Тетяна Науменко: «Це не боротьба з наркоторгівлею, а вимагання»

Після публікації у «Віснику Ч» від 13 листопада «Робінгуд знову приструнює нарокоторговців» 41-річна Тетяна Науменко з Ніжина, дружина побитого рома Сяндо, сказала: «Це не боротьба з наркоторгівлею, а вимагання».

— Мій чоловік не притягувався до кримінальної відповідальності. Ніякого відношення до наркотиків не має. Раніше ми займалися секонд-хендом. Нині чоловік на замовлення возить по Україні керівницю італійської фірми, що у Києві. Я доглядаю за мамою. Вона після інсульту. Іноді шию постільну білизну. Старший син з 14 років ремонтує машини. І в нього це майстерно виходить. Будинок у нас такий же, як і у багатьох сусідів на нашій вулиці. Ми навіть допомагали вимощувати спільну дорогу. Машини «БМВ» і «Нива» 1996 року випуску не круті, як розказують «робінгуди».

21 жовтня чоловік повернувся з Києва. Привіз трьох дітей хазяйки. їм від півтора року до чотирьох. З ними були двоє наших дітей і племінниця-сирота, якою ми опікуємося. Тільки повечеряв, йому зателефонував хтось із «робінгудів»: «Надо переговорить». Він каже: «Я з дороги, втомився. Під'їжджайте». «Ні. Нам щось треба спитати». І він поїхав. Хвилин через 15 набирає мені: «Мене вивозять у ліс. Машина біля перукарні, неподалік кафе». Я кинулась туди. Машина була замкнута. Питаю у людей біля кафе: «Чи не бачили чоловіка?» «Сяндо увезли «робингуды». Я набирала його. Дарма. І тут увімкнувся його телефон. Певно, випадково у кишені брюк натиснув кнопку останнього виклику. Я чула, як чоловік кричав: «Ребята, за что? Я ни в чем не виноват». Стогнав від болю. Я кричала в телефон, що викличу міліцію. Та мене ніхто не чув. Через півтори години вони привезли побитого Сяндо.

Я питаю одного, на прізвисько Банда: «Хто його бив?» — «Ніхто його не бив». Чоловіку стало зле. Я викликала «швидку». Йому зробили уколи.

«Хочуть з мене баригу, наркоторговця зробити. Я сказав, що не торгую. Тоді вони: «Розкажи, хто торгує?» — «Я не можу людей оббріхувати». — «Значить, ти торгуєш. Якщо не зізнаватиметься, мочіть його», — сказав Зюзік, один із компанії. «Даси п'ять тисяч доларів, чіпати не будемо». А в нас дома на той час було лише дві тисячі гривень. «Не даси, малого сюди привеземо». Побоюючись за сина, він сказав: «Я знайду гроші».

Били по черзі. їх було багато. Про це мені розповів чоловік. У лікарню їхати побоявся. Міліція, їй, певно, зі «швидкої» повідомили, приїхала о третій ночі. Та я їх у дім не впустила.

— Чому?
— Чоловік спав після знеболювального. І діти, усі шестеро, спали.
Наступного дня відправили Сяндо до київської лікарні. Так безпечніше.
Повертаюся з магазину. Біля двору стоїть п'ять машин, купка чоловіків: «Где твой муж? В какой больнице? Он торгует наркотиками. Сам вчера это признал. Мы не дадим вам жизни. Будем палить. На вас подымется народ». Погрожували розправою над дітьми. Я злякалася. Кажу:


— Якщо людину сильно бити, зізнається у чому завгодно. Заявлю на вас у міліцію.
А вони:
— Міліція не в силах, нині править народ.
— Де свідки? — питаю.
— Будут свидетели. Хотите разойтись миром, платите 5 тысяч долларов. Через неделю уже будет десять, — сказав Зюзік.
Опівночі у вікно полетіло каміння. Подзвонила в міліцію. «Ми на камні не виїжджаємо. Кого підозрюєте?»
— Робінгудів.

До другої ночі не спала. Тільки очі зімкнула, діти кричать, на веранді зарево. Спросоння вхопила відро з водою, давай гасити. Вже потім на відео, у нас камери стоять, ми побачили, як молодики щось кидали у двір. Килимок, віник згоріли. Після того діти в школу боялися ходити. Сусіди нам продукти з магазину носили.
Чоловіку лікарні. Страшно одній з дітьми. Тільки через тиждень я заявила дільничному. Він сказав прийти у відділ. Я відповіла, що боюся. Тоді до нас додому приїхав сам начальник ніжинської міліції Михайло Пелех. Питає:

— Була торгівля, закупка?
— Ви ж міліція, і маєте це знати. Ви робите оперативні закупки. І знаєте, хто чим займається.
Пелех вислухав уважно І сказав:
— Ви згодні написати заяву? Тільки потім не відмовтеся від свої слів.
І я написала. Чоловік не хоче писати. Хоча в нього після пережитого тріщина у хребті і зміщення дисків. Ходить у бандажах. Його так били, що й черевики позлітали. На мою думку, те, що відбувається у Ніжині, не боротьба з наркоторгівлею, а вимагання. Якщо людина таким займається, здайте її в міліцію. Бо виходить, хто торгує і заплатив «робінгудам», хай торгує далі...

* * *

Тим часом Ніжином ходять чутки, що якісь прибічники «робінгудів» «кинули» на 18 тисяч доларів одного молодика. «Наїхали» на вірмен. Дійшло до «стрілки» з силовими розбірками до крові. Міліція виконувала роль спостерігачів. Ситуацію роз-рулили.
От і думай, чи цигани наркоторговці: всі, деякі, оці конкретно? Чи «робінгуди» перегинають палицю?

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №48 (1490)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.