• Брухт ДальнобойСервис


реклама

Зимові розваги на Чернігівщині

 

Наталія Григоренко, староста Володимирівки, каталася на санках



Володимирівський старостат Городнянської ОТГ очолює колишня депутатка районної ради й директорка Ільмівської школи 42-річна Наталія Григоренко.

— Біля магазину трактор розчистив сніг, діти каталися. Я проходила, пожартувала: «Заберіть Наталію Вікторівну до себе».

За фахом я вчитель початкових класів. Зараз у мене залишилися у школі години української та російської мови. У початкових класах образотворче мистецтво та трудове навчання. Та індивідуальні заняття.

На санках їздила, коли святкували День закоханих.

— А санки чиї, у дітей відібрали?

— Завклуб і бібліотекар інвентарем забезпечили. Були конкурси, хто кого перетягне на санчатах і хто задом швидше доїде.

— І як, вдалося задки їхати?

— Впоралася із завданням. Зараз модно чіпляти за машину санчата і кататися. Так діти мої роблять. Старша донька їздила до свого хлопця на Бобровиччину, там теж так розважалися. Молодь, коли невеликі морози були, до мотоцикла чіпляла розрізану навпіл велику пластикову каністру і туди сідала.

А колись у нас «шибениця» була. Хлопці її зводили на ставку, щоб кататися на льоду. І мій тато (вже нині покійний) допомагав її ставити. А хлопці не хотіли мене, малу, катати. Я пожалілася татові. Він мене повів туди сам. Після цього Прийняли,

Як згадаю дитинство?! Я, брат, сестра, коли поверталися додому з прогулянок, рукавиці не встигали висушувати. У кожного по три-чотири пари було. Бурки, шубки чи пальто були всі у снігу і у вовчках. Не знаю, де ми лазили. Рукавиці, як поставиш, так і стоять — змерзлися. Снігу багато. Ми за городом рили ходи-тунелі. Сусідські діти одне до одного в гості пролазили. У мене ще лижі збереглися. Ми набирали їжі, їхали в ліс на лижах, розпалювали вогнище. Цікаво там було сала з хлібом поїсти.

Коля Пацюк, він нині працює трактористом, тоді ходив на бригадну стайню конюхам допомагати. Брав вночі коня, запряженого у сани. Нас сідало повні сани. І їхали. Аж іскри з-під полозів летіли. Потім шепотів мені: «Приготуйся» і різко повертав. Я тримаюся, а всі випадали з саней.

Згадати є що. Тепер вже і коней стільки немає, і ставки повисихали.

На тюбінгу за джипом



61-річна Лідія Сірик з села Сулак на Носівщині у захваті від покатушок на тюбінгу (або їх ще називають плюшки).

— В душі я молода, а по життю активна, їжджу на скутері, на мотоциклі, вмію і на машині, й на тракторі.

Раніше працювала соціальним працівником. Нині я нічний «директор школи». Зимові розваги люблю. З онуками на санках з гірки спускаюся. Мені то все в радість, — хвалиться Лідія Олексіївна. — У мене є подруга Ольга Цибрій. Приїхали до неї в гості син і зять на джипі, катаються, веселяться. І мені захотілося. Попросилася. Зять — за кермом, син Володя — на задньому сидінні. Двері відкриті, тримає мотузок довжиною десь метрів з десять. І тюбінг причеплений до тієї мотузки.

Я підняла комір, вхопилася за мотузку. Кричу, як той Гагарін: «Поєхалі». Махнула рукою. Передаю привіт Сулаку, і понеслась. Мчали по селу. Всім, хто зустрічався дорогою, я гукала привіт, навіть котам і собакам.

— Витримала «камера» покатушки?

— Якби справжня камера була, то навряд чи. На щось би дорогою наштрикнулась і все. А то ж спеціальна, дорога. Тюбінг. На таких у Карпатах катаються.

— Було страшно?

— Аніскілечки. Адреналін шалений.

— Як ваша сім’я відреагувала?


— Нормально. Вже звикла.

Мер Городні Андрій Богдан грає у хокей



На ковзанах, з клюшкою, у формі буває на хокейному майданчику міський голова Городні 54-річний Андрій Богдан.

— Часу бракує. Проте після роботи можу пограти у хокей. Наш майданчик освітлений. Отож, хоч і рано смеркає, проблем немає, — хвалиться Андрій Богдан.

— Андрію Івановичу, коли були вибори, ви вдома травмували ногу.


— Хокей пошкоджена нога витримує, футбол вже ні. Про майстерність мова не йде. Граю для душі. Ще у дитинстві навчився бігати на ковзанах. У мене були на той час круті, за 18 карбованців. У Городні є хокейна команда. Усім за сорок років. І я не капітан.

— Команда має назву? Що у вас написано на формі?

— Назви нема. А форму ми закуповували беушну, привезену з Європи. Маємо вісім комплектів.

— У команді лише начальство?

— Ні. Всі, хто хоче грати. До нас приїздять і з Сновська, і з Чернігова. У нас і розміри майданчика стандартні, і огорожа, і освітлення. Не відмовляємо ні дорослим, ні дітям.

Оце, копи були морози, щодня на каток приходило і приїздило більше ста людей. Хто зі своїми ковзанами, а хто тут брав. Коли кілька років тому створювали цей майданчик, звернулися до жителів міста, попросили принести непотрібні ковзани. Принесли 12 пар. Ще 40 ми закупили за бюджетні кошти. Тепер кожен, кому заманеться покататися і поганяти шайбу, може безкоштовно взяти ковзани. Є працівник, котрий їх видає.

Мені приємно, що наша громада надає можливість активно відпочити усім бажаючим.

* * *

— У нас теж є льодовий майданчик, де проводяться обласні змагання з хокею. На турнір приїздять команди з Чернігова, Бахмача, Борзни, Корюківки, Сосниці. Навіть з Ромнів та Шостки Сумської області. Колись грав чемпіон Франції з хокею, юнак родом з Сосниці. Багато зійшлося глядачів, — пишається 45-річний Геннадій Примаков, голова Менської ОТГ. — Освітлене поле до 23.00. Зараз у відлигу воно трохи відтануло. Якщо ще приморозить, будемо заливати. Діти дуже люблять кататися на ковзанах.

— Геннадію Анатолійовичу, ковзани на катку дають за гроші, напрокат, чи безкоштовно?

— Потрібно зі своїми приходити.

Сніговика заввишки дев'ять метрів 10 сантиметрів зліпив завклуб Іван Варіч


Іван Варіч

Снігова фігура у селі Нова Гребля Прилуцького району. Біля неї полюбляють фотографуватися.

— Розпиляв металеву двохсотлітрову каністру і зробив шапку. Очі — з денець зелених пластикових пляшок з-під пива, гудзики — з коричневих. Ніс — ніжка стільця. Губи — з ременя. Шарф справжній накинув, ділиться 67-річний Іван Варіч, завклуб з села Нова Гребля Линовицької ОТГ. — Ще з тих пір, як мої діти маленькими були, я, як тільки випадав сніг, ліпив їм сніговиків. Діти виросли, а бажання ліпити є. Велику снігову фігуру вперше зробив взимку 2019 року. Тоді вона вийшла заввишки 5 метрів 25 сантиметрів.

Цьогоріч загорівся на більшу. Дякувати Богу, снігу не бракувало.

— Дружина не сварила, що вергаєте стільки снігу?

— Було: «Чого тобі не хватає? Лізеш, люди сміються». Та я то все повз вуха пропускав і робив своє.

Щоб сніговик не впав і у відлигу довше протримався, я добре втоптував сніг. Брав його поряд у парку. Облаштував майданчик, основу і кидав лопатою. Тоді зробив двохметрові дерев’яні козли і далі вже кидав сніг. Після четвертого метра поклав дошки на основу, щоб на них давила маса. Не провалювалася і не відколювалася. Складав сніжну масу, як торт з коржів збирають.

— Григоровичу, а як же ви до верху дісталися?

— Є у нас фермер-депутат Олег Комар, а у нього — підйомна спецтехніка «Маніту» з ковшем. Він її і дав. Набирали у ківш снігу. Я залазив туди з лопатою. Піднімали і я потихеньку дороблював своє створіння. На всю роботу пішло три дні.

— Чим вимірювали?

— Рулеткою.

— Треба було подавати заявку в Книгу рекордів України.

— Я і не думав про це. Та і навіщо? Це ж робилося на радість людям, а не заради рекордів.

— Напис «2021» робили з балончика?

— Це пластикова табличка з двох шматків.

— Якої статі фігура?

— Я називаю його сніговик, люди — сніговою бабою.

Підготувала Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №9 (1816), 4 березня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: зимові розваги, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в: