Десятикласники притисли діда стільцем, забрали 700 гривень. Отримають по 7 років?

На четверте грудня у Чернігівському районному суді призначено розгляд справи про розбійний напад на 90-річного Михаила Полонського з Ріпок.



Підозрювані — десятикласники з Ріпок, Назар Верхулевський та Владислав Касіч. Нині обидва у СІЗО Чернігова. Хлопцям загрожує тюрма, від 7 до 12 років, адже їх звинувачують у розбої, поєднаному з проникненням у житло. А ще потерпілий претендує на отримання 60 тисяч гривень (по 30 тисяч з кожного) компенсації моральної шкоди.

Знімали на камеру

Було літо, 18 липня. О пів на восьму вечора, надворі видно. Михайло Полонський, якому йде 91 рік, дивився телевізор. Живе сам. Двері були не замкнені.

Із тодішніх спогадів пенсіонера:

— Зайшов хлопець, спитав: «Як пройти на сусідню вулицю?» Попросив води. Попив. Виходить — і за мене. Я його відштовхнув — і за палицю. А другий за дверима стояв. Думаю: вб’ють чи заріжуть... Тоді цілу ніч серце відходило.

Нині до діда родичі нікого не пускають. Кажуть, зліг, зовсім слабий. Замикають старого у хаті. Кілька разів на день Михайло, один з синів, який живе у Ріпках, їздить, годує батька. Сергій, який мешкає у Чернігові, навідує двічі на тиждень.



— Я вийшла замикати гараж і хвіртку на ніч. Чую, дід кричить: «Мене ограбили». Забігаю, а він сидить, труситься, ноги під себе піджимає, — пригадує 70-річна Світлана Вовк, сусідка. — Тримає ціпок, а головка в ньому зірвана. Так і оборонявся.

Розказав, що спочатку зайшов один, спитав: «Де вулиця Кільцева?»

Потім попросив води. Дід і каже: «Бери на кухні». І тут помітив червоненький вогник у нього в руках (відеокамера засвітилася. — Авт.). Раптом другий заскакує — і до домашнього телефону, відрізав провід. Потягли Тимофійовича у зал, повалили на підлогу. Один стільцем придавив, другий нишпорив, де гроші. На тумбочці лежали ліки і гаманець. Хтось із них його схопив (там було 700 гривень). І вискочили.

Перед цим сусідка Наташа з дочкою бачили, як два хлопці смикали хвірточку у Полонського, — продовжує Світлана Володимирівна. — Вона була зачинена, так перелізли через паркан з іншого боку. А виходили вже через хвіртку.

Поліцейські у залі на дверях і на стільці відбитки пальців зняли. Швиденько привезли діду фотографії, він одного упізнав: Верхулевського. Другий був у масці. Поїхали, одного знайшли вдома, іншого — у барі. Затримали.

Тимофійович ще ого-го був. Сам город порав. Картоплю садив і полов, цибулю, часник. А після нападу здав. Уже рідня картоплю вибирала. З будинку майже не виходить.

Онук заслуженого дільничного

Маму і бабусю Назара застала вдома.

— Придурки, поприкалуватися вони вирішили. Хотіли по-хорошому зняти ветерана на відео, викласти в Інтернеті, а вийшло... — зітхає 37-річна Вікторія Верхулевська.

Назар — єдина її дитина. Бабуся, Людмила Зубець, — відомий не тільки в Ріпках, айв окрузі ветеринар. Дідусь, Федір Зубець, — капітан, заслужений дільничний інспектор України. Нині на пенсії (живуть, правда, вони окремо). Тато Назара — учасник бойових дій, більше року був у АТО. Має поранення і контузію.

— Шкода сина, щотижня їздимо на побачення у СІЗО, передачі возимо. Він аж жовтий став, зуби покривішали. І так здоров’я слабке, він у нас на обліку в кардіолога перебуває. Народився недоношеним. Були ми в Інституті Амосова в Києві. У Назара пролапс мітрального клапана серця. Я його ніколи не била. Сварила — було. Йому ж хвилюватися не можна. Назару всього вистачало. Ми ні в чому йому не відмовляли.

Завжди мав і кишенькові гроші, і мобільний телефон, який хотів.

З Владом вони у різних камерах. Від 7 до 12 років. За що? За те, що на камеру знімав? Вони ж діда не били, грошей Назар не брав, їх знайшли у Влада. Дідусь навіть у лікарні не лежав. Ми хотіли владнати все. Запитували у родичів діда: що зробити? За моральну шкоду віддали сім тисяч гривень, під розписку, у присутності адвоката.

Назар зараз навчається у СІЗО. У школі у нього були оцінки посередні. Бувало, скаржився: «Розказав вірш без єдиної помилки, і мені шість поставили, а інші з двома, трьома помилками — і їм «9»». У школі вікон не бив, уроків не зривав. А характеристику таку написали, жах. Батько не витримав, телефонував, розбирався.

— Історія наробила багато шуму. До судді Ріпкинського районного суду 42-річного Євгенія Жовтка приходив чоловік. Начебто впливовий СБУшник. І спонукав суддю не продовжувати строку тримання під вартою одному з підозрюваних. Суддя про втручання у його діяльність письмово повідомив Вищу раду правосуддя і Генерального прокурора. Хто ж до судді ходив?

— Точно не ми. Ми особисто нікого ні про що не просили. У нас багато знайомих. Та навряд хто з них став би таке робити. Ще якась жінка з синцями приходила... Дурня, та й годі. Ми навіть вчасно оскаржити рішення суду першої інстанції не змогли. Прийшли в Апеляційний, а туди документи ще не доставили.

— І ми не ходили. Я сама не місцева. Зв’язків ніяких не маю, — каже Ірина, мама Влада. — Сина не виправдовую. Не можна було такого допускати, але ж побоїв не було. У лікарні дідусь не лежав. Ми кілька разів намагалися домовитись з його родичами. Та вони хочуть, щоб дітей покарали суворо.

Про Влада у дворі ніхто слова поганого не скаже. Я його не била, тому що я противник виховання через палицю. Слабохарактерний він. Потрапив під вплив вулиці, компанії.

У Ріпкинській школі №2, де навчалися хлопці, обидва стояли на внутрішньошкільному обліку. Раніше в обох були приводи в поліцію.

P.S. Батьки бажають кращого. У народі кажуть: «Хіба мати винувата, що дитина...» І то правда. Іноді вродиться таке, що, як не старайся, не вправишся з ним. Отож, люди, не судіть. На те є суд і Господь Бог.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №47 (1646), 23 листопада 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: