Ярина Чухліб: «Бібліотека починається не з книжкових полиць – вона починається з любові до книги й людини»

Ярина Чухліб

Ярина Чухліб : «Бібліотека починається не з книжкових полиць – вона починається з любові до книги й людини…»

Видатний український педагог, публіцист, письменник і поет Василь Сухомлинський говорив, що без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне й емоційне вдосконалення. І навіть у наш бурхливий час, коли світ стрімко змінюється, а інформація стає доступною одним натисканням клавіші, бібліотеки не втрачають своєї цінності. Вони продовжують бути місцем, де книга єднає покоління, де бережуться духовні скарби, відкривають нові світи й знаходять простір для душевного тепла. І, як на мене, це місце, де кожен читач важливий, де його чекають і де завжди знайдеться історія, що торкнеться серця того, хто переступає поріг цього храму книг.

Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек ми поспілкувалися з Яриною ЧУХЛІБ, директоркою Публічної бібліотеки Носівської громади. Говорили про сьогодення й майбутнє бібліотеки, про читачів і про виклики, нові можливості та незмінну любов до книги, яка й сьогодні надихає відкривати двері книгозбірні назустріч людям.

Ярино Олексіївно, чим для вас особисто є бібліотека?

Приємно визнавати, що сучасні бібліотеки вже давно перестали бути місцем, де книги зберігаються та видаються для перечитування. Це вже давно не «тиха читальня», де шикають за голосну розмову. Це живий міський чи сільський хаб, такий собі простір ментального затишку та соціального «клею». Сюди приходять навчатися, працювати під час блекаутів, ховатися від тривог, спілкуватися. А останні роки показали, що бібліотека стала ще й місцем психологічного відновлення, зустрічей з однодумцями, де люди через книгу чи розмову знаходять спокій. Це неймовірно радує.

Які книги нині користуються найбільшим попитом у відвідувачів бібліотеки? Чи є запит на українську сучасну літературу?

Запит на сучасну українську літературу зараз колосальний. Люди масово переосмислюють свою ідентичність. Можу сказати, що у наших відвідувачів найбільшим попитом користуються сучасна українська проза (Сергій Жадан, Людмила Охріменко, Макс Кідрук), якісні історичні романи і нон-фікшн, тобто, книги про історію України, розвінчання міфів. Популярна також світова художня література у якісних українських перекладах. Часто запитують психологічну літературу та книги про саморозвиток, які допомагають триматися в кризові часи.

Чи легко сьогодні, коли навколо стільки цифрового контенту, зацікавити книгою дітей та молодь?

Зацікавити молодь важко, але цілком можливо. Цифра - не ворог, а інструмент. Нашим підліткам цікаві інтерактивні квести та ігри. Їм цікавий молодий душею або віком енергійний та добре знайомий з цифровим світом працівник, з яким вони спілкуватимуться «на одній хвилі». Так само це стосується і дорослої аудиторії. Щоб повернути дорослу людину, яка кинула читати, потрібен принцип «soft розмов». Не треба змушувати її брати класику на 800 сторінок. Повернути до бібліотеки може цікава лекція, перегляд кіно з обговоренням, затишна кав'ярня всередині або просто графічний роман (комікс), який читається за вечір і повертає смак до процесу.

До речі, на базі нашої бібліотеки працює Хаб цифрової освіти. Це безкоштовний освітній простір, де кожен бажаючий може отримати доступ до техніки, навчитися користуватися онлайн-послугами та підвищити рівень цифрової грамотності.

До речі, не так давно ми провели один цікавий інтерактивний захід – квест «Забуті в бібліотеці» або ж «Ніч у бібліотеці». Дві команди, а це були учні Носівського ліцею №5 змагалися, хто перший знайде ключ від бібліотеки, вирішуючи літературні загадки, навчаючись орієнтуватися у книжкових лабіринтах закладу – і все це у темряві при світлі ліхтариків. Тоді навіть педагог-організатор який супроводжував команди підлітків для участі в інтерактивному квесті «Забуті в бібліотеці», по закінченні заходу сказав: «Мені було надзвичайно цікаво».

Війна змінила життя кожного. Як вона позначилася на роботі вашого закладу та його відвідувачів?

Війна змусила нас переоцінити все. Бібліотека перетворилася на фортецю незламності та затишне укриття. Ми працюємо між повітряними тривогами, ловимо світло під час блекаутів. Читачі стали більш вразливими, тому бібліотекар тепер частково є психологом. Люди йдуть до нас по відчуття стабільності: якщо бібліотека світиться і працює, значить - життя триває і ми стоїмо.

Яку роль бібліотеки можуть відігравати у збереженні української культури, історичної пам’яті та локальної історії міста й сіл громади?

Бібліотеки – це хранителі часу та живої пам'яті громади. Вони збирають не просто сухі факти, а живі голоси - спогади очевидців, місцеві історії, створюють архіви про видатних земляків - все те, що робить кожну бібліотеку унікальною. Ми очищуємо свої полиці від пилу чужих, нав'язаних нам імперських наративів, радянського та російського пропагандистського спадку, і відкриваємо світові справжнє, чисте обличчя нашої історії.

Чи є книга, яка свого часу змінила Ваше життя або вплинула на Ваш професійний вибір?

Якщо говорити з позиції професії, то для багатьох класичним натхненням є книга «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері. І я також не виняток. Вона наочно показує світ, де згорають книги й черствіють серця, змушує усвідомити: бібліотекар - це не просто людина, яка видає книжки. Це охоронець людського тепла, критичного мислення та свободи, яка починається з першої прочитаної сторінки.

Чи поділяєте думку про те, що люди досі потребують живої книги та живого спілкування з бібліотекарем?

Жоден екран, жоден найрозумніший штучний інтелект ніколи не замінить тепла людських рук і погляду. Алгоритм може проаналізувати ваші вподобання і видати сухий список літератури. Але він не помітить втомлених очей читача, не відчує за інтонацією, що сьогодні людині потрібен не заплутаний детектив, а світла, затишна історія-обійми, яка допоможе пережити цей вечір. Людям завжди потрібні люди.

Що сьогодні найбільше турбує бібліотечну галузь і чого потребують сучасні бібліотеки?

Часом болить хронічне нерозуміння важливості культури та застарілі стереотипи. Бібліотеки не можуть жити лише ентузіазмом. Якщо коротко, то, на мою думку, сучасні читацькі простори гостро потребують ковтка свіжого повітря у вигляді нових книг - тримати руку на пульсі видавництв складно через високу вартість видань. Розуміємо, що під час війни багато наших бажань розходяться з реальними можливостями, але так хочеться модернізувати наш книжковий простір, зробити сучасний ремонт приміщення, закупити сучасні меблі, викинути старезні дерев’яні полиці, технічно оснастити бібліотеку й отримати швидкісний інтернет. А ще – гідної заробітної плати для наших працівників – молодих, креативних спеціалістів, фахівців, які готові розвивати українську культуру. Власне, це те, що мені б хотілося побажати моїм колегам-бібліотекарям, усім, хто береже цей світ книг, хто навчає людей читати, думати і мріяти з нагоди нашого професійного свята. І нехай наші бібліотеки ніколи не втратять свого архіважливого значення у нашому житті.

Джерело:газета Ніжинщини "Вісті",  Катерина Гавриш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: