• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Сергій Горицький мріє про відродження церкви в Андріївці


Сергій Горицький мріє про відродження церкви в Андріївці

 

Чи часто здійснюються людські мрії? Мабуть, що кожен з нас має хоча б одне не втілення в життя сподівання. Але варто замисоитись: чи багато зусиль ми докладаємо до того, щоб мрія стала реальністю? А от Сергій Валентинович активно працює над тим, про що йому мріється. Зокрема, він особисто, за власний кошт встановив капличку біля території колишнього аеродрому в приватному секторі Городні. Для її побудови приватизував шматок землі й сплачує за неї податок.

— Я сам та мої брати й сестри, яких у батьків було шестеро, родом з Андріївки, — каже Сергій Валентинович. — Наша родина жила в хаті, яку надали нашим батькам після того, як зруйнували церкву в нашому селі. Відбувалось це наприкінці 1960-их років. Здається, в 1967-ому. Мені тоді п’ять років було, а пам’ятаю, як розривали склепи та могили на церковному дворищі. Ми, малеча, бігали там і збирали хрестики. Ще не розуміли, що за вандальство відбувалось. Старожили казали, стояв наш храм на високому місці, а його купол неозброєним оком було видно з Лемешівки. Хтозна куди подівали комуністи, які вважали, що релігія —це опіум для народу, ікони. А от дзвін, який скинули зі дзвіниці, стояв на місці церковного дворища, де незабаром збудували клуб, ще років десять —п’ятнадцять. На ньому був напис : «Двадцять пудів». Моторошні часи були. Один з черепів з розкуроченої могили ще довго валявся на пустому подвір’ї, дивлячись з докором на людей, які ніби з глузду зїхали, пустими глазницями... Думав, з часом дитячі спогади стишаться. Аж ні — чим довше живу, тим більше не дають мені спокою.

Сергій Горицький тривалий час працював дальнобійником. Зараз, напередодні виходу на пенсію, вирішив допомагати брату, який займається фермерством в Андріївці — каже, жаль стало, що брат бідкається: й робота є, й ніби робочі руки в селі є, а працювати йти не хочуть.

— Я за часи, допоки крутив кермо, об’їздив всю Україну, — каже чоловік. — І бачу, що в інших регіонах люди таки краще від нас, заможніше живуть. Не так у них занепадають села. Біля кожного на в’їзді — хрести стоять. Гарні, залізні. Ніби благословляють й самі населені пункти, і всіх гостей. А ще чи не в кожному дворі чи то капличка стоїть, чи то хрест. Значить, вірять люди в Господа, живуть його законами. А в нас що відбувається? Забули й про Бога, й про ближніх своїх. Чи не тому нам так і ведеться? От ці думки та ще спогади дитинства, як і те, що ми жили в священиковій хаті, не дають мені спокою. Може, це місія моя така на цій Землі — хоча б спробувати виправити те, що в моєму рідному селі робилось не по-Божому, не по-людськи?


Нині в Андріївці на місці колишнього церковного дворища стоїть клуб. Молодь, кажуть, воліє збиратися за клубом, на задньому подвір’ї. І їхні розваги далеку від культурних.
— Сестра моя при церкві півчою, — каже Сергій Влентинович. — А храм знаходиться у Хоробичах. Добиратися їй туди, як і іншим прихожанам, доводиться хто як придумає — чи то велосипедом, чи то пішки. А от якби церква була в нашому селі, наскільки б більше людей могли б знаходити тут спокій у вечірніх, вранішніх та святкових молитвах? Адже живуть тут близько сотні людей. Єдине, що залишилось від колишнього нашого храму — це двері в клубі, які ведуть на задній двір. То, може, пора нам громадою повернути все у своє русло? Дивись — і село отримало б другий шанс на життя. Он які храми зводяться й відбудовуються в Слободі, Дібрівному, Дроздовиця про це говорить. Чим ми гірші?
Звісно, справа потрібна й гарна. Та, як і у всіх таких, шлях до її втілення в життя простим не видасться. Для початку потрібне спільне рішення людей, які живуть в Андріївській громаді. І їхнє бажання. Якщо воно є — у старости додасться клопоту, адже треба вирішувати питання про передачу котрогось з приміщень під церкву, як свого часу зробили в Пекурівці. Ну і, звісно, треба шукати спонсорів для проведення певних переоблаштувальних робіт, адже силами самих жителів всього не вирішиш — у селі не мільйонери живуть.

Сергій Валентинович звернувся за допомогою до міської ради. Там підтримали його ініціативу і пообіцяли сприянння у вирішенні даного питання. Староста Анна Колешко та діловод Лариса Горицька теж долучились до втілення ідеї в життя. Вже є домовленість про передачу під храм приміщення колишньої сільської ради та з батюшкою Юрієм з Автунич, який і контролюватиме процес відродження храму.

Як кажуть, всі благі намірі здійснюються під Божим благословенням і за Божою допомогою. Довгобудами можуть стояти заводи, школи, лікарні. Але ще жоден храм, який починав відроджуватись з руїн, не залишився недобудованим. Мабуть, на все та воля Божа. Тож Сергій Горицький не полишає своєї мрії і вірить в те, що храму в Андріївці — бути. Як бути правді й миру та спокою на українській землі.

Джерело: "Новинини Городнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Андріївка, церква, Городня, Горицький

Добавить в:
 
 


Центр Комплект