Чужі на своїй землі?

«Якби журналісти не втручалися в ситуацію, то селяни з Миколаївки вже давно б одержали земельні паї. А так хай сидять без «наділів», - така цинічна фраза прозвучала з вуст керівництва Прилуцького району на одному з брифінгів для журналістів. Але ж чи можна було не втручатися, коли споконвічні селяни вже не один рік оббивають пороги районних і обласних інстанцій у пошуку справедливості?..

Упродовж десятиліть жителі Миколаївки займалися сільськогосподарським виробництвом - вдома і в колишньому колгоспі. А тепер свавільні дії і бездушність чиновників роблять селян чужими на своїй землі. Спершу їх позбавили земельних і майнових паїв, а згодом перестали давати і техніку для оранки присадибних ділянок. А після цього взагалі взялися зживати з білого світу, позбав-ляючи конституційного права на працю...

Зі своїми болями й печалями посланці від миколаївської громади прибули в Прилуцьку приймальню народного депутата України Миколи Рудьковського. І ось разом з першим секретарем Прилуцького осередку Соціалістичної партії Володимиром Білашем їдемо до Миколаївки, розташованої, можна сказати, на околиці району - на межі з Київщиною. Але й сусідство зі столичною областю радості місцевим селянам не додає...

Раніше у Миколаївці було три бригади. Коли пішла «мода» на укрупнення господарств, Миколаївка стала відділком колгоспу «Комінтерн», центральна садиба якого базувалася в сусідніх Погребах. Потихеньку туди переправляли техніку, худобу —Миколаївка перетворювалося на пустку, яка сьогодні справляє гнітюче враження: магазин не працює, на дверях сільського клубу замок іржа доїдає, книжковий фонд сільської бібліотеки - теж у Погребах. Зателефонувати із села нізвідки. Навіть медпункт не працює: стало зле людині - добирайся до Погребів або ж до райцентру за півсотні кілометрів. Немає в Миколаївці і школи. Діти вчаться теж у Погребах, куди за п'ять кілометрів добираються хто як зможе, а дошкільнята взагалі віддані на поталу вулиці.

— Та все ж найбільше моїм землякам допікає те, що вони залишилися без земельних паїв і стали в рідному селі чужими, - каже член Соцпартії Людмила Передєльських.

Невмотивоване приєднання Миколаївки до Погребів не врятувало господарство від розорення, «добили» ж село недолугі аграрні реформи. І вже зовсім занехаяну Миколаївку в 1989 році взяло під свою опіку нафтогазовидобувне управління «Чернігівнафтогаз». Нафтовики створили тут своє підсобне господарство. Коли повсюдно розпочали паювання землі, селяни забили на сполох, бо їм пояснили, що їх земля - державна і розпаюванню не підлягає. Тоді миколаївці навіть не здогадувалися, що їм відверто брешуть. Повірили тодішнім владцям - і залишилися без земельних паїв.

У січні 2001 року нафтовики відмовилися від підсобного господарства. Понад тисячу гектарів орендованих земельних угідь повернули Погре-бівській сільській раді. Але це був своєрідний «хід конем». Бо представники «Укрнафти» відразу ж організували тут ТОВ «Агрофірма «Миколаївка». Таку оборудку поспішали узаконити: вже через кілька днів засновники товариства з числа високо-посадовців управління уклали договір оренди землі з Логребівською сільською радою. Не на рік чи на два, а аж на 49 років! Очевидно, щоб з «вільних» донедавна колгоспників отримати «нових» кріпаків.

Бо про укладання того договору люди дізналися випадково, хоча важко уявити, щоб така оборудка пройшла без відома керівництва району. Саме воно, очевидно, і благословило «грошових мішків» на «нове» кріпацтво селян Миколаївки, бо якраз вони в прийнятті рішення участі і не брали. І хоч ніхто з них на такі дії сільського голову не уповноважував, на сесію сільради чи на сход села гостру проблему для обговорення не виносили, але новітні «кріпосники» серед білого дня обібрали законних власників землі, як липку. Та шило виткнулося з мішка, і люди вдарили на сполох!

Передовсім вони поставили перед сільським головою Володимиром Хоменком вимогу дати роз'яснення на сесії сільської ради. Чіткої відповіді не одержали. Тоді із власної ініціативи зініціювали сільський сход, де також намагалися почути відповідь на запитання: чому земля віддана «нафтоділкам» без дозволу громади? І хоч відтоді «земельне питання» стало головною темою розмов на сесіях і засіданнях виконкому, але «віз» і нині там - на безземеллі власників паїв.

— Я весь вік працювала в колгоспі, в рідному селі. Заробила багато болячок, а тепер залишилася без паю. Як це розуміти? - зі сльозами на очах бідкається пенсіонерка Марія Сенич.

У Миколаївці нахабно знехтувано законні права на земельний пай не тільки цієї селянки, а ще й багатьох інших ветеранів війни та праці, дітей війни, тобто тих, хто у післявоєнну розруху піднімав з руїн рідний колгосп, хто плекав високі врожаї у шістдесяті - вісімдесяті доки і ступив на пенсійну межу з мізерною подачкою. Саме для таких людей навіть цент-нер-другий зерна, оранка городу за зданий в оренду земельний пай стали б підтримкою у веденні особистого господарства, без якого селянину нині аж ніяк не обійтися.

Отож чи треба дивуватися, що з Миколаївки в усі Інстанції йдуть клопотання глибше вникнути в суть проблеми. Були сільські «ходоки» і в районній раді, і в районній державній адміністрації. Але від них там відмахувалися, як від набридливих мух.

Ось так оспівана ще на початку минулого століття нашим земляком Михайлом Коцюбинським мрія Маланки про власну землю й на початку третього тисячоліття стає для споконвічних землеробів-миколаївців «фата морганою», недосяжним маревом.

До цієї біди додаються й інші. Щоб втихомирити місцевих «бунтарів», керівництво агрофірми, у якого, як з'ясувалося, нема межі обмеженої відповідальності, вирішило возити до Миколаївки на роботу і водіїв, і трактористів, і людей інших сільських спеціальностей аж із сусідньої Київської області. Для місцевих же роботи - зась. Дійшло до абсурду: навіть прибиральницю, мов королеву, везуть до Миколаївки із сусідньої області. У немилість до директора потрапили і депутати сільської ради.

Один із них - Микола Компанець — не один місяць «воює» з директором за своє конституційне право на працю. У зверненнях до прокуратури, до інших інстанцій людина пише, що у товаристві порушується трудове законодавство не лише щодо нього, а й щодо багатьох інших працівників. Але й ці звернення — як горохом об стінку для черствої чиновницької душі. Не прагне захистити права народних обранців ні сільська, ні районна ради. Районна «радить» не втручатися в конфлікт і журналістам. То ж чи треба дивуватися, що саме влада і сприяє тому, щоб люди на своїй землі ставали чужими?

Питання залишається відкритим. І, мабуть, доти, доки за результатами виборів люди не оберуть чесну і совісну владу, на якій не залишився й сліду кучмізму, що призвів і селян Миколаївки до «нового» кріпаці -ва. Владу, у якій провідну роль відігравши муть соціалісіи.

Микола Гринь, «Гарт» №3 (2335) від 19 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: