Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » 4 місяці шукають 28-річного Во­лодимира Адаменка, який зник у Зайцево

4 місяці шукають 28-річного Во­лодимира Адаменка, який зник у Зайцево

 

За офіційними да­ними, у російсько­му полоні зараз пе­ребувають 3,4 тися­чі українських вій­ськових і цивільних. Іще 15 тисяч вва­жаються зниклими безвісти. Серед них і боєць 58-ї окремої мотопіхотної брига­ди — 28-річний Во­лодимир Адаменко із села Гламазди на Козелеччині. 19 ве­ресня він безслід­но зник під час запеклого бою поблизу Зайцевого Донецької області. Володі не­має ані в списках загиблих, ані в списках по­лонених.



Удома на нього з нетерпін­ням чекають батьки, молодша сестра Оксана та друзі. Вони не припиняють пошуків і вірять, що Володимир живий.

— Після школи Вова віду­чився в Куликівці на зварювальника. Трохи попрацював, а тоді його призвали на стро­кову службу в Нацгвардію. Це було ще у 2015-му, — розка­зує мати бійця, 55-річна Ва­лентина Адаменко. — Повер­нувшись з армії, син влашту­вався комплектувальником на продуктові склади в Броварах, де й працював до повномасштабного вторгнення. Під час бойових дій ті склади роз­бомбили. З роботою стало туго. Якийсь час після визволен­ня Київщини Володя ще їздив туди, але добиратися своїм хо­дом було незручно. Тому влітку він розрахувався. Трохи побув удома, а потім каже мені: «Ма­мо, усі йдуть у ЗСУ, і я піду. Треба ж комусь країну захи­щати». І направився у військ­комат. Пройшов медкомісію, та мобілізували його не зра­зу. Сказали, як знадобиться викличуть.

Подзвонили влітку. Спочатку Володю відправили кудись на Житомирщину, де відбувався відбір у Десантно-штурмові війська. За кілька діб син повернувся. Сказав, що не пройшов. Дома побув три дні і знову дзвінок. Викликали на військові навчання в Черкась­ку область. Вова тоді сказав: «Цього разу додому вже не від­пустять. Пройду підготовку, і зразу кудись направлять».

Так і сталося. Після навчань Володимира зарахували в дру­гу роту 16-го батальйону 58-ї мотопіхотної бригади, і вже на початку вересня він був на передовій.

- По приїзду Вова мені звідти зателефонував. Сказав, що він на Запорізькому на­прямку, недалеко від окупо­ваного Енергодара, — говорить близький друг Володими­ра Дмитро Шуляк. — За кіль­ка днів іще раз подзвонив: «Ми на вагонах». Це означало, що їх поїздом перекидають на ін­ший напрямок. Куди саме, Во­ва ні мені, ні рідним не зізна­вся. Вже коли прибули на міс­це, то обмовився: «Я зараз у поганій області».

Востаннє Володимир ви­ходив на зв’язок уранці 18 ве­ресня. Розмовляв із матір’ю.




- Син тоді заспокоїв: «Зі мною все в порядку». І попере­див, що дзвонитиме рідко, — пригадує Валентина Григорів­на. — Я допитувалася, де він чи хоча б у якому підрозділі (бо ми годі й цього не знали). Та Вова відповів, що телефоном такого не можна розказувати. Лише натякнув: «58».

Після цієї розмови цілий тиждень від Володі не було ві­стей, тож рідні почали хвилюватися. Намагалися йому додзвонитися — марно. То­ді звернулися у військкомат. Наступного дня. 29 вересня, отримали звідти сповіщення.

- Там зазначалося, що з 19 вересня Вова вважаєть­ся зниклим безвісти. Пропав у районі Зайцевого під час ви­конання бойового завдання, — продовжує Дмитро.

- Піс­ля цього ми стали шукати хоч якусь інформацію про нього. Я перерив безліч груп у соцмережах, які спеціалізують­ся на пошуку зниклих безві­сти бійців. Вдалося дістати контакти представників 58-ї бригади. Телефоном вони розповіли, що того дня Во­ва начебто зазнав кульово­го поранення в живіт. Това­риші доправили його до бліндажу і надали медичну допомогу. Втім евакуювати в інше місце не змогли, бо поверну­лися в бій. Офіційного під­твердження цієї версії ми так і не отримали. У побра­тимів напряму теж не спита­єш, бо додзвонитися на пере­дову майже нереально. До то­го ж треба знайти хоч когось, хто тоді був із Вовою. А судя­чи з оголошень, які я бачив в Інтернеті, 19 вересня лише з Вовиної роти пропало без­вісти по 30 бійців. Із них двоє опинилися в полоні і вже по­вернулися. Але про Володю вони нічого не знають, бо то­го дня були на інших позиціях.

Щоб отримати хоч якусь достовірну інформацію про Володимира, його рідні по­дали запити куди тільки мож­на. Навіть до Офісу Прези­дента України. Зрештою в грудні їм надійшов лист від Об’єднаного центру з ко­ординації пошуку та звіль­нення осіб, що діє при Службі безпеки України - у ньому ска­зано: «За результатами роз­гляду встановлено, що боєць Володимир Адаменко відпо­відно до бойового розпоря­дження командира з 12 до 19 вересня разом із двома по­братимами виконував бойо­ве завдання в районі Зайце­вого Бахмутського району Донецької області. Відповідно до записів у журналах бо­йових дій 19 вересня з 10.40 до 19.30 в напрямку сусіднього населеного пункту Верши­на відбувся обстріл із міно­метів і танків по бойових по­зиціях українських військо­вослужбовців. У подальшо­му; під час переїзду з позицій, зафіксовано відсутність вищезгаданих оборонців Укра­їни. При цьому будь-якої ін­формації про те, що вони загинули чи потрапили в полон, не надходило. Не встанов­лено обставин, які б свідчи­ли про загибель Володимира Адаменка від вибуху чи вна­слідок безпосереднього ура­ження снарядом. Відсутні підстави стверджувати про його смерть. Тому відповідно до законодавства з 19 вересня Адаменко перебуває в ста­тусі зниклого безвісти».

— Раніше я весь час була як на голках, а коли прочитала листа, то на душі стало тро­хи легше, - каже Валенти­на Григорівна. - Може, Вова десь у полоні. Розказують, що тих, хто потрапляє до «вагнерівців», у списках немає, бо вони нікого туди не вносять. Тому надіюсь і вірю, що син живий. Тим більше що перед Новим роком я натрапила в соцмережах на відео з укра­їнськими полоненими, яких утримують у Горлівському СІЗО. Один із цих хлопців ду­же схожий на Вову. Тільки ху­діший. Скільки не вдивляю­ся в те відео, а розгледіти об­личчя до пуття не можу, бо ві­део поганої якості.

— Володя Вам не снився після свого зникнення?
— Було. Якось присни­лося, що він із хлопцями си­дить за якимось столом. І, до речі, теж схудлий. Навіть не знаю, що й думати. Та най­більше мене вразив випа­док, що стався зі мною в на­шому магазині. Я зайшла ку­пити продуктів, а там була якась жіночка. Немісцева. Во­на глянула на мене й каже: «Ваш синок живий. Постав­те свічку і моліться за ньо­го». Я аж отетеріла, бо бачи­ла її вперше в житті. І продавчиня теж. Ця жінка сказала, що в селі проїздом, а в мага­зин зайшла, бо її немов тя­гло сюди. Тепер молюся Бо­гові, щоб Вова якомога скорі­ше повернувся.



Джерело: газета “Гарт” від 19.01.2023, Олексій Прищепа

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Адаменко, зник

Добавить в: