Краса і смітник – поняття несумісні

Почну з курйозу. Приковзав я на автовокзал о п’ятій ранку, подаю гроші касиру: «Мені на сумський, до Понорниці».

– На Понорницю об одинадцятій.
– Як це так? – ніяк не второпаю.
– Можете на 6.20 взяти на Новгород-Сіверський. В Авдіїївці вийдете, а там сім кілометрів пішки чи автостопом…
Виявляється, переплутав я Понорницю з Оболонню.
Все ж вирішую не відкладати відрядження…

Авдіївка – село «прикордонне». За кілька кілометрів від останньої хати – знак «Коропський район», а ще далі – гостинно розкриває свої обійми Понорниця.
Гарна місцина. Взимку радує око, а влітку, уявляю, як тут гарно.
Та мій настрій вмить зіпсувався. У кільканадцяти метрах від знака, у ярку попід дорогою, – дві купи будівельного сміття. Видно, що не так давно вивантажили, навіть снігом не притрушене, з потужної техніки. Протектори – ого-го які!

Словом, закладено «надійну базу» для сміттєзвалища. У нас же ж як «заведено»: хтось папірець кинув, інший теж собі дозволить – одним менше, одним більше… Головне, комусь почати. А далі вже які докори сумління?! На те воно й звалище, щоб непотребу позбутися.
Пройшовшись Понорницею, дещо запримітив, і майже стовідсотково певен, звідки саме «переїхало» оте сміття. Але здогад – ще не факт.
Віриться, що селищний голова Петро Василець, даною йому владою, покладе кінець цьому неподобству і не дозволить перетворити чудовий природний куточок у смітник. Тим паче, що у гостей одразу ж після в’їзду до селища складеться погане враження як про його жителів, так і його господаря.

Олександр Фальчевський, тижневик «Деснянка вільна» №9 (412), фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: