5-річний Ромчик врятував з пожежі двох братів. Тепер він у школі-інтернаті. Оксана шукає новий будинок. А родичі не можуть помиритися за гроші

У Рогізках Щорського району навколо 35-річної Оксани Коваленко та її синів 5-річного Романа, 3-річного Данила та півторарічного Влада страсті не вщухають два тижні. 24 березня через несправну проводку їхній будинок згорів дотла. Коли загорілося, Оксани вдома не було, Ромчик виніс братів з хати надвір. Наступного дня анонім почав дзвонити на телебачення, в газети, просити, щоб у матері відібрали дітей. Родичі думають один на одного.


Оксана Коваленко з найменшим сином Владом

— Заберіть у Оксани дітей! Дзвонять в усі інстанції «доброжелатєлі», — розповідає сільський голова Тамара Семенок. — У сільраду не телефонують, бо я всіх по голосу впізнаю. Телевізійники хотіли приїхати вже декілька разів, забрати Оксану у студію, зробити шоу. Хтось там хоче, щоб у неї дітей відібрали. А які підстави? Бо вона залишилася на вулиці? Зібрали депутатів. Усі вирішили, що дітей забирати не треба.

— До нас прийшла якась жіночка, не представилася, — розповідає Світлана Лихошерст, начальник служби у справах дітей Щорської РДА. — Сказала, щоб забрали у Оксани дітей, бо вона за ними не дивиться. Діти ходять немиті, з вошами. Відразу подзвонили у школу-інтернат, до якого тимчасово забрали двох старших, Рому і Данила. Вони були трохи замурзані після пожежі, але без паразитів.

— Сільрада пообіцяла допомогти оформити новий будинок, — каже Оксана. — Вже придивилися хороший, з водою. Ще коли жила мати, будинок застрахували на 17 тисяч гривень. А люди розповідають, аж 30 тисяч за нього отримаю. Добре було б. Стільки коштує хороша хата у нашому селі з оформленням.

Усе сталося десь о третій дня. Малі гралися вдома. Я вискочила в магазин за туалетним папером. Як поверталася, здалеку побачила дим. Коли прибігла, хата горіла. Рома був уже надворі з малими, переляканий. Як почало тріскати, диміти, він взувся у кросівки, одівся, взяв Владика, у чому був, виніс надвір, поклав на лавці. Повернувся по Даню. Взув його в чоботи, у яких я ходжу до корови, вивів. Тоді вже вибігли сусіди.

— Написали заяву, щоб старшого Рому з середнім Данилом тимчасово забрали до школи-інтернату «Казка» у Щорсі. Оксану з наймолодшим Владом забрали до себе, — говорить Олена Петрова, хрещена Владика. — У нас з чоловіком двоє синів. На вісім душ у хаті нема місця. Забираємо на вихідні.

Може, заздрять, думають, що Оксана великі гроші на дітей отримує. Тим паче інвалід третьої групи з дитинства. У неї розумова відсталість, навчалася у спеціальній школі. Але це не означає, що вона не може бути мамою і виховувати дітей. По селу говорять, а в очі сказати не можуть.



— Он воно як виходить, свої топлять своїх, щоб чужі боялися, — додав Петро Петров, старший брат Оксани. — Колись моя тітка Галина Воробей, аби отримувати стаж, взяла під опіку нашу бабу Орину. Вона жила у тій хаті, що згоріла. Тітка отримувала за неї гроші. Я з тіткою через це не спілкувався. Вони і з Оксани, мабуть, гроші доїли. А коли біда сталася, я підключився. Як гасили пожежу, з тітчиного двору (бо сусіди) провів воду, гасили до 12 ночі. А тоді тітка каже: «Давайте здамо дітей у центр». Може, вони хочуть над ними взяти опіку і отримувати гроші, як за бабу Орину? Не допущу.

— Ніколи моя мати не була опікуном бабі Орині, — заперечує Наталія Мірошниченко, дочка Галини Воробей. — Як згоріла хата, ми просили, щоб дітей забрали разом з Оксаною, поки не знайдуть нове житло, у соціальний центр. Конфлікт у нас був через батька Оксани і її гроші. Батько випиває, водить пасію за пасією по 34 роки. Водив різних тюремщиків. і зараз п’є і гуляє. Як хата горіла, вийшов у трусах, подивився і пішов. А Оксана, коли горіло, навіть тушити не допомагала. Сказала: «Мені люди хату куплять».

За Оксану хтось до цієї історії кріпко вже взявся. Лежала вона у лікарні цієї зими. Як вийшла, поїхала у Щорс гроші дитячі і пенсію свою отримувати. Хтось їх відібрав. І був скандал з Петром, що ми забрали великі купюри, а їй мілкі віддали.

Як Оксана народила Даню, попросила мене, щоб я допомогла «дитячі» отримати. Кажу, щоб я не була винна, їдь з Петром. А вона: «Петя сказав, як отримаю гроші, щоб на трактора йому віддала». Вирішила допомогти.

Нарахували їй 13 тисяч гривень. На три тисячі купила посуд, дітям речі. Тоді вибрали диван за п’ять тисяч, пральну машину. І станцію для води за 1300. Вода у них побула недовго, станцію витягли, продали. Я ходила уколи колола малим, на свята білити хату допомагала. А брат, Петя, при'їде, каже, що ми гроші у Оксани позабирали.

— По втраті годувальника отримую тисячу, мати померла чотири роки тому, — перераховує Оксана. — Свою пенсію і на молодшого трохи отримую. У сумі три тисячі виходить. Корову Ромашку тримаю, овечок, поросят, курей. До мене приїздили соцпрацівники. Перевіряли умови проживання. Всі гроші, що отримувала, збирала. Купила в хату диван, двоярусне ліжко, софу, шафу, кухонний диван. Правда, дерматиновий, не дорогий, але новий. Пральну машинку. Півхати сайдингом оббила. На іншу половину гроші збирала. Я хороша мати, люблю своїх дітей.

На згарищі серед недогорілих балок ще досі стоїть не розібрана піч. На паркані висить підсмалений палас. Під двором напідпитку бідкається батько Оксани 65-річний Костянтин Коваленко. З ним цивільний чоловік Оксани Сашко Нестеренко.

— Не переживай, батю, — обіймає зять. — Розберемо, щось придумаємо, відбудуємося.

На вихідні повинна приїхати Оксанина і Петіна сестра Люда. Їх троє у сім’ї.

— Оксана сама написала заяву, аби діти тимчасово побули у нас, — розповідає Олена Коваленко, директор школи-інтернату «Казка». — А куди ж їм дітися, поки ніде жити. Малюки хороші, говіркі. З дітьми добре зійшлися. Не бачу причин, щоб у Оксани відбирали їх. Як тільки вона переїде у нову хату, віддамо.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №14 (1561)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: