На Чернігівщині лисиця покусала козеня і заразила сказом

Нещодавно ми писали, що найбіль­ше село Куликівської громади Чернігівського ра­йону — Салтикову Дівицю — зусібіч атакують лиси­ці, яких довкола розвелася сила-силенна. Нині ситу­ація ще більше загострилась, адже одна з рудих за­несла в село смертельно небезпечне захворюван­ня...

— Я щодня бачу цих клятих лисиць! Вони в мене всіх курей поїли — із майже 50 штук немає жодної! — бідкається салтиково-дівичанка, 52-річна Вален­тина Нагиба. — А тепер почали нападати і на кіз.

У мене їх було десять дорослих і п’ятеро малих, то, мо й тих нікого не лишиться. Прив’язую кіз пастися на полі неподалік. Десь два тижні тому ввечері при­йшла забрати їх додому. Чую: кричить мале. Я туди — аж у зіллі козеня лежить, а від нього навтьоки лиси­ця. Я зрозуміла, що вона його вкусила. Щоб не тор­катися козеняти руками, я почала його легенько під­штовхувати ногою: ану, піднімайся. Воно, переляка­не, потихеньку встало, пішло. Завела його в сарай, пішла козу відв’язувати — знову козеня кричить. Ли­сиця вже в сарай залізла, витягла його й волочить далі! Я схопила вила, давай її відганяти. Воювала з нею з дев’ятої вечора аж до першої ночі! Віджену від сараю, а вона знову ломиться — по здобич, кров якої вже відчула. На собаку мого кидалась різкими рив­ками, я ж із вилами проти неї. А вже пізній час, і по­ряд нікого, і телефон не зі мною...

Лише коли собаки заспокоїлися і я перекона­лась, що рудої поблизу немає, я увійшла в хату і в розпачі набрала 102: «Дайте пораду, що в такому ви­падку робити?» Мене вислухали й сказали, що пові­домлять у санстанцію і зі мною зв’яжуться.

До Валентини Михайлівни направили працівни­ків ветслужби, вони зробили все належне, зокрема оглянули козеня, вкололи його від сказу, відділили від отари і сказали за ним спостерігати. Вакцинува­ли також і інших кіз та собак і котів.

— У п’ятницю, 4 липня, вона мені зателефонувала, що козеня пропало, — говорить староста Салтиково-Дівицького старостинського округу Аліна Лисиця. — Приїхали з ветлікарні, узяли зразок на аналіз, відвезли в Чернігів, і в суботу підтвердився сказ. Того ж дня до Валентини знову виїхали, обро­били хлівчик і все господарство. Її саму направили на вакцинацію, 7 липня вона отримала перше ще­плення проти сказу.

І з цього дня в селі відновили вакцинацію котів і собак — тепер вона примусова, якщо деякі госпо­дарі раніше відмовлялися (хоча стали більш відпові­дальними, вже мало хто противиться). Аз 9 липня починаємо обов’язкову вакцинацію великої рогатої худоби, коней, овець і кіз.

— Боюся, що однією втратою козеняти в мене не обійдеться, — зітхає Валентина Михайлівна. — Я ци­ми днями їздила на поле шукати лікарські рослини, то за сорок хвилин аж трьох лисиць побачила!

— На жаль, це наслідки війни, — каже староста. — Із місць, де стріляють, звірі через річку Десну мі­грують сюди, тут розмножуються, а щоб прогодува­тися, йдуть у село. Чекаємо, поки нам дадуть дозвіл на відстріл лисиць (поки зелень, не дають), аби хоч трохи зменшити їх популяцію.

Джерело: газета "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА, с. Салтикова Дівиця на Куликівщині

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: