Андрій Грабовий з Талалаївки вже 13 років працює вчителем фізкультури

Андрій Грабовий вже 13 років працює вчителем фізичної культури у Талалаївському ліцеї. Це його рідна школа, яку сам закінчив у 2008-му, а скоро повернувся сюди вже учителем. Навчаючись у Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка, отримав два дипломи — спеціаліста з історії та спеціаліста із фізичної культури і спорту. У рідній школі проходив педагогічну практику, а отримавши перший диплом, викладав тут історію, основи здоров’я, міфологію, фізкультуру — оскільки заочно навчався за цією спеціальністю. Коли ж на пенсію пішов учитель фізкультури, йому запропонували вести ці уроки. Про те, що спонукало стати вчителем і як ним бути, — розмовляємо з Андрієм Петровичем.



Андрій Грабовий

— Про яку професію мріяли у дитинстві? Що вплинуло на Ваш вибір?

— Думаю, що приклад старших. У 5–9 класах уроки фізкультури у нас читав нині покійний Віктор Олександрович Іщенко, у 10–11 — Віталій Васильович Яременко. Я бачив приклад вчителів, які свої уроки робили цікавими, змістовними, на які хотілося йти.

Вже не пригадую точно, коли у мене з’явилася думка про те, що у майбутньому я стану вчителем фізкультури, — скоріше всього ще в дитинстві. У нашому спільному дворі багатоквартирних будинків, де ми з хлопцями грали у футбол, інші рухливі ігри, каталися на велосипедах, я завжди був організатором, згуртовував усіх. Та на вибір моєї професії вплинув мій друг Богдан Кашка.

Він старший за мене, вже навчався на істфаку в Чернігівському педуніверситеті і багато розповідав про те, яке чудове і цікаве там навчання. Тому і я обрав фах історика. Та в подальшому все ж таки я дійшов до вчителя фізкультури.

Доля, мабуть.

— Пам’ятаєте свій перший урок? Сьогодні урок фізкультури — це…?

— Свій перший урок пам’ятаю, точніше, пам’ятаю як хвилювався дуже. Спочатку розгубився, але Вадим Лакиза, який працював тоді вчителем фізкультури, допоміг. Підказував, що і за чим робити у спортзалі, як краще організувати дітей.

І перший урок удався! Вдячний Вадиму і моїм колегам, учителям-фізкультурникам, з якими я працював у різні роки: Ярославу Кобишу, Яні Придворній, Сергію Михну за підтримку, взаємовиручку, за спільну роботу в організації, проведенні й участі у спортивних змаганнях. Ми завжди були дружні і згуртовані. Важко було спочатку, хвилювався, коли на перерві бігав переодягатися: з уроку історії на фізкультуру і навпаки.

Треба було не запізнитися. Тепер переживання інші. Бо коли триває урок і починається тривога, намагаюся, як і всі інші вчителі, вчасно і швидко спуститися з учнями в укриття.

В умовах, яких ми живемо і навчаємося сьогодні, для мене найголовніше — безпека дітей. Спостерігаю за кожним учнем, за кожним їх рухом. А для дітей урок фізкультури — це заряд енергії, гра у командні ігри, фізичний відпочинок, ну і шанс набратися фізичної сили на інші уроки.

Щодо оцінок. Не важко поставити учню вищу оцінку, але прошу їх на повну фізично працювати на уроках, наголошую, що уроки фізкультури сприяють не лише підтриманню фізичного здоров’я, а й зняттю стресів та покращенню емоційного стану, особливо тепер, в умовах воєнного стану. Клас ділиться на 3 групи: основна, підготовча і спеціальна.

Під час занять всі знаходяться у спортзалі, і обов’язково у спортивній формі. Основна і підготовча групи — на активних заняттях. Спеціальна медична виконує теоретичні та інтерактивні завдання.

Наприклад, учні, які за станом здоров’я належать до цієї групи, можуть бути суддями у грі, вести статистику матчу, допомагати з організацією змагань або готувати короткі цікаві факти про різні види спорту для всього класу. Здоров’я дітей — це надважливо, отож з особливою увагою стежу за здоров’ям учнів. Підлітки надають перевагу тому освітньому середовищу, де вони відчувають себе безпечно та комфортно, де до них ставляться з повагою.

Діти дуже змінилися і в учителя нового покоління стоїть виклик бути сучасним та цікавим для учнів, володіти цифровими компетентностями та медіаграмотністю.

— Що подобається дітям на уроках фізкультури, як мотивуєте їх до занять? Чи відчуваєте якусь відмінність між учнями різних класів? З якими найцікавіше?

— Найцікавіше проводити уроки у 5–7 класах. Вони уважні, допитливі. Відразу біжать до мене, запитують чим будемо займатися, у які ігри грати. З ними важче по навчанню, але це база для майбутнього. Щоб діти мали спортивні досягнення у старших класах, треба навчити їх із молодших. У старших класах вже відбувається удосконалення, закріплення отриманих знань, умінь.

Говорю з дітьми, жартую, підказую, стараюся почути, зрозуміти їх. Розмовляю з повагою, виважено, але строго, дотримуючись субординації. Хочу бути для них не тільки тренером, наставником, організатором, а й старшим другом.

Найбільше дітям подобаються командні ігри: волейбол, баскетбол, футбол. Вони згуртовують дітей, вчать досягати цілей. Мотивую учнів, йдучи назустріч їхнім побажанням, та не забуваємо, що заняття йдуть за календарним планом.

— Які гуртки/секції ведете? А які Ваші улюблені види спорту?

— Веду волейбольну секцію, раніше вів баскетбольну. Маю перший спортивний розряд по туризму, отож із 5 класу починається заняття гуртка спортивного туризму. Мені подобається грати у футбол, баскетбол, волейбол.

Раніше виступав за селищну футбольну команду «радгосп», зараз я активний учасник волейбольних змагань.

— Які спортивні змагання Вам найбільше запам’яталися?

— П’ятий етап «Пліч-опліч. Всеукраїнські шкільні ліги», Черкаси 2025 рік. Команда наших дівчат 9–11 класів зайняла I місце в обласних змаганнях з футзалу й увійшла у 8 топ-команд України (заявлено було 430 команд з усієї України). Також пам’ятні тогорічні обласні змагання (четвертий етап) із баскетболу «Пліч-о-пліч. Всеукраїнські шкільні ліги», де команда дівчат 9–11 класів зайняла II місце.

Тренування, згуртованість, бажання виграти, ми всі жили цим. Дівчата дуже серйозно, відповідально віднеслися до цих змагань, тому і мали такі чудові результати! Дітей навчаємо, але й самим треба тримати форму, удосконалюватися, підвищувати кваліфікацію. Неодноразово влітку працював інструктором зі спортивного туризму у дитячих таборах Закарпаття, поєднував роботу з відпочинком.

Серед своїх найбільше запам’яталися обласні змагання зі спортивного туризму.

— Чого зараз потребують вчителі найбільше?

— На мою думку — поваги, розуміння від батьків, дітей. Співпраця всіх — кращий результат для дітей. Використання нових методик викладання покликані повернути дітям цікавість до фізичної активності.

Щоб діти менше «сиділи» у телефонах, а більше були на повітрі, рухалися, бігали, незалежно взимку чи влітку. Приємно було бачити, як на літніх канікулах діти грали на баскетбольному, волейбольному майданчиках селищного стадіону. Мене, свого часу, вчитель підштовхнув до занять спортом.

Намагаюся і я це робити для своїх учнів. Бажання дитини, її прагнення до саморозвитку і вдосконалення — це складові її успіху, становлення її як особистості. І нам, учителям, батькам, у цьому відводиться значна роль.

Моє побажання батькам: знаходьте час, щоб разом побути з дітьми на природі, робити спільні велосипедні прогулянки, грати у командні ігри, кататися на роликах, ковзанах і ін. Це азарт, емоції, хвилювання, а ще це більше згуртовує дітей і батьків.

— Як любите відпочивати? Про яку подорож мрієте?

— Відпочиваю зі своїми улюбленцями, моїми трьома собаками, коли йду з ними на прогулянку. Граю у волейбол з друзями, колегами. У вечірній час, у негоду граю у відеоігри. Подобаються поїздки на мотоциклі. Це — швидкість, драйв, нові емоції! Ще до 2014 року мріяв побачити Кримські гори, але не вдалося. Тепер маю мрію проїхати на мотоциклі всю Україну!

Думаю, що здійсниться, тільки б скоріше закінчилася війна.

Джерело: газета «Трибуна хлібороба», Інна Половко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: