• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Михайло Труш у 60 років став батьком. Може тепер три роки не побачити дитяти, все через убитого собаку


Михайло Труш у 60 років став батьком. Може тепер три роки не побачити дитяти, все через убитого собаку

 

9 листопада в Жуківці на Куликівщині 60-річний Михайло Труш прийшов до односельців у двір і застрелив з мисливської рушниці їхнього собаку. Другого поранив. Господарі викликали правоохоронців.





Вони вилучили в підозрюваного Труша набої і зброю. Виявилося, що дозвіл на неї протермінований. За це на дядька склали протокол за статтею 192 Кодексу про адміністративні правопорушення. Доведеться заплатити штраф максимум 119 гривень. Також поліція готує матеріали про анулювання дозволу на право володіння зброєю. Але це все пенсіонера не страшить. Побоюється потрапити до тюрми. Адже нині вирішується питання про оголошення йому підозри за статтею 299 Кримінального кодексу (жорстоке поводження з тваринами). Її санкція передбачає до трьох років ув'язнення. В області таких справ ще не розглядали.

Все через 13 овець

— Залишилося три десятки голів, а було ж до пів сотні. З весни і до цього часу собаки 13 овець угробили, — веде до худоби Михайло. — Місяців за сім баранчик виростає кілограмів 65-70.

Живою вагою покупці беруть по 55 гривень за кілограм. У середньому за одного можна вторгувати три тисячі 500 гривень. А за 13? Це ж які збитки.

Я їх ростив, пас, гівно вигрібав, сіно косив. Це ж скільки труда. Для кого? Для собак? У мене ж колись і до сотні овець було. Ніколи місцеві собаки не чіпали. А як він (це про господаря вбитого собаки Олександра Митуса. — Авт.) з іншого кутка села на наш переїхав, так і почалося. Прибігли, схопили, придушили. Я напівживих намагався відхаяти. Вдалося лише одного. Двоє кілька днів почавріли і здохли. Одного 25-кілограмового баранчика дорізав. Та який з нього наїдок? — зітхає Труш. — Я і на сіннику ночував, щоб вистежити тих собак. Ось, лежак ще не прибрав, — показує вгору на триметрову купу сіна. — Так це ж доки тепло було. І капкани ставив, у них потрапляли невеликі собачки. Такі не здолають вівцю. Накривав кухвайкою, визволяв і відпускав. Я мисливець, сліди читати вмію. Не їхні лапи, а великих собак. А тих, що вбивали моїх овець, ніяк не міг зловити. Я б до господарів пішов, аби знав чиї. А так до кого йти, кому претензії пред'являти? Заяв до поліції не писав. Думав, хто буде в таких дрібницях розбиратися? Тепер про це жалкую.



Он, у нас на вулиці баба померла. Син у місті живе. Обікрали хату. Приїхала поліція, походила, походила, і нічого. «У нас вбивство. Треба туди».

Вважав, я сам з’ясую. От і з’ясував на свою голову. Вийшов уранці на ганок покурити, чую, мої баранці кричать. Я в хату, трохи одівся, за рушницю — і до овець. Дивлюся, від них дві собаки побігли в кукурудзу. Я городами за ними. Думаю: «Чиї ж вони? Де ж я таких бачив?» І тут згадав. Якось я пас овець, повз проїжджав Сашко Митус, а за ним бігли ці собаки. Я ще йому тоді сказав, що вони мені живність переполохають. A-він відповів, що вони не тронуть. Прийшов до двору, собаки вже там. Стукав, стукав у хвіртку, ніхто не виходить. У мене кров закипіла, і що 13 овець на совісті». Два екіпажі поліції приїхало, неначе я якийсь небезпечний злочинець. Якщо маєш собаку, так тримай її так, щоб людям біди не чинила.

Я 37 років відпрацював лісником. Стільки ж і мисливець. У мене було шість різних порід собак. Не приховую, часом і вони робили шкоду. І я йшов до людей, перепрошував, платив або іншими способами компенсував збитки. А тут навіть не визнають вини.

Зробили з мене здіватєля з тварин. А як вбивають корів, свиней, маленьких телят і жеруть їхнє м’ясо, то нічого. А як псів їдять? У нас на пожарці в селі часто собачатину варили і їли. Так, я погарячкував. Так що, мене тепер розіп’яти? — продовжує Труш. У цей час у двір заходить молоденька дівчина, на вигляд років 17-18.

— Онука прийшла провідати?

— Співмешканка, — вперше за час бесіди розпливається в усмішці.

— Скільки ж їй років?

— 28. Сирота. Я її в себе прихистив. Дружина померла, син теж, дочка живе далеко.

— Михайле Васильовичу, так у неї від вас і діти є?

— 22 листопада мені буде 61 рік, 26-го — дитяті рік. Думаю, воно моє, — хитро мружить очі. Хотіла поговорити з Ніною, та чоловік замахав на неї руками: «Йди до хати». І вона слухняно пішла.

«Не було такого»

На хвіртці двору, де все сталося, — табличка «Обережно! Злий пес!» Однак пруся. Біля порога лежить вівчарка. «Хороший, хороший», — задобрюю словами. Не гавкнув. Навіть не піднявся, коли відчинила двері в хату.



— Собаки зазвичай у нас на прив'язі. Тієї ночі я їх відпустила, бо чоловік на роботі, а ми з донькою самі вдома. Трохи страшно. О 6.00 вийшла, випустила качок і пішла займатися хатніми справами. Пси — Жора і Малиш — були у дворі. Була десь сьома ранку, коли я почула постріл і як заскавчали собаки, — пригадує 42-річна Наталія Лисова. — Вискочила у двір. Мужик з рушницею: «Де твій чоловік?» «Немає. На роботі». Став говорити, що наші собаки 13 його овець загризли.

Нашому Малишу було близько двох років, Жорі — дев’ять місяців. У нас домашня птиця, троє котів, у сусідів хазяйство. Загородок між дворами немає. Цуцики ніяку живність ніколи не чіпали. Один навіть на порозі в сусідів ночував. Якби десь когось розірвали, додому б притягли. Ну не було такого.

Він стріляв дробом. Поцілив не тільки у тварин, а й у контейнер у дворі. Якби я в той час виходила із-за хати і мене б поранило. Заскочила в дім. Страшно. Набрала чоловікові, сказав: «Викликай поліцію». Донька перелякана. Кричу їй: «Біжи до сусідів, дзвони в поліцію». Отакий шок, «102» ж набрати безкоштовно. Дивлюся, сліди крові. Один собака поповз до одних сусідів, другий — до інших. Жодного разу дядько не приходив до нас скаржитись на собак. Не телефонував. Коли стрілок пішов, я знайшла Малиша. Його тіпало в передсмертних конвульсіях. Жорик був у крові, поранений у лапу, переляканий.

— Я навчив собак худобу пасти. Обидва пси грайливі. Ні людей, ні тварин не чіпали. І отаке горе, — зітхає 42-річний Олександр Митус, чоловік Наталії.

— Труш казав, що ви йому погрожували.

— Це він мені погрожував. Гнидою обзивав. Я його прощати не збираюся.

— Як думаєте, чиї собаки повбивали овець Труша?

— Та хто його знає. їх бігає селом чимало. Хороший мій, дай лапку, — схиляється Наталія до Жорика. Собака покірно подає. — Немає більше твого друга Малиша. Вчора я 200 гривень ветлікарні перерахувала за його розтин. Сказали, що так треба для експертизи.

Думки селян щодо історії з собаками розділилися. Одні проти вбивства собак, та ще й у дворі. Бо у населеному пункті не можна стріляти. Інші співчувають Трушу. У чоловіка збитки, ще й у тюрму може загриміти. ...

— Якщо маєш великого собаку, зроби для нього вольєр, щоб бігав. На дріт закріпи ланцюг або вигулюй на повідку, як у місті, — каже 74-річний Микола Костильов, у минулому міліціонер.

«ВісникЧ» №46 (1853) від 18 листопада 2021, Валентина Остерська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Жуківка, Куликівщина, Труш

Добавить в:
 
 


Центр Комплект