Ікона канону чи сучасник-бунтівник: як читати Тараса Шевченка сьогодні

Тарас Шевченко

9 березня минає 212 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка — центральної фігури українського літературного канону. Утім, за пафосним образом національного пророка постає й інший Шевченко — живий, бунтівний та актуальний навіть два століття по тому. Суспільне Культура розпитало літературознавців Михайла Назаренка та Богдану Романцову, як вийти за межі шкільного підручника та переосмислити творчість Кобзаря сьогодні.

Як нам сприймати Тараса Шевченка

Михайло Назаренко та Богдана Романцова пропонують дві різні, але взаємодоповнювальні оптики прочитання Тараса Шевченка сьогодні: з одного боку — як великого поета, чия сила полягає в художній мові, а з іншого — як живого співрозмовника сучасної культури.

Для Михайла Назаренка головна причина актуальності Шевченка полягає не стільки в політичній злободенності його текстів, скільки в їхній поетичній силі.

"Актуальність Шевченка — і про це, на жаль, інколи треба нагадувати, — полягає в тому, що він великий поет, тобто той, хто знаходить найточніші слова, аби сказати те, що ніколи не скаже ніхто інший", — наголошує він.

Звідси й інша перспектива читання. Назаренко застерігає від спрощеного сприйняття поета як пророка чи політичного символу. Актуальність його рядків може проявлятися по-різному — і в текстах, які прямо резонують із сучасними подіями, і в тих, що взагалі не пов'язані з політикою. У поезії Шевченка співіснують сарказм, відчай, любов, сумніви й навіть боротьба з Богом — складний спектр людських переживань.

Водночас літературознавець наголошує: читати Шевченка слід так само, як будь-якого великого поета — без очікування простих відповідей.

"Не сподіваючись знайти в нього остаточні відповіді на всі питання. Знаходячи їх там, де не очікував. Бачити історичну зумовленість і навіть історичну обмеженість цих текстів".

Дослідник підкреслює: варто пам'ятати, що Шевченко, навіть звертаючись до "ненарожденних земляків", писав не для сучасних читачів — бо не міг уявити їхній світ.

Натомість Богдана Романцова пропонує дивитися на Шевченка передусім як на центральну постать українського культурного канону — автора, довкола якого формуються смисли національної культури.

На її думку, подібні фігури характерні для багатьох європейських культур: поети романтизму стали символами політичних націй, які формувалися в XIX столітті. У цьому процесі Шевченко відіграв ключову роль, допомагаючи українцям осмислити власну історію, ідентичність і відмінність від імперських центрів.

Втім, дослідниця застерігає від перетворення поета на "недоторканну ікону":

"Шевченка сьогодні варто сприймати не як якийсь релікт, а як сучасного автора, який резонує з нашим сьогоденням. Він був бунтівником, митцем та експериментатором, який активно працював із фольклором і сміливо переосмислював традицію".

Саме тому, переконана літературознавиця, слова Шевченка постійно фігурують у сучасному культурному просторі: з ними йдуть у бій, їх цитують на барикадах, вони були з нами під час здобуття незалежності в 1991 році та на Революції Гідності.

Як вийти за межі шкільного канону

На думку Михайла Назаренка, шкільний канон неминуче спрощує і саму історію літератури, і конкретні тексти. Одним із завдань викладачів та читачів він називає повернення цієї складності.

Літературознавець наголошує, що розуміння великої поезії, написаної майже 200 років тому — це непроста інтелектуальна робота, тому важливо звертатися до наукових коментарів і досліджень. Зокрема, Назаренко згадує двотомник коментарів Юрія Івакіна, а також шеститомну "Шевченківську енциклопедію".

Він наголошує, що йдеться не лише про розуміння змісту, а й про уважність до форми — ритму, звуків, структури вірша. Хоча поет користувався обмеженим репертуаром — передусім коломийковим віршем і ямбом, — він досягнув у ньому неабиякої різноманітності.

Як початок перечитування Михайло Назаренко радить поеми "Наймичка", "Великий льох", "Кавказ" та "І мертвим, і живим…", а також інтимніші вірші періоду заслання.

"Не довіряйте підручникам, не довіряйте своїй пам’яті: відкрийте й читайте. А далі — за тією ж «Шевченківською енциклопедією» — усвідомте, скільки ви не побачили. Це нормально: для того й потрібні філологи", — каже науковець.

Богдана Романцова звертає увагу на різноманітність тем у творчості Тараса Шевченка. Для одних читачів важливими будуть антиімперські мотиви та боротьба за культурну самостійність України. Інші можуть побачити в його текстах співчуття до соціально вразливих груп — зокрема жінок, про долю яких поет пише без повчального тону й зверхності.

Саме тому одним з улюблених текстів Шевченка вона називає поему "Катерина" і радить почати знайомство з поетом саме з неї: "Це надзвичайно сильний текст і на рівні змісту, і на рівні форми. У ньому дуже цікаво висвітлена історія жінки в суспільстві".

Зрештою, Богдана Романцова закликає до переосмислення класика та живої взаємодії з ним:

"Без Шевченка просто нікуди — це основа основ. Але важливо не ставитися до нього як до якогось мармурового генія, якому можна тільки поклонятися. Ні, Шевченко дуже справжній і живий, він був неймовірним харизматом. І з ним треба постійно взаємодіяти. Сперечайтеся з Шевченком, не погоджуйтеся — головне читайте! Якщо бути не спілим апологетом, а активним співрозмовником Шевченка — десь в цьому й проступає істина. Так формується цікавість до української культури".

Як Тараса Шевченка зараз залучають у сучасний контекст

Зазвичай знайомство українців із Шевченком розпочинається зі шкільної програми — і саме її структура значною мірою формує той образ поета, який закарбовується у масовій культурі. Тексти в ній розміщені хронологічно й за принципом поступового ускладнення: від простих пейзажних і ліричних віршів — до політичної сатири та філософської поезії.

У п’ятому класі школярі знайомляться з поетом через ідилічний, майже фольклорний світ віршів "За сонцем хмаронька пливе…" та "Садок вишневий коло хати". У цих текстах Тарас Григорович постає передусім як співець українського села, природи й родинної гармонії.

У шостому класі до цієї картини додається історичний вимір. Учні дізнаються про "петербурзький" період життя поета — час його навчання в Академії мистецтв і перших літературних успіхів. Тут з’являються поезїі "Думка", "Іван Підкова", "Тече вода в синє море", де поєднуються романтична інтонація, козацька історія та мотиви туги за батьківщиною.

У сьомому вчать "Мені тринадцятий минало…" і "Тополю", а кульмінацією цього етапу стає "Заповіт" — тут Шевченко вже постає як поет національної свободи. А учні восьмого класу вже знають "Думи мої, думи мої", "Ой три шляхи широкії" та "Мені однаково, чи буду".

Зрештою, у дев’ятому класі школярі стикаються з найгострішими взірцями його творчості: посланням "До Основ’яненка", поемами "Кавказ", "Сон", "І мертвим, і живим…". Тут відкривається політичний і сатиричний Шевченко — автор, який різко критикує імперську владу, колоніальне підкорення народів і моральну пасивність еліти. А ще саме в цій точці вже простежуються профеміністичні погляди Шевченка (поеми "Катерина" та "Наймичка").

Утім, така логіка викладання має і зворотний бік. Починаючи з ідилічної пейзажної лірики, шкільна програма формує образ Тараса Шевченка передусім як співця природи та сільської гармонії. Через це його радикальна політична поезія та гостра критика імперії часто залишаються в тіні, а постать поета в масовому сприйнятті зображена значно спрощеною.

Утім, не підручниками єдиними. Образ Тараса Шевченка в національній культурі постійно намагаються переосмислити — відійти від усталеного образу "кобзаря-пророка" і показати Шевченка як складнішу, багатовимірну постать.

Однією з найпомітніших спроб популяризувати поета для нової аудиторії стала виставка "Квантовий стрибок Шевченка" Олександра Грехова. У цій серії ілюстрацій Тарас Шевченко постає в різних попкультурних образах: Фріди Кало, Джека Горобця, Людини-павука, Дарта Вейдера тощо.



Виставка "Квантовий стрибок Шевченка"

Не менш дискусійними бувають і мистецькі інтервенції в публічному просторі. Наприклад, у київському парку імені Тараса Шевченка торік встановили інтерактивну інсталяцію "Світ очима Шевченка". Це був п'ятиметровий бюст жовтого кольору, всередину якого можна було зайти та крізь вічка подивитися на 80 локацій по всьому світу, де встановлені памʼятники Шевченку. Усередині інсталяції відвідувачі також могли послухати вірші Тараса Шевченка у виконанні Богдана Ступки та пройти тест на знання постаті класика.

Інсталяція викликала бурхливу реакцію містян і критику в соцмережах. Для одних це була спроба осучаснити поета й вивести його за межі бронзового монументу, для інших — кітч і приклад невдалого поводження з культурним символом.



Інсталяція "Світ очима Шевченка"

Водночас у гуманітарній думці тривають спроби глибшого філософського прочитання творчості поета. Однією з найвідоміших таких праць є книга "Шевченків міф України" Оксани Забужко. У ній авторка досліджує, як постать поета стала центральним символом української культурної свідомості й одним із ключових кодів національної ідентичності.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: