Сосницькі міліціонери залякували жінок

26-річна жителька села Бондарівка Сосницького району Наталія Бреус скаржилася, що після візиту міліціонерів 23 серпня у неї болять нога і ребра. Правоохоронці відштовхнули жінку, вона вдарилася об поріг і забилася. Потім увійшли до хати, повитягали всі речі з шаф та дивана, перевернули все під плач дітей. Шукали крадені речі. Не знайшли.

У цій же крадіжці підозрювали й 56-літню родичку Бреус Ольгу Шевченко. Жінку змушували зізнатися у злочині. Нічого не добившись, відпустили з райвідділу близько восьмої вечора, коли автобуси до села не ходили.
— Два роки тому в мене помер чоловік, — розповідає Ольга Шевченко. — Я була безробітна, і до пенсії залишалось вісім місяців. Останні роки ми вдвох жили на його пенсію. Коли чоловік помер, мені ні за що було жити. Недалеко мешкала його рідна тітка — Євдокія Зіновіївна Давидова. 37 років ми з чоловіком помагали їй, доглядали. У Мінську в неї е невістка — Марія Озерянко. Вона попросила мене догледіть бабушку — в Мінськ Зіновіївна їхать не хотіла, да й слаба була.

Думаю, мені жить ні за що, буду доглядать. Чотири місяці доглядала, жила за її щот, а 9 лютого 2011-го Євдокія Зіновіївна померла.
Рік у мене були ключі од бабиної хати. Невістка приїжджала сюди на дачу. А потім ключі віддала другій людині — Ользі Олексенко. Через якийсь час у бабиній хаті сталася покража. А звернули на мене — будто я там усе знала, де що лежить. Винесли коври, мебель.
Приїхали до мене з міліції. Оглянули хату, сказали: «Здесь ничего нет, это она попрятала куда-то, поразвозила по родственникам».

4 квітня мене повезли у Сосницький райвідділ. Я після операції, давлєніє за 220 пригає. Мене ухватили, наче преступніка. Отпечатки пальців беруть. Кожні п'ять минут кажуть: «Пиши, сознавайся, це ти брала. Куди поділа?». У мене давлєніє підскочить, вони мені таблетки давали. Тоді знов приходить отой Клюй, не знаю, як його ім'я — Сашко, вродє би. Під конвоєм в туалет водили. Якраз привезли двох у наручниках, кажуть, що вони вбили когось. І лякають, що закриють до них. У міліції мене питали-питали часов до восьми, давили на мене. А тоді випустили — куди хоч, туди йди. Нічого до села вже не ходить. Я до Мени попуткою добралася, у мене там син живе. Спасибі, добрий чоловік підвіз. Бо вийшла — і грошей ні копійки. Поки добралася, мені зробилось погано. Визвали «скору». Накололи уколів, забирали в больницю, — плаче Ольга Михайлівна. — Да я на другий день додому поїхала, бо корова должна була телитися.
Тепер я боюсь на вулицю виходить, боюсь людей. Хвіртку зачиняю, боюсь, міліція ускочить, будуть іздєваться. Мені 56 год, а мене зробили злодієм. Дітей моїх позорять, а діти в мене хороші. Син робив заступником начальника зони в Макошиному.

Наталія Бреус живе сама з трьома дітьми в старій хаті.
— Я стірала машинкою коло порога, перекладала стірку в отжим, — розповідає Наталія. — Під'їхала машина — темно-вишневий «Жигуль». Заходять двоє, по гражданці. Не кажучи ні слова, один ухватив за руку — вона досі болить. Я давай питать, хто ви, по якому ділу. Вони мене пиханули, я упала, нога болить, ребра болять. Міліціонери прямиком у хату. Почали все перевертать. Усе вивертають, стягують. Диван, закиданий старою зимовою одежею, перевертають, топчуться. Діти гралися на одіялі на полу. Вони грязними ногами по одіялу топчуться. Діти вищать, кричать.
Я в хату, давай просить: —Хлопці, успокойтесь, що ви робите? Хто ви такі?
Вони кажуть:
— Ми з міліції.
— Що ви хочете?
— Нам надо.
Більш вони мені нічого не об'яснили. Ції двоє вискочили. Я до них:
— Успокойтесь, мала верещить не своїм голосом.
— Сука, або ти закриєш рота, або дітей п'ять год не побачиш.
Давай фотографірувать мої ковьор, диван, палас.
— Чого, нашо? Куди воно вам надо? — питаю.
— Це з отої обкраденої хати.
— Це мій дядько з Києва дав.

Наталія показує старі фотографії, на яких діти зовсім малі, а килими ті ж самі. Прибігла мати Наталії, Надія Гетун.
— Що ви хотіли? — переказує розмову з правоохоронцем Надія Михайлівна.
— Подивитися, як живуть діти, — відповів один з міліціонерів.
А може, то не міліція була?
Але ні — одного, що був за кермом, Наталія впізнала. Він ще на початку березня - в кінці лютого міліцейське посвідчення показував і сказав: «Ходімте у хату, побалакаєм». З ним зайшов ще один чоловік. Поодкривав усі двері, позазирав скрізь. Потім стали вигрібати речі з шаф, шукали самогон. А тоді батько був живий, випивав. Тож горілку не держала, щоб не було скандалів.

* * *

Слідчого кримінального розшуку Юрія Смаглюка, на якого також вказували люди, в райвідділі не застав. Не було ні начальника відділу кримінального розшуку, ні тимчасово виконуючого обов'язки начальника райвідділу.
Ситуацію прокоментували в обласному управлінні МВС:
— 23 серпня двоє співробітників міліції, серед яких один — оперуповноважений у справах дітей, приїхали в село Бондарівка до громадянки Наталії Бреус перевірити умови проживання дітей, — говорить начальник Центру зв'язків з громадськістю управління МВС в області Сергій Бриль. — Надійшов сигнал від сусідів, що жінка за дітьми не слідкує, випиває, в хаті брудно. Наталія зустріла міліціонерів біля хвіртки і навіть у двір не пустила. Одразу з мобільного почала дзвонити родичам. Поспілкувавшись хвилин десять, міліціонери поїхали. Ніхто не тільки не штовхав жінку, а й навіть і пальцем не торкнув. Історія з обшуком — це наклеп на працівників органів внутрішніх справ. І вони готові захищати свою честь у суді.

* * *

Жінки від свого не відступають. А крадіжка, до речі, досі не розкрита.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №35 (1373)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.