Спогади очевидця про ліквідацію аварії на ЧАЕС (відео)

Леонид Алеексеевич?
Да.
Алло, Припять, 3й и 4й блок, горит крыша в результате аварии, взрыва.
… давай!

Алло, это ВПЧ-2?
Да.
Что у вас там горит?
Взрыв на … главном корпусе! 3-й, 4й … между 3м и 4м блоком!
А там люди есть?
Да!

Це записи перших телефонних дзвінків, що сповістили керівництво атомної електростанції міста Прип’ять, про неймовірну за масштабами трагедію – аварію на ЧАЕС.



Лише через добу про неї розповіли населенню радянської держави.

«В 13:23 на 4-м энергоблоке ЧАЭС произошла авария. Прогремевший взрыв и последовавший за ним пожар, не только разрушили здание и реакторную установку, но и унесли человеческие жизни».

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора.

Так студент 3-го курсу військового інституту навіть не міг уявити, коли вперше почув про аварію, що лише через місяць після трагедії опиниться у самому епіцентрі забруднення.

Владислав Гудзій, ліквідатор аварії на ЧАЕС: «В червні 1986 року, після того як ми здали за 3-й курс екзамени, наш весь курс підняли по тривозі і направили в Чорнобильську зону для участі в ліквідації на Чорнобильській станції».

20-річних хлопців навіть не запитали, чи готові вони до такої роботи.

«Нас просто під наказом привезли вночі на вокзал і відправили на Чорнобиль», – згадує ліквідатор.

Із захисту у них був лише загальновійськовий комплект і респіратор.

«Два рази я зі своїм підрозділом були на самій станції, змивали у машинному залі. Потім, мабуть, у когось проснулась думка, що все ж таки молодий хлопців на станції не треба тримати і ми змивали вже в селах, в межах 30 кілометрової зони», – розповідає Владислав Гудзій.

Розчищали дахи простим інструментом.

Владислав Гудзій: «У нас були тільки лопати. Спеціальними машинами подавали розчин. Ми цим розчином розмивали бруд, він стікав на землю, потім цей бруд разом з землею завантажували у спеціальні металеві контейнери, які вантажили на машини, і їх вивозили на могильники».

Працювали погодинно. Чистили будівлі хлопці аж цілий місяць. Ще тоді студент, розказав рідним, де був, лише після повернення до інституту.

«На той час питання про жертвування не стояло. Людина ж не відчуває радіації як такої. Тому нам сказали, треба всі сили кинути на те, щоб це локалізувати. І все. І ніхто не думав, що ось я зараз шкрябаю, значить я жертвую. Ні. Всі просто виконували роботу, яку нам потрібно було зробить», – каже ліквідатор.

За 2 роки після аварії Владислав повернувся до зони, аби вже офіцером проводити заміри радіації. У віці 27 років чоловік відчув, якої шкоди завдала йому радіація – проблеми із серцем та кістками. Згодом, інвалідність. Котру пов’язують з ліквідацією.

Сьогодні він вже звільнився зі служби та змінив рід діяльності.

Схожі історії у всіх цих людей, які щороку 26 квітня збираються разом, аби згадати ті важкі часи.

За адміністративними даними в області на 1 січня 2018 року нараховується 33 тисячі чорнобильців.

Сюжет телеканалу «Дитинець»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: