буде все нормально, страхова усе заплатить. Просто довелося годинку перевести, щоб заповнити бумажки. Можна сказати, разом були винні, вони вилетіли за стоп-лінію. Але ж удар був мій. Хто іззаду, завжди винний. Розійшлися мирно, люди усміхаються.

— А в Чернігові їхали, просто зачепили «Рено дастер», — згадує дружина. — Водій вилетів: «Давай гроші! Дві з половиною тисячі давай! Мені треба перефарбовувати бампер. Я спішу. Гроші або викликаємо даішників!» Кажемо, давай викликати.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №3 (1757), 16 січня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: село Філонівка, людські долі, баптисти, Сосниччина, Калиничі, «Вісник Ч», Тамара Кравченко

Добавить в:


ЦентрКомплект