Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » «Килимові» бомбардування мирного населення та податі для ворожої армії. Як Чернігів провів 2 роки в окупації німців
Рекламодателям

Радио

«Килимові» бомбардування мирного населення та податі для ворожої армії. Як Чернігів провів 2 роки в окупації німців

 

Стародавній Чернігів перегорнув ще одну сторінку своєї славної історії – зупинив ворога на підступах до столиці України. Але так само він уникнув згубного для міста окупаційного режиму ворожої армії, яке довелося пережити в роки Другої світової війни. Тоді місто захопили фашисти, зараз його могли захопити рашисти, але це їм не вдалося. У разі нинішнього завоювання міста окупаційні порядки, напевно, багато в чому повторили б “німецький порядок”, адже всі агресори відновлюють свої знекровлені сили за рахунок окупованої країни.

У середині серпня поповзли чутки, що німці збираються бомбити Чернігів, і навіть попередили про це. Одні їм повірили й покинули місто, інші — ні. Вказаний німцями день бомбардування, неділя 23 серпня 1941 року, проходив спокійно, та надвечір завили сирени й заревіли заводські гудки. Це був сигнал протиповітряної оборони.

О 18-й годині з боку Гомеля з'явилися німецькі бомбардувальники, які летіли трійками на невеликій висоті. По ним почали бити зенітки. Коли літаки досягли центру міста, почувся шурхіт у повітрі. За кілька секунд град запалювальних бомб ліг килимом на мирні квартали міста. Центр міста одразу спалахнув. За першими літаками йшла друга хвиля, за нею третя, четверта. Скинувши смертоносний вантаж, літаки робили коло і знову кидалися в атаку на мирне місто. Крім запалювальних, на землю полетіли осколкові й фугасні бомби, які вбивали людей і руйнували будівлі. Перерва між появою кожної нової групи літаків тривала близько півгодини. І так продовжувалось до ночі.

Один із тодішніх керівників області Микола Попудренко занотував у щоденнику, що після першого нальоту розпочалася паніка. 21.30. Почали бомбардувати Чернігів. Всю ніч був у місті. Окрім колективу виконкому на чолі з тов. Костюченко, ніхто не гасив пожежі. Від першої бомби — міліція і НКВС кинули свою будівлю, багато зброї і боєприпасів. Коштувало мені чимало зусиль аби змусити їх евакуювати палаючі магазини й склади.

Наступними днями, аж до вступу німецьких військ до Чернігова 9 вересня, місто продовжували бомбардувати, хоч і не так запекло як раніше — відбувалися нальоти окремих літаків. Німці застосували особливий, так званий «килимовий» метод бомбардування. Його суть полягає в тому, що велику кількість бомб послідовно скидали на одну ділянку землі, а потім на наступну, захоплюючи певну територію.

В результаті німецьким військам вдалося захопити місто. Ця стратегічна перемога надалі дозволила німецькій армії завдати удару радянським військам, які захищали Київ, відрізати їм шлях до відступу та оточити.

"Ordnung muss sein" (Порядок має бути)

Окупанти сприймали захоплені території України як сировинну базу, а населення - як робочу силу, тому встановлений режим керувався розробленими у верхах гітлерівської Німеччини “Директивами з керівництва економікою у східних областях”. Окупація Чернігівщини тривала два роки – з 8 вересня 1941 року до 21 вересня 1943 року. Центром втілення в життя окупаційних установок були Чернігівське міське управління, районні управління, старости та інші підрозділи створеної влади. У жовтні 1941 року у відділах Чернігівського міського управління працювало 109 місцевих жителів. Накази управління, що видавалися з різних приводів, зберігаються у Чернігівському державному архіві. Багато справ було засекречено і відкриті для широкого доступу вони були тільки в 1982 році.

Окупанти для своєї зручності у спілкуванні з місцевим населенням використовували українську та російську мови нарівні з німецькою,  свої накази управління також писали українською та російською мовами. За грошову одиницю було прийнято карбованець.

Головне прагнення окупаційної адміністрації, яке видно з її розпоряджень – максимальний облік та реєстрація всього, що було у місті. Німці вимагали від працівників скрупульозності та суворого порядку, що прийнято вважати особливостями німецького національного характеру.

Перший міський голос цієї адміністрації Євген Азаров з деякою образою описав недоліки в роботі довіреного йому підрозділу:

“Завдання нашого управління – налагодити нормальне життя у місті ціною надмірних зусиль до жовтня 41 року, незважаючи на задоволення особистих хижацьких інтересів, встановлені факти самовільного розпродажу палива, дефіциту будматеріалів, спекуляції квартирами, хабарництва при відведенні квартир”.

У функції окупаційної адміністрації входили складання списків всіх приватних промислових, торгових та кустарних підприємств, вони підлягали обов'язковій реєстрації, інакше їх закривали. Також контролювали чисельність шкіл, вчителів, священиків, організацію української поліції, дотримання комендантської години, збирання зброї, амуніції, радіоапаратури, вибухових речовин та ще видавали сотні розпоряджень, що стосуються всіх сторін життя міста, аж до знищення голубів, обов'язкової реєстрації собак заввишки понад 40 сантиметрів та реєстрації велосипедів.

Власники та мешканці будинків взимку мали прибирати сніг на прилеглій до них половині вулиці, якщо будинки не заселені – ці роботи виконували безробітні, зареєстровані у відділі праці управління.

Влітку городян організовували на боротьбу із садовими шкідниками. Власники садів мали під наглядом земельного відділу та поліції збирати з дерев листя, гнилі овочі та шкідників, обмазувати дерева вапном, обкопувати та обрізати їх. За невиконання розпоряджень – штраф від 5 до 15 карбованців за кожне необроблене дерево.

У березні 1942 року для населення міста провели кампанію з профілактичних щеплень проти дизентерії, віспи, черевного тифу відповідно до віку та медичних показань. Щеплення робили по квартирах, підприємствах, поліклініках.







"Яйця, млеко, шнель!"

Але головним завданням окупаційної адміністрації залишалося безперебійне постачання вермахту продуктами. За день до початку війни Гітлер писав, що внаслідок окупації на сході вдасться забезпечити в Україні на тривалий час спільну продовольчу базу. Для поповнення скарбниці запроваджено гнучку систему оподаткування та зборів, залежно від потреб німецької армії. Це були податок на будівлі, товарообіг, заробітну плату, прибуток, податок з обороту, на видовища, з підприємств, що випускають їжу та напої та з комісійних магазинів, земельна рента, збір за заяви до органів управління та їх виконання. У 1942 році було введено податок на відновлення господарського та культурного будівництва після воєнних дій.

Продуктова проблема в окупованій Україні вирішувалася просто – вилученням у населення продуктів. Щороку обласний земельний відділ встановлював норми здавання молока. З кожної корови потрібно було щодня віддавати три літри молока, це 1095 літрів на рік, для прийому молока встановлені приймальні пункти при маслозаводах. Ухилення від цього наказу спричиняло конфіскацію корів і здачу їх на скотобазу. Будь-яка приватна торгівля молоком та олією заборонялася.


Також забороняли забій великої рогатої худоби та свиней без дозволу окружного земельного управління, а забій коней – без висновків ветеринарного контролю. Шкіри забитого худоби підлягала обов'язковій здачі в прийомні пункти шкірсировини.

У той самий час у списки отримання талонів на продукти за 1943 рік входили працівники 202 підприємств, а торгівля зеленню і овочами на ринках було дозволено по середах і неділях за фіксованими цінами, у разі їх відсутності - за цінами 22 червня 1941 року.




Чернігівці як робоча сила

Якщо українські землі сприймалися окупантами як сировинна база, то населення для них було робочою силою, яку потрібно було організувати на виконання продуктової програми. Усіх жителів міста ставили на облік, уповноважені будинків повинні були записати в домову книгу кожного, хто прибув на термін до однієї доби, а не пізніше наступного дня він повинен був зареєструватися у паспортному відділі. Працездатних чернігівців враховували у відділі праці та щодня вони мали до 8.00 з'являтися на площу Куйбишева (перейменована у 1990 році на Красну площу). Там їм надавали роботу. Чернігівці, які мають коней з підводами, виводили їх на площу, кожна підвода повинна мати реєстраційну картку, за використання підводи платили по 30 карбованців.

Резерви робочої сили шукали і серед військовополонених віком від 18 до 45 років, звільняючи їх із концтаборів, влаштованих на Чернігівщині. Зокрема, цим займався начальник відділу культури та освіти міського управління, археолог, музеєзнавець Степан Баран-Бутович. У січні 1944 р. його розстріляли за співпрацю з німцями. У своїй доповідній записці він повідомляв: “Легко з полону відпускали поганяльників евакуйованої худоби, перехоплених німецькими збройними силами, громадянське населення, евакуйоване більшовицькою владою для копання окопів. Найважче звільняли з Гомельського табору. Будь-якої хвилини звільненого могли повернути назад у табір”.

Переконували, але марно

Відповідно до нацистської ідеології, розробленої Адольфом Гітлером, утискували та знищували осіб єврейської національності, яких у наказах міського управління називали виключно жидами, що мало тоді, та й зараз, негативний відтінок.

”Жиди та комуністи - найлютіші вороги українського народу, оскільки євреї ускладнюють ситуацію з харчуванням, санітарними умовами, а також вони пов'язані з партизанами” - так було написано в одній із агітаційних листівок. Якщо чернігівцям нічне ходіння заборонялося з 20.00 до 5.00, то євреям з 18 до 5.00. Польовий комендант спеціальним розпорядженням вимагав, щоб «усі жиди старше 14 років мають носити як ознаку на лівому горішньому ремні із синьою зіркою Давида».



Проти партизанів використовували як каральні методи, так і безліч друкованого матеріалу, в якому його автори переконували в згубності радянської системи та безглуздості партизанського руху. Видавалися великим тиражами листівки "Партизан", "Антипартизан", “Фронтовий листок для добровольців", "Газета військ Визвольного руху" та інше. Щоправда, автори текстів у них не вказувалися, іноді під ними стояло щось на кшталт “кореспондента Микола”.













Оскільки окупанти планували надовго залишатися в Україні, то вживали заходів щодо виховання молоді як німців. До навчальних планів народної чотирикласної школи було включено вивчення німецької мови нарівні з українською, список пісень для хору лише українських композиторів.

Водночас у 1942 році наказано конфіскувати всі навчальні засоби радянського видання через їхній комуністичний зміст, а населенню запропоновано приносити підручники німецької мови радянського видання до будівлі школи №3 за адресою вул. Симона Петлюри, будинок №5.

У будівлі нинішнього базового медичного коледжу був розташований кінотеар «Арс», де демонстрували німецькі кінофільми та військову хроніку.

Незважаючи на всі зусилля щодо встановлення німецького режиму в Україні, діяльність окупантів пішла прахом, коли 21 вересня 1943 року передові частини радянської армії звільнили Чернігів.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: окупація, німці

Добавить в:
 
 


Центр Комплект