Мобільна версія сайту Головна сторінка » Новини » Місто і регіон » Таран «Жигулів» прапорщика Цибулька в облвиконкомівську «Волгу» розпочав революцію

Таран «Жигулів» прапорщика Цибулька в облвиконкомівську «Волгу» розпочав революцію

Анатолій Цибулько з номером від тієї самої виконкомівської "Волги" на перехресті вулиць Рокоссовського - Донецька в Чернігові, де сталася історична аварія
Чернігівські багатотисячні мітинги, тітка з саморобним плакатом «Хто з'їв моє м'ясо?». Найяскравіший випадок народного невдоволення таким життям і владою стався 22 роки тому в Чернігові. У, може, найтихішому та наймирнішому місті усього Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Бунт. Стихійний. П'януватий. Без вождів, вони з'явилися потім. Від того ще ефектніший. Воістину, «в тихому болоті чорти водяться».

Хто ж ті «чорти»? Після того як бунти перемагають, вони перейменовуються в революції. От і ті події січня 1990 року стали «чернігівською ковбасною революцією». А революцій без революціонерів не буває.
Наша ж стала винятком. Революція була. А героїв — немає. Як у дитячій гуморній пісенці — жопа є, а слова немає (усміхніться з неї, прочитавши далі).
Чому наша революція безіменна? Колись жартували, що Ленін на суботнику з одного боку колоду ніс сам, а з іншого, судячи з розповідей, була тисяча помічників.

Чому сотень людей, що перевертали і тягли ту «Волгу», ніби й на світі немає?
Хто той лікар, що не сфальсифікував медичну довідку?
Хто, врешті-решт, з'їв ковбасу з «Волги», яких сортів вона була? І чи смачна?
Агов, люди добрі! Ми розшукуємо вас. Подзвоніть. Напишіть. Відповіді ж на «чому?» не маємо.

Можливо, тому, що багато з людей, яким мала дістатися та ковбаса, і досі сидять по начальницьких кабінетах. Тільки возять їм уже не ковбасу, а зелені гроші, документи на приватизацію заводів та полів...
Добре. Не відволікаємося. Сьогодні про ті уже давні дні розповідає один з головних учасників. Прапорщик Анатолій Цибулько. Це він своїми «Жигулями» зіткнувся з «Волгою».

Висмикнув з «Волги» ключ — і в кишеню

— Тоді мені було 33 роки, я служив на посаді командира автомобільного взводу Чернігівського льотного училища, — розповідає Анатолій Олексійович. — Жив на найманій квартирі на вулиці Фрунзе. Якраз на Святвечір, 6 січня 1990 року, попросила мене сусідка Валя Харлова з третього поверху з'їздити в універмаг «Сіверський» на вулиці Рокоссовського. Машину «Жигулі»-«копійку», 1982 року випуску, я купив за п'ять з половиною тисяч рублів на позичені гроші й позичку ще не віддав. Уже верталися назад. Було десь 19.20. Доїжджаю до перехрестя вулиць Доценка та Рокоссовського. Я їхав по лівому ряду, нешвидко, кілометрів 40. Іду по лівому ряду, поруч іде тролейбус. Тролейбус проїжджає перехрестя, і тут із зустрічної смуги наліво — на Доценка — повертає чорна «Волга» 18-15 ЧНА. Я ж на зелений, як положено, іду, а йому треба було дождатися «стрілки». І так виходить, що я його ударяю в праве крило. Оскільки машина «Волга» трохи кріпша, чим «Жигулі», він здає трошки назад, розвертається, перескакує через бордюри і хоче поїхати. Бачу, що він тікає. А тут під'їхав тролейбус і став так, що «Волзі» їхать було нікуди. Я двері у своїй машині ледь одбив, вискочив і бігом туди. Вікно водійське було відчинене. Я вихватив із замка ключ — і собі в кишеню. Коли я туди засунувся, в салоні побачив коробки, згортки і відчув запах перегару. Тут народ почав збиратися. Була субота, люди їхали з роботи, й перед Різдвом багато хто випив. Люди стали кричати: «Давайте сюди руководство!». У
«Волзі» був заворгвідділом облвиконкому Валерій Заїка, а на задньому сидінні — його малий син. Заїка спробував заспокоїти людей. А люди, бачачи, що ті теж напідпитку, почали хитати «Волгу».

Пропонували розігнати людей пожежними машинами

— Я думаю, що хоч ключі і в мене, але ті, що їхали на «Волзі», все одно можуть втекти, — веде далі Цибулько. — Узяв викрутку, відкрутив номер і вкинув собі в машину. Далі почав записувати свідків. Зазвичай на це погоджуються неохоче, а тут — навпаки. Двоє навіть самі попросили: «Запиши й нас, ми все бачили». Приїхала ДАІ. Забрали мене, водія з «Волги» Миколу Зінченка і повезли на освідєтєльствування на Ціолковського. їздив туди і Заїка, але проходити перевірку відмовився. З нами поїхали й люди, що бачили ДТП. Коли ми проходили освідєтельствування, лікарю постійно дзвонили. Але він сказав, що тут багато народу, він нічого зробити не може. Після того мене та водія «Волги» забрали у відділення міліції на Красний міст, посадили в кімнату. Черговому по гучномовцю доповідали, що зібралося багато народу, «Волгу» перевернули. Пропонували розігнати людей пожежними машинами, але не стали, бо «Перший (мабуть, перший секретар обкому партії Леонід Палажченко) сказав не чіпати». Пізніше мені вже розказували, що відкрився багажник, і звідти повипадали ковбаси та копченості і торти. А тоді в магазинах були порожні полиці, все було дефіцитом. Розлючені люди машину кілометра півтора кантували до «Зеленгоспу», а потім тягли краном до П'яти Кутів. Годин в три ночі у двір міліції притягли «Волгу», яка перетворилася на шмат металолому. Я віддав ключі від неї. Тоді мене відпустили. Правда, серед ночі черговий по училищу дав мені машину — «КамАЗ». Поїхали на перехрестя — моя машина стояла, ніхто її не чіпав. Притягли на стоянку.

«І горілку їм у горло теж я заливав?»

— Наступного дня годині о 10-ій - на початку 11-ої до мене додому прийшли Заїка з жінкою і цей водій. Просили, щоб я не подавав у суд. Мовляв, машину ми вам відремонтуємо.
Я сказав, що подавати не буду, тільки до березня ви мені машину відремонтуйте. Бо тоді я йшов у відпустку.
Після обіду мене викликали в кабінет начальника училища. Крім начальника, там був «особіст». Він прлбував звернути вину на мене, мовляв, може, ви не випадково там їхали й ударили машину обкому.
— Ага, — кажу, — і горілку їм у горло теж я заливав?
Після того «особісту» казати було нічого.
За фактом ДТП було порушено кримінальну справу. Слідство проводив слідчий обласного управління Остапенко.
Водієві присудили два роки виправних робіт та відновити машину. У «Жигулів» повністю відрізали перед, стійки рівняли й перед новий уварювали. Ремонт тривав довго й обійшовся дорого — близько півтори тисячі карбованців.

У малій залі обкому сиділи автоматники

8 січня відбувся мітинг під стінами обкому партії.
— Обстановка була дуже напруженою, в малій залі обкому партії сиділи автоматники, — згадує учасник подій, журналіст Віталій Москаленко. — Приїжджав заспокоювати опозицію секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук.
Найчисельніший мітинг — 10 тисяч учасників — зібрався 10 січня на стадіоні ім. Гагаріна. Серед учасників мітингу багато хто був напідпитку. Вимагали відставки перших керівників області та відправки на пенсію редактора «Деснянської правди». Вимоги ці виконали.
— Після «ковбасної революції» трохи краще стало з товарами в магазинах — з баз усе повикидали, — говорить Анатолій Цибулько.

Далекобійник

Анатолій Цибулько служив в училищі до 1997 року — тоді заклад ліквідували, а чоловік у 43 роки пішов на пенсію. Став працювати на вантажівці — спочатку розвозив цукор та борошно містом. Пізніше перейшов на далекі рейси. Возив у Росію м'ясо, сир. Зараз працює на фурі, тільки їздить більше по Україні.
Дві доньки вже заміжні, живуть окремо.
У гаражі Анатолія зберігаються залишки державного автомобільного номера «Волги». Зяті кудись відрізали з алюмінієвої таблички смужки знизу й зверху — не знали, що номер такий пам'ятний тестю.

До речі

Музей готовий викупити номер з «Волги»

— У нас є експозиція, присвячена «ковбасній революції», — говорить директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський. — Там фотографії та документи, і нам цікаво буде отримати й речовий експонат. Номер з тієї «Волги», хай навіть і не цілий, ми готові купити.
На закупівлю цього року обласна рада для музею запланувала виділити 45 тисяч гривень. І ще 10 тисяч музейні працівники мають право використати для закупівель зі спецрахунку. Це гроші, зароблені від екскурсій та іншої діяльності установи.
Саме грошима зі спецрахунку розрахувалися за найбільшу покупку останніх років — 20-кілограмову срібну ювілейну монету. Цю гігантську 50-гривневу «копійку» випустили до 20-ої річниці незалежності. На момент випуску вона коштувала понад шість тисяч гривень.
Інша крупна закупівля — зброї та спорядження для музею партизанської слави в Єліному.
За 6392 гривні 37 копійок у одного з ремонтних заводів купують макети автоматів «Р-38», «ППШ», «ППС», револьвера «Наган», пістолета ТТ, гвинтівок, кулеметів Дегтярьова та «Максима»; біноклі та патронташі тощо. Всього 15 найменувань, 31 предмет.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №7 (1345)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: революція, «Вісник Ч», Геннадій Гнип

Додати в: