
24 лютого 2022 року стало незворотною точкою відліку людського горя, трагедій та героїзму наших захисників. Тих, хто вибрав дорогу Воїна, хто став на захист своєї Вітчизни. І для яких уже немає назад вороття. Немає з різних причин: хтось і далі свідомо бореться із загарбниками і не може залишити свою країну у біді, а хтось, на

Хрещення Господнє – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу. Цього дня віряни святкують звершення Таїнства Хрещення, яке Ісус Христос здійснив у віці 30 років на річці Іордан. У цей день освячують воду, яка є головним символом празника. Християни вірять, що освячена вода на Водохреща має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від

Підполковнику Олегу Фіданяну 26 вересня 2024-го виповниться 60 років. Втім, попри пережите, він виглядає значно молодшим. Служив військовим льотчиком. Мужньо захищав Україну в АТО/ООС, зокрема в 92-й бригаді під командуванням Віктора Ніколюка – легендарного «Вітра». А коли почалася повномасштабна війна і кацапи посунули на Україну, воював на

Її енергії, цілеспрямованості та сміливості можна лише по-доброму позаздрити. На шляху до здійснення власної мрії височанка Юлія Дорошенко не бачить перешкод: вона вчиться за домашніми справами і навіть ночами, день проводить у турботах за великою родиною, ще й волонтерить. Адже з дитинства знала

«Бачу ціль – не бачу перешкод», – життєве кредо жительки села Ковчин Інни Василенко, яка разом з однодумцями ще в лютому 2022 року пекла хліб та готувала сир, які потім розвозили військовим, що боронили тоді Чернігівщину. І вже після того, як росіян вигнали з області, вона створила благодійний фонд «Живиця» і разом з друзями почала допомагати армії.

Це не образливі прізвиська, а позивні подружжя Бугаєвих: військового медика Руслана і волонтерки Олександри, які восени оселилися в Салтиковій Дівиці Куликівської громади. Правда, донедавна Олександру через колір волосся називали просто Рудою, а з появою в їхньому обійсті нового мешканця і її позивний змінився.

Прилуки - місто невелике, але творче і різнобарвне. Щотижня обов’язково трапляється щось цікаве та неординарне - то на стіні місцевого «хмарочосу» з’явився мурал, присвячений нашому знаному земляку, актору Миколі Яковченку, то хтось з поетів видав нову книгу, а столичні кінематографісти привезли до нас фільм про Семена Петлюру.

Оксана Кузьміна зі своєю родиною проживала у Бахмуті. Місто своє любили і переїжджати нікуди не планували. Але війна повністю змінила життя багатодітної родини, закинувши їх на Прилуччину. Наразі переселенці з Донеччини обживаються в Андріївці. Оксана Кузьміна - 46-річна переселенка, і хоча за національністю росіянка, проте більшість свого життя прожила

Важко писати про Героїв, але не писати - то є гріх. Важко, бо коли Твій Герой у камуфляжі - Твоя Подруга і ти знаєш, скільки разів вона майже прощалася з життям, скількох має загиблих побратимів зі свого підрозділу і земляків, які не повернулися із бою... Коли кожен спогад - то сльози, коли кожне слово - болить

На хуторі Заріччя, куди у випадку снігопаду чи іншої негоди непросто добратися, мешкає людина з непростою й цікавою біографією, пенсіонер з багаторічним стажем, колишній військовий, підполковник у відставці Дмитро Іванович Кузьменко. Дмитро Іванович любить природу, частенько прогулюється, насолоджуючись красою нашого краю, спостережливий.