Судженого треба шукати по склянці, урожай рахувати по зорях

У Ковпиті Чернігівського району ходить байка, що цього року на Різдво місцеві бачили відьму. Літала по небу, а тоді у димар заскочила. І рогатого у Ковпиті час від часу помічають. На протидію усім тим силам — баба Марія. 71-річна Марія Шерай. Вона і ляк відшепче, і біль. Ще й розкаже, як про судженого наперед дізнатися.

«Хто переведе через цей місток, той моя судьба»

Живе Марія Іванівна з 67-річним Володимиром Пильовиком у старій невеличкій хатці. Цілими днями сидить перед вікном, бо ходити важко — ноги відмовляють. Насилу спирається на милиці.

Дар шептати та ворожити передала рідна тітка. Покійна ще й на картах добре гадала, та цього племінницю не навчила.

— Я була дуже скритна, — розказує Марія Шерай. — Шептать почала, як пропали місячні. Якось жінка прийшла, кріпко перелякана. Я тоді взяла ножа в руку, лезо стиснула і почала молитву читати. Так сили більше, якщо за ніж триматися. Тепер уже без ножа можу відчитати.

Баба Марія бере в руки ніж, стискає лезо:
— І тоді не порізалась, і теперь, як бачите, ні.

— Від чого шепчете?
— Ляк і жах, і переполох, колючий, болючий, холодючий, жіночий, дівочий, мужичий, парубочий, собачий, котячий, вовкачий, — начитує. — Важко після того, як пошепчеш, голову стискає. Собі допомагати не можна. Що Бог дав, треба перенести. Сама на ноги впала, як кінь, і вже років десять з милицями ледь ходжу.
Хто йде до мене, приносить хлібину, бажано чорну, і святу воду. Хлібину я з трьох країв обрізаю і віддаю тому, хто прийшов. Якщо хтось хоче щось іще дать — його ласка.

— Як на судженого погадати? — питаємо.
— Як незаміжні, то розкажу, — ковзає по стільцю перед вікном. — Позолотіть ручку. Циганці ж золотять (сміється). Жартую, дівчата. Оце в ніч з 13 на 14 добре ворожить. Треба взяти склянку води. Зверху навхрест кладете дві палички. І приказуйте: «Хто переведе через цей мене місток, той моя судьба». Після цього ні з ким не говоріть. І наречений присниться. Я так собі чоловіка нагадала, білоруса. На той час у мене вже двоє дітей було. Наснився мені сон, що опинилася в Чернігові. Іду по Красній площі. Стоїть купа хлопців. Я підходжу і кажу: «Привіт, пиздобратія». Мій дід у картатому пальто повернувся і дав мені руку. Опісля я у Володі запитувала, чи було в нього пальто у клітинку. Сказав, що було.

А йому сон про мене наснився ще за 20 років до нашого знайомства. Ніби він перейшов дорогу на гомельській трасі у бік Чернігова. Тоді мати йому сказала: «Звідти дружина твоя буде».

Також ворожать на жердинах паркану: кладеш по черзі руку на одну штахетину: «Хлопець». На другу кладеш руку: «Вдовець». І так до кінця паркану: «Хлопець чи вдовець». Що останнє випаде — така й пара буде.

Ще ж з обувкою гадають. Давно було, пошили мені чоботи хромові. Ми з дівками вирішили погадать. Вони мені й кажуть: «Ти перший раз узула чоботи, от і гадай». От я і кинула чобіт через ворота. А там стояли хлопці. Вийшла — ні чобота, ні хлопців. До Великодня парубок тримав чобіт. Тоді прийшов з двома товаришами до нас хрестувать: «Тещо, вибирай зятя! — до мами кажуть.— А як ні, то став могорич за те, що загубила». Та чоловіком моїм, хто чобіт забрав, так і не став.

Поради від баби Марії

— Щоб гроші водилися, не треба їх класти на стіл. Також на молодий місяць треба гроші показувати до неба і примовляти: «Ось, ось, ось». Тоді тричі плюнути і гроші в гаманець заховати.

— На свята вагітними не можна нічого робити. У Пакулі була історія. Ходить молодиця вагітна. А на свята приспічило господарю чоботи почистити. Народилася дитина — а під оком велика чорна пляма.
А ще було: у чоловіка з жінкою одна дівка народилася, друга, третя, а хлопця нема. Господар за ікону, та як бухнув. Жінка була вагітна, ще одна дівчинка народилася — німа.
По беременній завжди можна зрозуміти, кого вона народить, — навчає Марія Іванівна. — Як дівчинка буде, то рудяки по всьому обличчю у мами виступають. Як хлопчик — ні.

— Відьом я не бачу, — зітхає шептуха. — Та вони є. Знаю, що в церкві батюшку за полу ряси смикають. То я від них кладу на підвіконня часник, щоб до хати не лізли. Вилки чи граблі у свята треба ставити біля худоби догори ногами, щоб нечиста і їх оминула.
У нас був дядько Петро, уже покійний, так якось його посадили в тюрму, — пригадує Марія Іванівна. — Він там і співкамерникам розказував: «Лежу я. Будто заснув. А одне око дивиться. Дивлюся, жінка перед дзеркалом коси розпускає. Тоді у комин — «шуг». І нема. І мітлу взяла з собою. Я також сів на мітлу. Аж мене й понесло. Я примовляю: «Так лети ж, шукай, мітла, де баба моя». Прилітаю до груші, а там відьми сидять і співають. Серед них і жінка моя. Я слухав-слухав їх пісні, а тоді й кажу: «Мо', пора додому?». Жінка зирк, і всі куди попало полетіли. Та я дома швидше був, бо я нижче сидів на мітлі».

— Урожай картоплі цього року буде хороший. Коли кутю вариш, треба дивитися на зірки. Як багато зірок на небі, буде грибів багато і картоплі.

— Святу воду можна зробити й без батюшки, — запевняє жінка. —18 січня після шостої години вечора я набираю відро води з криниці. Наливаю в банки. Становлю воду перед іконами, щоб їх було видно (у мене ікони Божої Матері і Миколи Угодника). Назавтра ранком прокидаємося з дідом, по три ковтки води робимо, умиваємося. Пирскаю по хаті, по двору, додаю в питво господарству, щоб оберігала двір. Іншу водичку ховаю. І стоїть вона в мене роками. Мені воду не батюшка, а Ісус Христос святить.

— У добі 72 хвилини нехороших. Ото говорять не дарма: «У погану хвилину сказав». Тому треба обережно з думками своїми і словами, щоб біди не наробити.

— Аби здоров'я хороше було, треба і ходити гуляти, пити. Отоді й буде, — жартує Шерай.

Наостанок

— Коли війна закінчиться?
— Коли новий Гітлер здохне, — переконана. — Отоді й наші хлопці повернуться додому. Лягаєш спати, Бога просиш: «Як страждала мама бідна, коли народжувала. А як у люди виправляла! Мама-трудівниця, верни їй сина».
А ще багато жартів знаю, — переводить на гумор Марія Шерай. — Улюблений: «Ой теща моя, купи мені «Ладу». Я буду на ній їхати, а ти бігтимеш іззаду. Ой зятьочок мій, куплю тобі «Ладу», як поцілуєш ти мене спереду і ззаду».

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №3 (1497)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.