Здавалося, надії вже немає: як через рік у Чернігові знайшли песика Арчі

— Це справжнє чудо! — вважає 37-річна чернігівка Вікторія Разумейко-Піддубна. Як і її рідні, друзі, знайомі та незнайомі люди, які стежили за цією історією у фейсбуці й допомагали Вікторії в пошуках собаки. І як же всі зраділи, коли вона опублікувала: «Арчі вдома!!! Він зник 28 вересня 2025-го і майже через рік знайшовся завдяки вам, усім небайдужим!»

ВРЯТОВАНІ

При нашому знайомстві Арчі зразу ж став до мене лащитися, стрибати.

— Він завжди такий дружелюбний, до всіх підбігає, без страху йде на руки. Мабуть, ця довірливість його і підвела, — говорить Вікторія.

— Арчіку 23 січня буде 7 років, це песик моєї подруги і куми Марини Науменко та її донечки Ксенії. У них він з’явився 2020 року. Коли, бувало, кума їздила у відрядження, то Арчіка залишала нам. І він із самого малечку звик до нас і до наших тварин.

Ми живемо в приватному будинку, маємо двох песиків. Чаку 6 років — його мій чоловік Сергій забрав з оголошення про викинуту маму із собачатами. Джека ще цуценям у 2022-му моя подруга Наталія Гоман врятувала від жорстокого господаря. Наш Чак Джека прийняв, як свою дитину, опікав. І досі вони — ніби татко і син.
У наших двох кішок теж непроста історія. У 2019-му мій дядько дорогою на дачу знайшов на узбіччі в коробці сіамську кішку з кошенятами. Малі були нечистокровними сіамцями, можливо, тому їх і позбулися. Двох «дівчаток» дядько приніс нам, і ми до них прикипіли душею. Діти дали їм клички — Палестина і Пакистана.

У 2022-му через війну кума з хрещеницею виїхали до Франції, а Арчі залишився в нас. Пізніше завдяки знайомим перевізникам його теж туди доправили. Але Арчі за кордоном почав хворіти. Французькі лікарі не могли визначити, що з ним, ставили різні діагнози, та лікування зводилося лише до глистування. Зрештою кума вирішила відправити Арчі назад в Україну. Передали його нам у квітні 2024-го. Він так радів поверненню!
І Чак, і Джек із самого початку прийняли Арчі. З кішками ж він міг уночі спати поряд, а вдень до них задирався. І десь за тиждень до його зникнення Палестина подряпала Арчіку ніс. Ці подряпини і стали особливою прикметою, за якою ми точно змогли його впізнати. Вони вже загоїлися, але шрами від них видно, якщо придивитися.

ВТЕЧА І ПОШУКИ

— Торік у вересні ми з дітьми поїхали в гості за кордон, а за нашими тваринами приглядали родичі. Того дня Арчі підрив під парканом яму (як уже робив) і вискочив. Чак і Джек великі, пролізти не змогли, то залишилися вдома.
Сестра і племінниця шукали Арчіка, опитували всіх сусідів. Повернувшись, до пошуків долучились і ми. Мої сини Кирило і Марк (їм 13 і 11 років) дуже сумували за Арчі. Ксенія у Франції плакала. Я пообіцяла їй знайти його. І дотримала слова. Тільки пошуки затяглися...

Ми розклеювали паперові оголошення, писали в різні чернігівські групи у фейсбуці. Величезна подяка всім, хто мені допомагав! Це понад сто небайдужих людей. Близько 50 чоловік протягом цього року писали мені, щось підказували, особливо Людмила Мироненко і Тетяна Мироненко: вони регулярно поширювали мої оголошення по всіх можливих групах, перекидали координати тих, хто десь бачив схожого песика, тощо.
За цей рік мені прислали 200 або й більше фото і відео знайдених собак! Щоразу то був не Арчі, і надія згасала. Чоловік мені зразу сказав: «Арчі схожий на популярного пса Патрона, скоріше за все, через це його хтось забрав».

Хоча пес Патрон — джек-рассел-тер’єр, а наш Арчі — фокстер’єр. Та багато хто вважав його джек-расселом через схоже забарвлення.
Нам радили постійно оновлювати оголошення, ми це робили. У січні подзвонила жінка, що на дачах за пішохідним мостом знайшли собачку, дуже схожого на Арчі. Але то виявилась дівчинка, яку шукали 8 місяців. Жінка сказала: «І ваш обов’язково знайдеться».

ЗНАЙШОВСЯ!

— Арчі мені снився чи не щотижня і завжди — по-доброму: що ми з ним кудись йдемо, знаходимо його або що він повертається. І ось 13 серпня Людмила Мироненко скинула мені допис хлопчика Дані Ященка у фейсбуці, що він бачив схожого на нашого песика біля Десни поблизу ресторану «Ріверсайд». Я тільки глянула на опубліковані Данею фото і зразу впізнала Арчіка. На відео він здавався агресивним — гавкав, можливо, через поранену лапку, на якій було видно кров. Думаю, йому боліло, він був наляканий, стомлений.

Я побачила Данин допис десь за пів години після його розміщення, але Арчі за цей час із того місця вже побіг. Ми знову розкинули оголошення, люди почали нам писати і дзвонити з інформацією. Казали, що того дня десь із 16-ї до 17-ї бачили Арчіка в мікрорайоні Бобровиця. Він спочатку забіг у 28-й автобус, на переправі «пересів» у 10-й тролейбус, а десь біля Політехніки вийшов і там блукав. У мене і в куми було таке відчуття, що він шукав дорогу додому. Ми тут постійно пішки ходимо, і він із нами багато разів тут бував.

У коментарях якийсь чоловік писав, що побачений Данею песик — його Рудік. А коли я йому подзвонила і почала розпитувати про собаку, то він спочатку зам’явся, а потім перестав відповідати на дзвінки. Я не можу стверджувати, що саме цей чоловік тримав Арчі в себе. Проте хтось же песика забирав, бо на вулиці він стільки часу не протримався б.

Пізно ввечері пані Лідія знайшла Арчіка на вулиці Соборності — сидів під під’їздом слабкий, ніякий. Вона його забрала, нагодувала, промила лапку, залишила в себе на ніч, а наступного дня пішла по сусідах питати про знайду. Її знайома, пані Альона, глянувши на нього, сказала: «Так його ж шукають». Альона й повідомила мені, що Арчі у пані Лідії. Я так їм обом вдячна!
Після роботи я побігла забирати Арчі. Ще з іншого боку перехрестя побачила, що на руках у пані Лідії точно він. Тільки-но підійшла, Арчік одразу — стриб мені на руки. Пані Лідія навіть документів не стала дивитися, мовляв, тут і доказів жодних не треба — настільки він зрадів, упізнавши мене!

ВДОМА!

— Коли я принесла Арчі додому, він поводився так, наче виходив на п’ять хвилин. Побіг до мисок, почав шукати свою лежанку. Повів Кирюшу і Марка в їхню кімнату, до іграшок, натякаючи: давайте гратися, як раніше. Це його улюблене — ось так підстрибувати за паличкою, — розказуєчи, Вікторія грається з Арчі.

— Шкодую, що не взяла із собою телефона, коли повела його до великих собак, бо момент їхньої зустрічі треба було зняти. Чак і Джек спочатку глянули один на одного, потім підійшли до Арчі, обнюхали його з усіх боків, знову — один на одного, знову обнюхали. І так разів п’ять. Ніби не вірили, що це дійсно він. Потім уже почали разом бігати, гуляти. До кішок Арчі тепер не задирається. Став іще слухнянішим. Я зразу його викупала, обробила, і він покірно дався.

Він у хорошому стані. Я так зрозуміла, що там, де Арчі провів цей майже рік, до нього ставилися добре — вага в нормі, він був відносно чистий, не запущений, не замучений, не заляканий (єдине, що я помітила: раніше Арчі любив, щоб йому чухали животик, я могла робити це ногою; зараз же підняла ногу, щоб так само його почухати, а він відсахнувся). Арчі дуже розумний, і в нього хороша пам’ять, можливо, він утік від тих людей, які його забрали, щоб знайти нас.
Ми замовили Арчіку новий іменний жетон замість загубленого. Гуляємо з ним, уже брали його із собою на пляж. Арчі був такий задоволений, купався, лише здавалося, що намагається не випускати нас із виду. А мені й досі не віриться, що він удома...

Вікторія радить усім, хто шукає своїх загублених улюбленців, діяти за їхньою схемою і головне — не втрачати надії.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: