Наслідок недолугої владної політики: пусті хліви, безробітні селяни…

Понад сотню голів дійного стада – по людях або під ніж! Від безвиході фермер з Борзнянщини мусить згортати тваринництво і звільняти на вулицю людей. Землі для нього ні в районній держадміністрації, ні в Держеокадастрі не знайшли. Більшість землі, яка до того нікому не була потрібна, забирає крупний орендар. У певний момент чиновники чомусь вирішили, що сіяти зерно важливіше, ніж утримувати корів та давати роботу місцевим селянам.



Вкрадені гектари

Поміж чагарників за селом мирно пасеться череда корів. І тільки людям відомо про їхню подальшу гірку долю.

«Потрапили ми не в найкращі умови, – зітхає пастух Андрій Рижков. – Затиснули нас на цьому клаптику, але худоба все-таки наїдається».

«От бачте: так у нас учасники бойових дій проходять реабілітацію, – жартує власник «ласунь» фермер із Малої Загорівки Михайло Соловар. – Коли заберуть і цю землю, піти людям буде нікуди. А землю заберуть, навіть не сумніваюсь. У корпорацій така техніка, що і на місці лісу соняшник посіють. Що вже казати про чагарники…»

«Будемо підкорювати столицю, – віджартовується екс-боєць батальйону територіальної оборони «Чернігів». – А якщо серйозно, то роботи у селі більше нема, окрім тієї, що у фермера».

Проблема відсутності землі для місцевого фермерського господарства з поголів’ям великої рогатої худоби у 180 одиниць дійного стада – це питання, як кажуть, життя і смерті.

З 206 гектарів, які донедавна обробляло «Мрія С», залишиться 60.

«З такою кількістю землі ми просто не потягнемо тваринництво, – констатує Михайло Михайлович. – Мушу продавати корів та звільняти людей».

За 17 років експериментів над українським селом людям довелося пережити чимало, а колишньому місцевому колгоспу імені Червоних Партизанів для того, щоб вижити – пройти чимало перетворень та реформувань.

«За експерименти над селом тих реформаторів треба було б розстріляти», – випалює, не задумуючись, колишній голова колгоспу.

Мимоволі розумієш, скільки довелося пережити цьому сивому чоловікові, який подолав нелегкий шлях від звичайного тракториста до голови колгоспу, а після так званого роздержавлення мусить тягнути на собі важкий тягар фермерства і відповідальність за сімнадцятьох своїх земляків.



Договір, який не вартий паперу

«У 1999 році мене обрали головою колгоспу, потім почалося роздержавлення, – пригадує Михайло Соловар. – З того часу ми пройшли силу силенну реформувань та перетворень – від кооперативу, приватно-орендного підприємства до фермерського господарства».

Як не викручувалися малозагорівчани, та все ж через певний час довелося частково лягти під «інвестора».

Корпоративні права викупили орендарі паїв зі СТОВ «Дружба Нова», а Михайло Соловар залишив собі частину старенької техніки, комори та худобу.

В обробітку у фермера було всього 206 гектарів, але навіть на такій відносно невеликій площі Михайло Михайлович умудрявся крутитися та тримати 180 корів.

«Тривалий час до чагарників за межами села нікому не було діла, – каже фермер. – Я засівав місцини під випас для худоби. Там пшеничку посію, зажену весною на зелень, а тут вже кукурудза підросла – переганяю туди. Отак півроку ми і крутилися».

З «Дружбою Новою» та ТОВ «Плиски Агро», котрі орендують у Малій Загорівці 400 гектарів ріллі, фермер підписав «пакт про ненапад».

«Домовилися між собою до 2019 року працювати спокійно і не підбурювати пайовиків одне проти одного», – пригадує Соловар.

Але з весни правила гри змінилися не на користь двох менших підписантів.

Корпорація «Кернел», яка зайшла на землі «Дружби Нової», пішла в наступ.

«Почали ходити по хатах, підбурювати людей, пропонувати їм золоті гори. У мене забрали 75 гектарів людських паїв собі в оренду – переконали людей переоформити, – обурюється фермер. – Ні райдержадміністрація, ні «Кернел» не попередили мене, що у мене залишилося 158 гектарів землі, а весною приїхали на мої поля з озиминою і поставили березові кілки, – продовжує Михайло Михайлович. – Я вісім місяців платив податок на землю, обробляв її, вносив добрива, сіяв! Хіба так роблять? Хоч би попередили».

Михайло Соловар вже змирився з тим, що з його господарства залишиться всього нічого.

«Зі 158 гектарів 28 стовідсотково витребувано і зареєстровано, – каже. – Залишається 130 гектарів, із них ще на 60 гектарів укладено договори оренди з «Кернел». У мене залишиться всього 60 гектарів. Як я зможу 180 голів худоби утримати з такими площами?».

Фермер взявся потроху збувати худобу. Прерогативу надає звичайним людям – шкодує віддавати стадо під ніж. Не буде тваринництва – не буде роботи. Щойно закриють ферму, на вулиці опиниться 13 із 17 працівників.

«Кожній доярці я пообіцяв дати по корові. Виберуть собі, яку захочуть», – зітхає господар.

Село без господаря



Місцеві селяни бідкаються: від таких змін у господарстві постраждають не лише його працівники, але й Мала Загорівка. Адже місцевому фермеру з кількома сотнями гектарів проблеми села ближчі, ніж заїжджим «інвесторам» з тисячами гектарів орендованої землі. Як доказ того: маленький фермер власним коштом утримує пожежну охорону, спонсорує місцеву футбольну команду, підкошує вулиці, завозить людям пісок, чистить дороги тощо. З латифундистами ж все значно складніше: аби виконати «соціальну угоду» (витребувати своє), місцевому старості треба добряче попросити.

Визнає це і голова Малозагорівської сільської ради Ніна Осипенко.

«Щороку Михайло Михайлович виділяє близько 80 тисяч гривень на соціальну сферу села. Це, окрім податків, які він сплачує, – каже Ніна Миколаївна. – Фермерське господарство є найближчим до людей і найвідповідальнішим з усіх структур, які працюють на території сільської ради. Ніхто, крім фермера, не буде чистити взимку дороги, утримувати футбольну команду, надавати таку велику допомогу школі та будинку культури. Село без місцевого господарства – це крах. На жаль, багато хто цього не розуміє».

Михайло Соловар визнає: воювати з корпораціями марно, хоча битва за землю в українців тільки починається.

«Подальша боротьба піде за неприватизовані городи за межами сіл, – прогнозує фермер. – Задля того і об’єднані громади нарізають, аби потім місцеві князьки могли під себе ділити землю».

До кінця року у «Мрії С», можливо, не залишиться жодної корови. Село втратить останнього відповідального господаря.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №34 (643) від 24 серпня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: