Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » На Чернігівщині живе собака, який пересувається за допомогою інвалідного візка за 5.5 тисяч гривень

На Чернігівщині живе собака, який пересувається за допомогою інвалідного візка за 5.5 тисяч гривень

 

- Біда сталася цього літа. Якраз на мамин день народження - 23 липня. Він почався з привітань, а закінчився слізьми, - згадує Анна Анапрієнко з Олександрівки, що на Корюківщині. Радості від привітань було багато: Віра Петрівна (тоді їй виповнилося 58) - завідувачка місцевого дитсадка "Малятко", її поважають і малеча, і дорослі. Але й суму було не менше.



- Уже ввечері заходять у двір хлопці. Несуть на ру­ках нашого Дружка Ка­жуть: біля клубу збила ма­шина.

Дружка в селі знають усі. Він від мами - ні кроку: і на роботу з нею, і на город. За­вжди грайливий, лапу всім дає, а тут лежить не ворушиться, тільки скімлить жа­лібно й очі повні сліз. Вко­лола йому анальгіну з ди­медролом (Анна — сільська фельдшерка. — Дат.), щоб полегшити страждання.

Хлопці кажуть: водій, що збив Дружка, навіть не зу­пинився. Обіцяють знайти. Мама плаче.

Розказує: безпородний песик-дворняжка приблу­дився більш ніж 5 років то­му. Тоді в них уже було два собаки — третього бра­ти не планували. Проганя­ли, але він нікуди з двору не йшов. Вибрав собі місце на сіннику — стояла зима, об­рав, де тепліше. Потім, видно, став дошкуляти голод — прийшов до порога. Пер­шою, кого зустрів, була Ві­ра Петрівна. Це й вирішило долю приблуди — родина взяла його до себе. Назва­ли Дружком.

Кращої клички годі бу­ло й шукати: доброзичливий песик швидко заприятелю­вав не тільки з «рідними по крові» Югом і Бертою, а й з чотирма котами Анапрієнків. Згодом — із родичами та друзями господарів, з вихо­ванцями «Малятка». Та най­більш відданим він залишав­ся Вірі Петрівні. Супрово­джував її всюди і чекав годи­нами — за будь-якої погоди.

— І мама його полюбила — мабуть, дужче, ніж ми всі, — каже Анна. — Після аварії по­везла в Корюківку до вете­ринара, накупила ліків, яких він виписав. Потім — у Чер­нігів у клініку «Акула», бо тре­ба було зробити рентген. Ду­же переживала. І ми всі ра­зом із нею.

— У клініці нам пощастило з лікарем, — додає Віра Пе­трівна. — Олександр Олек­сандрович (Кулаков. — Авт.) дуже уважно поставив­ся до Дружка.
І хоч результати огляду та рентгенівські знімки не по­радували — через перелом хребта в собаки була паралі­зована частина тіла, що не за­лишало жодних шансів на від­новлення рухливості задніх лап, лікар підказав вихід: щоб полегшити тварині пересу­вання, можна замовити інва­лідний візок.

Тепер Аня не тільки вико­нувала призначення щодо лі­кування, а й разом із мамою шукала майстра, який би ви­готовив спеціально для Дружка протез на колесах. І завдя­ки соцмережам він знайшовся. Правда, аж на Харківщині.

— Наказав нам ретель­но обміряти нашого бідолаху вздовж і впоперек. Ми все ви­конали. І десь за місяць отри­мали замовлення.


Увесь цей час Дружок про­бував ходити на передніх ла­пах тягнучи нерухому части­ну тіла. Тому на візку освоїв­ся досить швидко, тим більше що важить протез утричі мен­ше, ніж сам інвалід. Тепер со­бака передніми лапами йде, а задні «їдуть».

— Це все, мабуть, неде­шево? — запитую Анну.

— Візок обійшовся у п’ять з половиною тисяч гривень, лі­ки — у понад дві з половиною тисячі, — відповідає. І просить подякувати через газету всім, хто допоміг поставити Дружка на ноги. Зокрема відомій у міс­ті зоозахисниці — голові проф­спілкової організації праців­ників освіти Корюківщини Ал­лі Кириченко, яка підтримала і фінансово, і порадами.

Додає: за лікування запла­тив водій — хлопці знайшли його, як і обіцяли.

— Він шкодує, що так сталося. Ми не тримаємо зла.
Коли по черзі, коли удвох Віра Петрівна та Ан­на вигулюють Дружка сіль­ськими вулицями. На повідку і не на великі відстані. У холоди «неробочі» лапи ре­тельно закутують.

— До нас завжди приєд­нується, коли приїжджає з батьками з Корюківки, мій племінник Платон. Йому три роки, і з Дружком вони великі приятелі, — продо­вжує моя співрозмовниця.



— А ночує Дружок де? Може, ще й будку спеці­ально під нього збудува­ли?
— У тій будці, яку батько зробив до аварії, йому не­зручно. У «спальні», що облаштували в сарайчику, він нудиться. Тож ми забрали його до себе у веранду.

...За великим рахунком, так і має бути. Але часто, на жаль, усе інакше. При­близно, як у розповіді Ві­ктора Брушка з Коропщини: «Днями забрав із лі­су, що біля Лукнова, трьох собачат. Усі хлопчики, вік — приблизно півтора міся­ця. Хтось викинув у запе­чатаній картонній коробці».

На тлі таких повідомлень — про залишених напризво­ляще, приречених на голо­дну смерть чи замученим тварин — навіть не віриться, що в історії з Дружком хоро­ше закінчення.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Дружок, песик, дворняжка, Олександрівка, Анапрієнко

Добавить в: