В обласному центрі почали обладнувати громадську вбиральню

Деякий час вважалося, що тема громадських вбиралень – непристойна. Насправді ж непристойним є зовсім інше – коли цих гігієнічних закладів серед дня зі свічкою не знайдеш, а до тих, що є, цивілізована людина заходити побоїться. Так чи інакше – йдеться про культуру країни й народу. Отже, сьогодні поговоримо про вічне…

Заступник начальника відділу благоустрою та утримання житлового фонду управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради Олена Бобохіна розповіла, що у місті працює кілька громадських туалетів. Усі вони безкоштовні. Підземні розташовані поблизу Алеї Героїв, біля кінотеатру імені Щорса, у міському парку культури та відпочинку та поряд із торговельним закладом «Мегацентр». Є один наземний туалет у районі Валу, який збудовано у 2007 році, споруда вважається новою.
– Також вбиральні облаштовано біля кінцевих тролейбусних зупинок: у районі Бобровиці, на вулиці Гагаріна, поряд із фабрикою гумовотехнічних виробів. Ці туалети зроблені із дерева, – зазначає Олена Бобохіна. – Поряд з ними – вигрібні ями. Послугами подібної вбиральні користуються чернігівці та гості міста на Болдиній горі, поблизу Антонієвих печер. Про всі громадські туалети піклується Чернігівська міська рада й управління житлово-комунального господарства. Ми безпосередньо отримуємо із державного бюджету кошти. Наприклад цього року було виділено близько 600 тисяч гривень, які «передали» КП «АТП-2528», що має спеціальну техніку та зливну станцію для нечистот. Спеціалісти підприємства обслуговують громадські вбиральні, слідкують за чистотою та підтримують їх у належному стані. Працівники підприємства завжди дотримуються графіків чергувань та якісно виконують свої обов’язки.

За словами Олени Бобохіної, туалети ніхто не охороняє, отож на ніч їх зачиняють: влітку – близько 22:00, а в осінньо-зимовий період – о 20:00.
– Спеціалісти нашого управління щомісяця об’їжджають усі підземні і наземні громадські туалети, – продовжує пані Олена. – Насамперед перевіряючі звертають увагу на чистоту, освітлення, чи справний водогін, чи опалюється приміщення… Нині триває капітальний ремонт чоловічої зали туалету на Алеї Героїв. Замінюємо плитку, електропроводку, сантехніку, у планах – підвісна стеля. На скільки вистачить ремонту туалету? Покаже час. Та, прикро, що наш менталітет не дозволяє насолоджуватися комфортом та чистотою. Можливо, після ремонтних робіт туалет стане платним. Бажано, щоб тут працювали люди, які б постійно слідкували за порядком і чистотою.
Як зауважила Олена Бобохіна, зовнішню огорожу вже пофарбували, залишилося довести до ладу вентиляційну шахту. Цю територію міста дуже часто відвідують і чернігівці, і туристи з інших областей та країн. Тому цей гігієнічний заклад потрібно відремонтувати першочергово і по-європейськи.
Наостанок поцікавилися у пані Олени, чи доводилося їй особисто користуватися чернігівськими громадськими туалетами, на що вона відповіла: «У мене не було такої потреби». Але санітарно-технічний стан вбиралень жінка перевіряє майже щомісяця.











Ми провели бліц-опитування чернігівців просто на вулиці. У перехожих цікавилися, чи користуються вони громадськими туалетами міста і чи знають, де вони розташовані?

Валентина Сіренко проживає у районі Красної площі:
– Поблизу мого будинку хоч і є підземний туалет та чомусь усі «нетерплячі» влаштовують його у нашому під’їзді… Прикро, що вони навіть не переймаються пошуком «офіційного»!
Віктор Васильович, прізвище відмовився назвати, вважає, що за станом громадських вбиралень можна визначити культуру громадян країни:
– Нам ще далеко до туалетів із музикою, акваріумами та папугами на вході. Відвідував якось підземний на Валу ще влітку. Сморід – жах! Та головне навіть не аромат. Для нас важливо, щоб громадські вбиральні хоча б були!
Студентка Юлія, третій рік навчається у чернігівському виші. Дівчина переконана, що громадські туалети потрібні, але не в їхньому нинішньому стані: охорони немає, антисанітарія…
– Наші вбиральні – це притулок для наркоманів, п’яниць, потенційних правопорушників і злочинців. Я навіть чула, що в одному з них зґвалтували жінку…
Пенсіонер Олександр Бойко емоційно поділився своєю точкою зору:
– У багатьох цивілізованих країнах громадські туалети у «чернігівському варіанті» вже давно анахронізм (це ненавмисне порушення хронологічної правдоподібності, приналежність явищ або подій однієї доби іншій – Авт.) Вони або платні і чисті, або безкоштовні, але також чисті кабіни-біотуалети.

Гості Чернігова, Валентин і Вадим сказали, що вони навіть не уявляють, де у місті розташовані громадські туалети, хоча відвідують обласний центр не вперше.
Ми відвідали більшість із громадських гігієнічних закладів. Усі підземні туалети приблизно одного часу будівництва – 60-х років. На жаль, нам не пощастило зустрітися із кимось із відвідувачів вбиралень. Але зафіксувати у пам’яті антураж вдалося. Сині металеві двері, на яких – написи «народних літописців». Інтер’єр скрізь типовий – старі умивальники, іржаві труби. Про мило та рушники взагалі мова не йде. Радіатори теплі і вода є, у деяких навіть цілодобово капає (це про економію). Але в підземних біль-менш чисто, відчувається запах хлорки.
Відвідали й наземний туалет на Валу. Серед інших він виявився найпристойнішим. Усюди порядок та чистота.



До речі, Всесвітній день туалету, і такий виявляється є, суспільство відзначало 19 листопада. Це свято було проголошено в 2001 році під час міжнародної конференції в Сінгапурі, присвяченої проблемам туалетів. Місце для проведення конференції обрали не випадково, адже Сінгапур славиться бездоганною чистотою вбиралень. Понад 200 делегатів з Азії, Європи та Північної Америки, які представляли 17 національних туалетних асоціацій, зустрілися, щоб обговорити нагальні проблеми і розглянути нові концепції розвитку туалетної справи. Ініціатор створення свята – Всесвітня туалетна організація (ВТО). 19 листопада 2002 року прогресивна світова громадськість вперше відзначила Всесвітній день туалету – один із найоригінальніших і, за традицією, що склалася, веселих свят.

Такі собі заручники унітазів

У туалеті одного з гуртожитків Одеси в пікантну ситуацію потрапив студент з Лівану, що жив тут. Молодик спробував дістати свій мобільний телефон, що випадково впав в унітаз. Рука ліванця потрапила в лещата складних і заплутаних вигинів унітазу радянського зразка. Товариші намагалися допомогти приятелю, проте після години невдалих спроб викликали рятувальників МНС. Втім, навіть досвідченим фахівцям знадобилося понад три години, аби витягнути руку.
Втім, і українські громадяни, перебуваючи за кордоном, теж стають заручниками туалетів. Щоправда, з інших причин. Ось що розповів один знайомий:
– Було це в Парижі. Із колегами зайшов до кафе. Наш друг пішов до туалету та чомусь довго не повертався. Через якийсь час почули його крики. Одразу усі поспішили йому на поміч: двері кабінки заклинило. Звернулися по допомогу до обслуговуючого персоналу. Офіціант пояснив, що двері не відчиняться доти, доки наш колега не натисне кнопку змиву унітазу. Нам було дуже соромно за своє, нехай і мимовільне, безкультур’я.


Якщо ми хочемо у Європу, то насамперед у нас мають бути охайні сучасні вбиральні. Мабуть, Чернігівська міська рада робить правильний крок, ремонтуючи туалет. Але скільки потрібно часу, аби полагодити всі? Та й коштів!

Лариса Галета, тижневик «Деснянка вільна» №106 (290)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.