У Новгороді-Сіверському вулицю назвали на честь загиблого майора Максима Шульги

Максим Шульга

Віднедавна в Новгороді-Сіверському вулиці Суворова – зась! З топонімічної карти козацького міста пішов геть жорстокий кат українців – московитський генералісимус.

Від 2023 року замість чужинського виродка вулиця має ім’я молодого Лицаря московитсько-української війни майора Максима Івановича Шульги (1993-2022). Справедливо, оскільки герой зростав у цім креативному куточку, а поруч живуть згорьовані батьки, які втратили єдиного сина.

У літню пору крутим вуличним узвозом до Десни рухаються не лише місцеві мешканці, а й гості колишньої сотенної столиці. Отож новий тренд з іменем презентанта покоління достойників ХХІ століття додає поваги іменам молодих достойників Української Нації, які зі зброєю в руках відстоюють Незалежність держави в війні проти російського фашизму.

А коли запанує мир, про таких українців напишуть книжки, зніматимуть фільми та складатимуть пісні. І все заради того, щоб про патріотичний чин воїнства воскреслої в 1991 році модернової Української Держави, яке безстрашно виконало святий обов’язок перед Нацією, дізналися прийдешні покоління.

Вже наразі в Новгороді-Сіверському, на ознаку подяки захисникам Української Землі, на Меморіальній алеї в парку ім. Т. Шевченка встановлено портрети достойників, які з фронтів московитсько-української війни від 2014 року прибули на поріг рідних осель «на щиті».

Серед 94 Героїв знаходимо світлину майора-піхотинця Військово-Морських Сил ЗСУ з Новгорода-Сіверського Максима Івановича Шульги, чиє пращурівське коріння ховається в мальовничому козацькому селі доби Козаччини Блистові.

Що й казати, й через чотири роки після загибелі усвідомлювати відсутність поруч з нами красивого, стрункого та життєрадісного українця нестерпно важко. Талановитого військового, турботливого сина та люблячого чоловіка Нація мужніх втратила 14 червня 2022 року. 28-річного земляка на початку щасливого подружнього життя з коханою дружною Аліною зупинила ворожа зброя.

Посеред літа 2024 року на сайті президента України Володимира Зеленського з’явилась петиція, яка зібрала до 30 000 підписів і перебуває на розгляді в очільника держави. Високим громадським зверненням до президента направилася пропозиція щодо присвоєння майору Збройних Сил України Максиму Івановичу Шульзі звання Героя України (посмертно).

Знайомлячись з думками, емоціями та невеличкими меседжами на стрічках інтернету, де ширяться щирі бажання українського люду щодо посмертного вшанування найвищим державним званням звитягу Максима Шульги, усвідомлюємо не тільки рівень підтримки, а й величну суть його подвигу в ім’я майбутнього Батьківщини та життя сучасників.

Увагу автора сих рядків привернув не вельми розлогий, але змістовний допис учасника бойових дій Олега Люботинського про товаришування та дружні професійні почуття до командира. Говорив фронтовик, який від 2014 року неодноразово проходив випробування поруч з героїчним майором. Тож, коли Олег Люботинський називає побратима «одним із найкращих командирів у світі», – можна уявити, про який рівень поваги, довіри, а значить і впевненості в правильності ухвалення командирських рішень за форс-мажорних обставин йдеться. Хоча, що й казати, на пекельній війні, яку фашистська орда веде проти нашої держави 13-й рік, кожен день і кожна ніч стають для Українського Воїнства випробуванням не на життя, а на смерть. Отож і додає побратим до стислої характеристики вправних дій майора Шульги слова, які здатні розкрити очі всім, а особливо тій частині публіки, котра не завжди в курсі жорстоких подій на фронті, незворотність втрати майора не тільки для Збройних Сил України, а й рідної Сіверщини. «Справжній офіцер, – акцентує пан Олег про побратима, – патріот нашої держави, розумний та кмітливий, мужній та сміливий і, що важливо, надзвичайно адекватний».

Максим Шульга – став командиром з покоління дітей Незалежності. З природною схильністю до результативного навчання, зі вмінням студіювання не тільки навчальних дисциплін у гімназійних класах Новгород-Сіверської школи №1, а й успішного здобуття наступних досягнень у військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою в Чернігові та в авдиторіях Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на гвардійському, ордена Червоної Зірки факультеті військової підготовки ім. Верховної ради України.

Максимко народився в коханому подружжі Івана Михайловича та Надії Дмитріївни Шульгів на початку їхнього родинного життєпису в мальовничій долині Десни, весняне водопілля якої впритул підходить до оселі.

Хлопчина зростав з присутнім тяжінням до знань про все, що відбувалося навколо нього. І батьки були щасливими від допитливості малого, намагаючись всім серцем та душею сприяти гармонійному розвитку хлопчика. А малий з зацікавленням проходив всі «науки», шлях до яких відкривала дитяча пора: від буцання м’яча на футбольному майданчику поруч з садибою, рибалки чи відвідувань лісу на батьківщині дідів – до здобуття знань на сторінках сотень книжок! А ще, за словами найрідніших людей, навчання в школі давалося Максиму легко, тож і до наступного класу він переходив спокійно та без особливого напруження.

Після отримання документу за 9 клас Новгород-Сіверської гімназії №1, майбутній бойовий командир Збройних Сил України самостійно ухвалив рішення вступати до Чернігівського військового ліцею з підвищеною фізичною підготовкою. Бо в свідомості юного абітурієнта ще до складання іспитів засіла перспектива майбутньої професії мужніх – офіцера Українського війська. Та й навряд чи 15-річний юнак вдавався б до особливих випробувань без чіткої мети та перспективи?

З цього приводу друзі Максима розповідали, що ближче до закінчення 9 класу їхній товариш відчував не тільки рівень фізичного гарту, а й духовну потугу, щоб у майбутньому стати генералом! Отож і про рішення вступити до військового ліцею хлопець серйозно повідав батькам, які не тільки мали повагу до почуттів, думок та мрій сина, а й ніколи не витрачали ні нервів своїх, ні часу щодо поведінки чи вчинків сина-школяра. Все трималося на глибокій довірі, а тому й через роки після втрати синочка, згадки Івана Михайловича та Надії Дмитріївни оповиті теплом, щирістю та ніжністю.

Не обійшлося й без впливу кіна! Якраз у рік, коли Максим завершував навчання в 9 класі, на українські телеекрани вийшов культовий російський пропагандистський серіал «Кадетство». На думку батьків, сей фільм додав відсотків до профорієнтаційної складової щодо визначення хлопця з майбутньою професією.

Чернігівський ліцей Максим Шульга закінчив у 2010 році, вийшовши зі стін закладу, чиї студії стали міцним підмурівком здобуття майбутньої професії захищати Батьківщину та керувати підлеглими зі зброєю в руках, з однією «четвіркою»!

Здавалось, за такий «особливий» підсумок можна трішки засумувати? Аж ні, ліцеїст отримавши «Похвальну грамоту за вивчення окремих предметів», не знайшов жодного приводу для розчарування. І не випадково. Бо як доведуть наступні події, прикра «дрібниця», котрою виявилася одна-однісінька «четвірка» в дипломі ліцеїста, що «вкрала» «червоний» диплом з золотою медаллю, хіба що додала обертів до майбутніх старань юнака, яких вистачало в його потенціалі і якого для потрібної справи він ніколи не жалів! Запам’ятав здобувача знань з Новгорода-Сіверського і навчальний заклад, оскільки Максим два роки напруженого життя перебував у гурті перших! Наразі про таке розповідають численні грамоти та подяки за сумлінне навчання, за високі досягнення в спорті, за активну позицію майбутнього офіцера.

Ліцей за два роки навчання подав Максимові міцний орієнтир на вступ до «Харківської політехніки», а конкретно – до військового факультету на спеціальність, де провідною дисципліною мала стати ХІМІЯ! Наука, з якою молодий чоловік ще від гімназійної пори у Новгороді-Сіверському і не мріяв влаштовувати особливо серйозні «відносини». Ні, знань у Максима Шульги з курсу хімії вистачало, але палкою любов’ю до цієї навчальної дисципліни серце юнака не горіло. Інша справа, що на те воно й молоде життя з утаємниченими завулками, коли від початку перебування в цім світі людина й не здогадується, наскільки широким може виявитися перелік випробувань попереду. Саме так і вийшло в Максима після вступу до військового вишу: перед курсантом відкрилася потреба пройтись довгим шляхом пізнання та оволодіння аж 11 (!) дисциплінами з розділу науки з назвою ХІМІЯ!

Була на невідомих дорогах й боротьба з викликами, які довелося здолати при вступі в Харківський вищий навчальний заклад, щоб задовольнити бажання входження в авдиторії факультету, який готуватиме «хіміків». Так, йдеться про високий конкурс на тлі не вельми чистих та «популярних» в ті роки «ускладнень» зі вступом. Що й казати, куди ж воно без корупційної складової? Йшов 2010 рік.

Як розповідав про старт курсантського життя в Харківському військовому виші Іван Михайлович Шульга, «бували моменти, що навіть руки опускалися».

Повідав нам у розмові батько сміливого та впертого в досягненні мети абітурієнта, як прийшлось зіткнутися з пропозицією «змінити спеціалізацію», подавши документи на відділення «інженера бронетанкових військ». Радили змінити, оскільки, як зрозумів ситуацію мужній воїн «Афганської війни» Іван Шульга, в цій темі активно діяло «підмазування доларовими пропозиціями». От тільки, де тисячі «зелених» у звичайної працьовитої родини з маленького Новгорода-Сіверського?

«Я навіть не знаю, як би воно все обернулося зі вступом, де геть мало місця виявилося для чесної та справедливої конкуренції, коли б не старі фронтові друзі-командири з Афганського пекла 1980-х років, крізь яке ми разом проходили з честю. Можна вважати, що вони не дали «спрацювати» нечистоплотним бажанням окремих людей. А ще, я дуже повірив сину, – зі сльозами на очах згадав історію 15-річної давнини батько Максима. – У той момент, усвідомлюючи, як певні люди хочуть обрізати йому рух до успіху, син не втрачав впевненості. І ми перемогли! Максим витримав екзамени та прискіпливість медичної комісії, хоча й там не обійшлося без спроби «зарізати», а потім змістовно показував свою підготовленість в спортивних дисциплінах. І добре, що наші «ходіння по муках» завершилися позитивно, – акцентував Іван Михайлович Шульга. – Тим більше, що досвід «пробивати глухі двері» у нас із Максимом вже був, коли син захотів спочатку спробувати зі вступом до Університету СБУ. На жаль, там все виявилося настільки далеким від чесного та прозорого, що ми просто відмовилися, залишивши в кабінеті одного з начальників обласної відомчої структури, через яку готувалися документи на вступ, такого штибу рядки: «ви, шановні, працюєте, як нам здалося, дуже схоже на стиль ваших попередників катів-енкаведистів 1930-х років!?»

Ми дізналися, що Максим велику увагу, готовлячись до обрання офіцерського фаху, приділяв фізичній підготовці. «Передбачаючи непрості випробування з навантаженнями, високими нормативами тощо, – додає Іван Михайлович, – Максим, як людина вольова та вперта в досягненні мети, з завзяттям взявся за тренування. Ходив на руках, крутив «сонце» на турніку, продовжував вдосконалювати заняття з гирьового спорту, футболу, тенісу… Словом, фізична підготовка на власній ініціативі, особливій мотивації та за різними напрямками – зробила свою справу. Коли через місяць по вступу ми з дружиною приїхали на присягу – сина не впізнали. А дружина Надія сказала, що «перед нами постав юнак, на кістках якого трималась шкіра…»

Про те, що хлопець опинився в «своїй стихії» – сумнівів не було. Бо знов, як і в Чернігівському військовому ліцеї, Максим отримував і грамоти, і заохочення, що свідчило про правильність обраного шляху. Отож тепер, коли син дивиться на батьків з Неба, спонукаючи крізь сльози, які не відходять з плином часу, мама Надія дістає з шухляди найцінніші для неї кольорові папірці, читаючи їх уголос. Читає і плаче, адже в них, хоча й не вельми тривале в часі, але, коли про зміст виконаної роботи, доручень чи просто цікавих інтересів – широке поле потужної енергії та таланту, виявлених сином під час навчання в школі, ліцеї та вищому навчальному закладі.

Що й казати, молодий чоловік був непересічною особистістю. Вмів і хотів багато працювати над собою, читати, тренувати пам’ять та гартувати тіло фізично. За словами батьків, Максимко змалечку навчився тримати в пам’яті великі об’єми почутого чи прочитаного, системно вдаючись до тренувань на складних словах чи дослівних переказів текстів. З садочку хлопчик зачаровував слухачів, якими ставали рідні та друзі вмінням дослівного викладу по пам’яті казок. До речі й черговий освітній рубіж у Харкові, котрий увінчався здобуттям лейтенантських погонів, був успішно пройдений на рівні, що «покривається» золотом! Саме «золота медаль», котра не купувалася грішми, а вимірювалася старанною відданістю навчанню, засвідчила його майбутнє, котрому хлопчик з правого берега Десни виявиться вірним до… останньої краплі крови. Так і сталося.

«Завдяки його вмілому керівництву, – розкаже офіцер ВМС Збройних Сил України Олег Люботинський, котрий був другом Максима, – наш підрозділ практично без втрат вийшов з оточення та влучно бив ворога на важливих ділянках Східного напрямку».

Уявляєте, що цінується в діях командира на фронті найвище? Так, збережене життя солдата чи офіцера. І виходить, що саме в цій площині війни Максим Шульга виявився фахівцем з великої літери, а правильні дії його, команди чи накази підлеглим – пригадуються й досі, коли мужнього майора вже нема на цім світі. От що значить вибір правильного шляху юнаком з Новгорода-Сіверського! Не помилився земляк, як се буває в молодіжному середовищі, коли майбутня професія в один із днів може виявитися важким тягарем, і тоді все полетить шкереберть. А тут – самостійний вибір, тим більше професії, яка вже змістом своїм належіть війні.

Мама Максима пригадала, як одного разу в розмові з сином висловила своє бачення його майбутнього. «Я тоді сказала, що коли думаю про майбутнє, то бачу Максима з його ерудицією в царині прокурорської діяльності чи в суддівській справі. На що він мені відповів чітко: “Мамо, я ніколи не судитиму людей і не проводитиму ніяких розслідувань. Я вивчусь на військового, стану офіцером нашого Українського війська”. Потім, коли ми приїздили в ліцей, викладачі завжди з повагою говорили про успіхи нашого сина. На жаль, більше 60 ліцеїстів вже загинуло на війні».

У війну, розпочату московією проти України в 2014 році, Максим Шульга увійшов з 21 роком віку. Лейтенантом зачинав фронтовий життєпис на східних кордонах держави.

З тієї тривожної пори за 8 років наш земляк сформувався як бойовий офіцер та креативний керівник поважного підрозділу.

У боях та походах, які долала військова частина мужнього офіцера, зростав авторитет Максима. А ще, були потом та кров’ю отримані заслужені нагороди. Їх чимало засяяло на парадному строї майора! І серед інших, був і орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «Я спілкувався з воїнами, котрі добре знали Максима, – додає Іван Михайлович під час нашого спілкування про принципи та свідомість, з якою прийшов як офіцер і командир підлеглих на війну його син Максим. Бригада перебувала 20 днів у оточенні на Сході. Хлопці казали, що навіть забули про сон. Там техніки російської було небачено! Ніде було попити води. Ситуація найжорстокіша. І ось за таких обставин, на думку побратимів сина, саме правильний командирський аналіз та своєчасна оцінка ситуації в тих умовах рятувала, водночас викликаючи подив з приводу вміння молодої людини так правильно мислити та віддавати відповідні накази».

У 2021 році посеред літа молодий майор знайшов можливість прибути до батьків у короткочасну відпустку. От тільки в ті дні та місяці на Сході ситуація мала тенденцію до загострення. Тут по-справжньому відчувався подих великої війни, а значить вкрай актуальною виявилась потреба в присутності на різних ділянках тодішньої лінії фронту оперативно-військової групи (ОВГ), в якій Максим Шульга був начальником штабу. Тому й батьківська оселя прислужилася зручним ліжком та теплом батьківського оточення лишень дві доби! А далі – терміновий дзвоник, котрий покличе спеціально сформований бойовий підрозділ під очільництвом майора Максима Івановича Шульги на Донецький напрямок. «Вже телефоном з важких місць, в яких перебував спеціальний підрозділ, – додає в розмові мама Максима, – він кілька разів повторював, щоб я не плакала. І не хвилювалася сильно, бо частина їхня, мовляв, у Добропіллі. Ми дивилися на карту і нам здавалось, що се далеко від небезпечної смуги фронту на той час…»

Потім батьки дізналися, що саме в ті місяці та дні, задля здобуття достовірної розвідувальної інформації, підрозділ Максима заходив глибоко в стан супротивника. Були шалені обстріли та пекельні атаки рашистів по колоні під час руху. Як от одного разу, коли щасливий випадок допоміг врятуватися на автівці з групою військових підрозділу, який проривався крізь блокпости ворога фактично на «голих» дисках без гуми. Вдалося!

«Як очільник дуже важливого бойового підрозділу, – залишив слова спомину героїчний воїн московитсько-української війни Олег Люботинський, – наш командир закарбувався в пам’яті підлеглих людиною, яка вміла цінувати, заохочувати та віддячувати воїнам за їхню звитяжну службу. Сталося так, що він встиг домогтися, щоб кожен у його колективі був нагороджений. Деякі отримали навіть кілька відзнак. Та й хіба може бути щось важливішим на війні за збережене життя вояка? Отож командир Шульга й залишиться в нашій свідомості Людиною, яка прагнула до збереження життя підлеглих і вміла це робити. За час його перебування на посаді начальника штабу ОВГ на Сході України втрати підрозділу були незначними. Словом, блискуче знав військову справу, мав навички лідера, дух – Героя!»

А одного разу в 2025 році, на день пам’яті Максима, Івану Михайловичу Шульзі в фейсбуці теплі слова вдячності за виховання сина написала одна з матерів. Жінка пригадала село на Вінниччині, де випадково за столом незнайомий сільський хлопець розповів батькові про неймовірно справедливого командира, з яким на війні його звела доля і який, на жаль, загинув. Хлопця захоплювала щирість, людяність та неприхована повага молодого майора до підлеглих. Адже хіба часто стрінеш офіцерів, які всюди, де тільки можна за умовами, заводять солдатів до храму, щоб помолитися? От тільки і сей воїн загинув смертю Героя 2 жовтня 2022 року.

Незадовго до загибелі 14 червня 2022 року майор Максим Шульга мав виїхати за кордон у гурті фахівців, які пройшли курси підготовки за програмою НАТО. Адже ще раніше, враховуючи, що офіцер вільно володів англійською та засвідчив найкращі результати з 60 кандидатів, його було відібрано для поїздки. А ще на місці йому пропонувалася нова посада. Та офіцер, зважаючи на складнощі часу та бажання перебувати зі своїми, перевіреними в боях побратимами, не міг просто так перейти на нову службу. Отож він і залишався зі своїми підлеглими воїнами.

Перше прощання побратимів із загиблим майором Максимом Івановичем Шульгою відбулось в Одесі в Будинку офіцерів Військово-Морських Сил України за молитовного слова капеланів та присутності військових з кожного підрозділу морської піхоти.

Поїхав на прощання і батько Максима. Підходили молоді і старші воїни. Вклонялися головному вихователю сина та обіймали зі спробою хоч на мить підтримати згорьованого Івана Шульгу. А тим часом, батько був у полоні найзапам’ятніших думок, котрі так вперто рухалися свідомістю. «Якось у розпал боїв на Покровському напрямку, – пригадав Іван Михайлович, – де якраз перебувала частина Максима, я кажу йому: бачу, що вам буде важко, адже москалі прагнуть відрізати вас. На що Максим відповів: “Ну що ж, батьку, як вже буде. Я смерті не боюсь. Бо моя професія така. Я воїн! І плакати вам не треба. Бережи маму…”»

19 червня 2022 року велелюдна скорботна процесія супроводжувала мужнього воїна до місця вічного спокою. І жодне слово співчуття великого начальника чи пересічного мешканця Новгород-Сіверської громади не могло на той момент розрадити отой оберемок горя, яке увійшло в свідомість двох найрідніших людей Максима-батька та матері. Адже страшна війна забрала в них єдине щастя – дорогого синочка. Будьте ви прокляті, кацапи! За те, що принесли на красиву Українську Землю своє найкраще, що у вас є, – велику війну. За те, що ви вбиваєте наш прекрасний Український люд.

На могилі майора Збройних Сил України Максима Івановича Шульги, кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та ордена За мужність ІІІ ступеня (посмертно) піднято Державний Прапор України. А червоні троянди чи гвоздики навіть взимку на білій сніговій ковдрі – то велика шана та повага до всього, що для всіх нас нині сущих та прийдешніх українців встиг зробити мужній Воїн, захисник та справжній Герой Максим Іванович Шульга!

Пам’ятаймо про геройський чин нашого земляка, адже ми – Українці!

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Борис Домоцький

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: