Кому невигідна робота Смолинського заводу?

Смолинський торфобрикетний завод нині видобуває суттєво більше сировини, ніж за останні 15 років і зазнав великих змін. Та їм, чомусь вперто не дають працювати. Управління праці та соціального захисту, управління держпраці, держгеокадастр, районна рада, фіскальна служба та пенсійний фонд – всі вони не допомагають працювати і розвиватися державному підприємству, яке наповнює державну казну, а тільки те й роблять, що встромляють палиці в колеса. Тому для вирішення всіх цих питань відповідно до Закону України був створений трудовий арбітраж для вирішення колективного трудового спору. 23 червня відбулося його друге засідання, на якому представники заводу, представники трудового колективу та всіх тих державних структур, які з тих чи інших причин не дають заводу нормально працювати, зустрілися, аби дійти якихось компромісів і налагодити нормальну роботу.



Виходить дуже цікава штука: поки завод стояв, він нікому не був потрібен. Всі служби забули про те, що там були якісь борги. Та як тільки підприємство почало підніматися з колін, всі почали подавати в суди і вимагати виплатити заборгованості, утворені «за царя Гороха».

«Завод почав нормально працювати минулого року. Ми стали виплачувати людям заборгованість по заробітних платах, – зазначає інженер і голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Ми вважали, що найтяжчі часи для нас закінчилися. Та помилилися. Бо тільки налагодилася робота, відразу почали автоматично арештовувати рахунки за борги попередніх років. Люди не могли отримати зарплату. Ми й податки, й борги не могли виплатити. До того ж всі фонди і структури почали подавати на нас до суду. Частина боргу пройшла реструктуризацію. Вже минув рік. Ми виплачуємо людям зарплати з мінімальними затримками. Та досі я не можу сказати, з чим це пов’язано, у нас продовжують арештовувати рахунки, йдуть суди за судами. Державні служби нас просто душать, не даючи нормально працювати і розвиватися. Я хочу звернутися до чиновників, щоб вони мали совість. Адже з арештованих рахунків ніхто не виграє. Управління праці в Чернігівській області чомусь нам відмовило, щоб ми розробляли землю, держгеокадастр відмовляється погоджувати оренду землі, яку ми плануємо розробляти під видобуток фрезерного торфу. Причини всіх цих дій нам не зрозумілі,а два роки тому, коли землю віддавали бандюкам, всі документи були готові протягом місяця. І ніхто, ні в чому не відмовляв. Тепер же, коли землі відаються державному підприємству, яке робить брикет для сільських шкіл, ФАПів, дитячих садків, державних установ, для населення, нам землю не дають. Хоча з самого початку вона належала заводу».



Пенсійний фонд вимагає грошей

Театром абсурду, за словами представників заводу, виглядає ситуація і з Пенсійним фондом, який вимагає від підприємства погасити борг у розмірі 1 мільйон 800 тисяч гривень за виплату пільгових пенсій працівникам заводу. І хоча завод зараз справно виплачує всі відрахування до пенсійного фонду, ці гроші перекидаються аж на роки, коли завод не працював. Адже за рішенням прокуратури, гроші стягуються ще з 2002 року. Хоча юристи стверджують, що під час прийняття цього рішення прокуратура перевищила свої повноваження. А за законом такий давній борг не може вважатися таким, що виплатиться.

«Стосовно Пенсійного фонду можна сказати одне, – коментує член трудового арбітражу, юрист Олександр Кухарук. – Завод штучно обтяжують боргами, які держава вже давно погасила».

«Фіскали» претензій не мають

Нині підприємство вже виплатило заборгованість по заробітних платах людям, починаючи з 2013 року. Звичайно, боргів ще дуже багато, та майже всі вони реструктуризовані, як-от, наприклад, 5 мільйонів 910 тисяч перед державною фіскальною службою.



«Всі борги Смолинського торфобрикетного заводу перед нашою службою реструктуризовані до 2019 та 2020 років, – підтвердила начальник управління погашення боргу ГУ ДФС у Чернігівській області Олена Фокіна. – За договором всі ті суми платяться вчасно, і прострочок ніяких немає».

Закон є – працювати не дозволяють

Сьогодні Смолинському заводу не дають дозволи на розробку нових полів. Хоча за Законом вони мають на це право (розробляти торф’яні поля глибиною до двох метрів підприємство має право без спеціального дозволу), а от Управління держпраці в Чернігівській області, держгеокадастр та Чернігівська районна рада так не вважають.

«Наразі склалася така ситуація, що філії Смолинського торфобрикетного заводу відкрито не дають працювати, – вважає заступник директора «Чернігівторфу» Олександр Шугайло. – Адже Закон про надра статтею 124 зазначає, що видобуток торфу на глибині до 2 метрів не потребує спеціальних дозволів і проводиться підприємством у будь-який момент. Сьогодні у нас 275 гектарів нових полів, а їх виробіток – нуль. Бо для цього потрібно отримати дозвіл у держпраці на початок робіт, а вони нам забороняють навіть до двох метрів (які дозволяє закон України про надра) копати. Обласна рада чомусь дозволила видобування, а управління держпраці – забороняє. Районна рада також ставить палиці в колеса. Нам потрібно погодити використання спецтехніки, а вони не погоджують».

На засідання арбітражу мав би прийти представник з Управління держпраці, щоб пояснити свою позицію. Та ця структура проігнорувала запрошення, приславши на арбітраж представників, які були не в змозі відповісти на жодне поставлене запитання.

Поверніть автівки!

Згадали заводчани і про не менш важливе для них питання – повернення двох автомобілів, які належать підприємству, та наразі знаходяться у користуванні колишнього директора заводу. Вже давно є рішення суду, що цей громадянин має повернути автівки на завод. Та чомусь ні поліція, ні прокуратура, ні виконавчі служби не роблять своєї роботи. А тим часом людей на роботу возити нічим. То чому ж державі байдуже за своє майно?

«Це було б смішно, аби не було так сумно, – ділиться наболілим директор філії Смолинського торфобрикетного заводу Валентина Огієнко. – Нам дуже не вистачає цих машин, але куди ще звертатися, аби нам їх повернули, я не знаю. Якщо вже є рішення суду, то чому воно не виконується? Більше того, колишній директор, який забрав авто і користується ним і сьогодні, нещодавно судився з нашим заводом за виплату йому заборгованості по зарплаті. І виграв його. Тепер завод має виплатити йому 70 тисяч гривень. А як же машина?»

Марія Пучинець, "Чернігівщина"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: