Батьки загиблого захисника з Ріпок купили мікроавтобус для літніх людей, щоб увічнити пам’ять про сина

На фото: Олексій Кудрик та мікроавтобус, який служитиме Ріпкинському комунальному закладу «Центр надання соціальних послуг»

50-річний захисник України Олексій Кудрик із Ріпок загинув на Донеччині навесні минулого року. Батьки Героя — Валентина Олексіївна і Михайло Михайлович — втратили єдиного сина. Цей біль тепер із ними назавжди. Щоб увічнити пам’ять про Олексія на рідній Ріпкинщині, його батько і мати придбали в Польщі мікроавтобус, який служитиме Ріпкинському комунальному закладу «Центр надання соціальних послуг».

— Автобус спеціально обирали такий, щоб він був зручним для літніх людей — із висувними підніжками та поручнями. Тепер він курсуватиме маршрутами громади, возитиме мешканців Ріпок і навколишніх сіл, — діляться батьки. — Олексія поховали на кладовищі в Чернігові, де загиблим військовим встановлюють однакові пам’ятники за кошт держави. А ми вирішили увічнити пам’ять про сина тут, у себе, — купили цей мікроавтобус і передали його нашій Ріпкинській громаді... Для нас не так важливо, яким саме маршрутом він їздитиме, головне — що залишається пам’ять про Олексія. Тепер автобус проїжджатиме повз, а ми дивитимемось на нього й щоразу згадуватимемо сина.

Олексій Кудрик народився у січні 1975 року в Ріпках. Навчався в місцевій школі № 2, згодом закінчив Остерський будівельний технікум і Київський національний університет будівництва та архітектури. Олексій був людиною із золотими руками, професіоналом: 15 років працював виконробом у ТОВ «Житлобудсервіс», очолював профільний відділ у Чернігівській районній адміністрації, здобув другу вищу освіту в «Чернігівській політехніці», а з 2019 року обіймав посаду заступника директора будівельної компанії.

Із 2015 року Олексій був активістом Самооборони Чернігова та Центру соціальної підготовки «Вовкулака». Тому, коли почалося повномасштабне вторгнення, він не вагаючись у перший же день пішов до військкомату.

— Син міг бути й інструктором, адже мав величезний досвід, але свідомо пішов на «нуль». Навесні 2024 року Олексій 52 дні просидів не просто в окопах, а в ямі під безперервними обстрілами — такими, що неможливо було вибратися... Приїхав звідти настільки виснажений, що ледве ходив. Він у нас був дуже розумний, достойний, хазяйновитий. Удома все робив своїми руками. І на фронті завжди йшов попереду, — розказує Валентина Олексіївна.

Спершу Олексій боронив рідну Чернігівщину та Донеччину (зокрема, Білогорівку) у складі 165-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО. Пізніше його перевели до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Олексій пройшов найпекельніші бої, серед яких — виснажливе утримання позицій у Серебрянському лісі (він знаходиться поблизу міста Кремінна Луганської області й простягається до кордону з Донеччиною).

На превеликий жаль, 16 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання біля села Богатир Волноваського району Донецької області життя воїна обірвалося. За мужність і героїзм Олексій Кудрик посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Світла пам’ять Герою і низький уклін його батькам за сина!

Джерело: газета «Гарт», Владислава Тарасевич

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: