
Какие они - детские глаза? Веселые и озорные, радостные и счастливые. Только во время войны они часто были полны печали и слез. Кто-то грустил о друзьях, разбросанных эвакуацией по всей стране. Многим пришлось оплакивать отцовские похоронки.

Вона почала з того, що вагітною шила речі для дітей і пропонувала їх столичним крамницям за безцінь. Після народження дитини весь свій вільний час жінка присвятила втіленню власних ідей: вдень - малювала, вночі - шила.

Они родились в послевоенные годы: Лидия Горбатко (Хропатая) — в 1946-м, а ее двоюродная сестра Мария Литвиненко (Гирко) — в 1951-м, Однако пламя войны оставило раны и в их душах. Они болят до сих пор и не дают без слез вспоминать о родном доме, родителях, односельчанах.

Такой вывод можно сделать, побывав в мастерской и увидев рукотворные чудеса мастера из села Горбово Куликовского района Анатолия Багно. И в доме почти вся мебель сделана его руками — кровати, тумбочки, сервант.

19 листопада минулого року Настя Черненко із села Максим Козелецького району народила дочку. А 27 листопада 17-річна жінка померла. Опікуном маленької Емілії стала рідна бабуся Марія Петрівна. Відтоді минув майже рік.

Этим летом в Щорсе на берегу реки Снов стояла палатка. В ней жил американец, 56-летний Лерри Хьюстон из Бостона. Возле палатки тусовались местные подростки.Можно было взять бесплатно мяч, чтобы поиграть в баскетбол, матрасик поплавать. Купить воду, чипсы без наценки.

В прошлый четверг, 9 октября, работники почты отмечали свой профессиональный праздник. В филармоническом центре собрались работники почтовой связи области. Пришли и ветераны труда. Среди них 73-летняя Лилия Грудина.

Не подумайте, що жінка в помаранчевому жилеті, з прапорцем та пластикового дудкою в руках зібралася на стадіон вболівати за улюблену команду. Валентина Семеренко працює сигнальником у Бахмацькій колійно-машинній станції №285.

Народному майстру декоративно-прикладного мистецтва Михайлу Молодшому з Березни 12 жовтня виповнилося 90 років. Творчість була і залишається незмінним супутником його життя. Михайло Парфентійович не пригадає зараз, скільки землі було у його батька.

Далекий нині 1923-й рік продовжував утверджувати нове життя в новій країні. Мир обнадіював і селян, тож ті з чоловіків, хто ще недавно нюхав порох на фронтах Першої світової у царській армії чи відстоював свою правду з багнетом у роки громадянської, нарешті вільно зітхнули, взялися господарювати на своїй землі