
Мало того, що її наклад мізерний і що писали її два десятиліття, поки нарешті не була видрукувана. Це своєрідний звіт автора, військового розвідника рівня Миколи Кузнецова чи «Майора Вихора» про свою роботу на території Чехословаччини у роки Другої світової війни в квітні-травні 1945-го та у серпні 1968-го.

68-річна Ганна Руденок з села Галків Ріпкинського району оре односельцям городи. А ще дискує, боронує, волочить, культивує, сіє, копає картоплю — надає повний пакет послуг. Односельці жінку поважають, називають Галя-трактористка і щовесни звертаються за сільгоспдопомогою.

Рік як приїхала до Носівської лікарні акушер-гінеколог Клавдія Колєснікова, з Броварів, де жила на квартирі. Працювала в приватних клініках у Києві. Трьома роками раніше рятувала поранених бійців в операційній прифронтової лікарні в Попасній, Луганської області.

Про те, як під час карантину у невеличкій трикімнатній квартирі живе з трьома дітьми корюківська родина Кириченків, Сусіди.Сіту розпитали батьків - Валерію і Володимира. У невеликій трьохкімнатній квартирі їх п`ятеро: тато, мама і троє дітлахів.

Живе у Коропі 53-річний Володимир Лучко - тренер з легкої атлетики, який багато років поспіль з місцевих спортсменів робить справжніх зірок. У реальному і віртуальному просторах. Авторські замітки про перемоги й досягнення не лише його бігунів, а й тенісистів, футболістів, баскетболістів з'являються у спільноті Коропщина спортивна...

Карантин змусив багатьох українців екстрено полишити роботу за кордоном і повернутися додому. Але є й такі, хто залишився. Сусіди.City дізнавалися, як живуть наші земляки, котрі прийняли непросте для себе рішення не їхати в Україну, доки не спаде напруга із загрозою захворювання на коронавірус?

Дифтерія, ботулізм, хвороба Лайма, туберкульоз, кір, вітряна віспа. І це далеко не повний перелік інфекційних хвороб, через які в Україні трапляється подеколи епідемічний підйом захворюваності. А тепер додалася ще й коронавірусна інфекція COVID-19.

На перший погляд Андрій – звичайний молодий чоловік, який любить своє село, роботу на землі. Та поспілкувавшись з ним, розумієш, що відрізняється він від інших насамперед тим, що не скаржиться на життя, а змінює його на краще.

Сонячне світло щедро всіяло обійстя діда Миколи. Дерева скромно красуються ніжно зеленими, ще липкими листочками, а стара абрикоса вже вирядилася у білу сукню. Над нею дружно працюють бджоли.

— Аби хоббі приносило задоволення не тільки собі, а й оточуючим, треба вкладати частинку душі, — повільно сідає на поріг свого будинку 52-річна жителька Борзни Людмила Кононенко. Довго стояти їй важко. У спині металеві пластини.