Як журналісти ходили на макове поле

Четвер, 6 серпня 2009 13:08 | Переглядів: 5028

1. Пов'язали, все забрали...

Мак входить у десятку найпопулярніших сільгоспкультур Чернігівщини. Перше місце за кукурудзою, на другому пшениця озима, на третьому — жито. На сьомому — соя, а от на десятому — мак! Чотири тисячі двісті гектарів. Доганяє цукровий буряк. Цього року мак росте і пахне на полях Бахмацького, Носівського, Ніжинського, Ічнянського та Талалаївського районів. Ще трохи — і почнуться макові жнива. А ми навіть не знаємо, як достиглий мак виглядає, як шелестить, чи є на полі якісь пахощі, чи можна його з того поля поцупити. А потім продати за великі гроші. Щоб про все це дізнатися, поїхали — походити, роздивитися.
Для цього вибрали поле ТОВ «Агронадія» Михайла Василенка та Станіслава Ременюка за селом Рівчак-Степанівка Носівського району. Над дорогою, просто доїхати, і нам з руки, бо добиралися в ті краї ще й за іншими новинами.
— Макове поле побачите відразу — воно в окрузі одне таке, — розповів рівчак-степанівський сільський голова Василь Хижняк. — Там всюди вишки, охорона. Наші люди туди не ходять — ніхто не ризикує.
Та, думаємо, невже? Щоб у селі та втримались, не нарвали трохи? Мак, звісно, чистий кримінал. Сіяти його на городі не можна, носити з собою теж не варто. Бо це вже давно не начинка в пироги, а стаття. У Кримінальному кодексі. І не одна. Спіймають з маком — мало не буде. Але ж поряд росте...
Виїжджаємо за Рівчак у напрямку села Софіївки. Глянули — поле з обох боків шляху коричневе. Ага, оце він і є, мак. Дозрів.

Підходимо ближче. Особливих пахощів не чути. Справа, майже над дорогою, дерев'яна вишка. На ній сидить юнак. Сперся на дорожну сумку, слухає плейєр. Поряд лежить телефонна трубка. Очі розумні, симпатичний. Студент, робимо висновок. Виявилося, так і є. Євген Рекун вчиться в Чернігівському інституті права і соціальних технологій. Майбутній юрист.
Поряд з вишкою в купку складено одяг. Видно руків'я дубинки.
— То не моє, сусіда, — пояснює Євген. — Я його підміняю. Мак охороняємо цілодобово. Пахне він, коли цвіте. А зараз уже ні. Але наркоманів приваблює ще більше.
— А можна нам по одній маківці вирвати?
— Можна.
Так і робимо, користуючись нагодою. Бо скоро стане прокурором і таким добрим вже не буде. (Жарт. Успішної кар'єри, Євгене! — Ред.)
Зліва над дорогою охорони не видно. Тільки вагончик і пуста вишка. Ми осміліли, забрели в поле. Зірваних маківок майже не видно. Беремо собі ще по дві. Пробуємо. Спілий. Можна вже молотити. Мачинки прилипають до нафарбованих губ. У нас дискусія — рвати ще чи не треба. Ще не довели її до кінця, аж раптом чуємо:
— Покиньте територію поля!
Поки ми удавали з себе мавок польових, приїхала темно-синя «Таврія» державної служби охорони.
— Хто ви такі і що тут робите? — суворо запитав старший сержант Юрій Коненівненко. — Ця територія під охороною. І поле, і дорога. Негайно поверніться на трасу. Вирваний мак залиште тут.
Ага, зараз. Відступаємо, але маківки тримаємо в руках. Тоді суворий сержант витягує їх з наших лап і викидає на поле. Перед цим переписує наші прізвища. Як виявилось, щоб потім доповісти міліцейському начальству і перевірити, чи справді є такі журналісти.
До речі. Ми думали, не пощастило, що мак відняли. Старіємо, втрачаємо шарм. Ні, пощастило! Перше, що запитав знайомий міліціонер, коли почув цю історію, було: «Вас не били?»

2. Четверта частина витрат — на охорону

— Маку в нас 480 гектарів. Охороняє ніжинський підрозділ держслужби охорони, — розповів директор ТОВ Михайло Василенко. (Минулої п'ятниці він був у Києві на аграрній виставці, отож говорили по мобільному телефону). — Вирощуємо цю культуру вже чотири роки. Площу під мак проти минулого року збільшили. Та, мабуть, зменшимо. Може, й наполовину. Собівартість росте, а закупівельна ціна падає. Зараз кілограм зерна маку коштує дев'ять гривень. Минулого року собівартість була сім гривень. Нині ще не рахували. Та менше точно не вийде.
— Отож минулого року продавали врожай по дев'ять гривень за кілограм?
— Де там. Почали по 20 гривень, закінчили — по сім. Тільки перші тонни пішли по 20. Ми зраділи. Але це було недовго. Дуже швидко зійшли на сім.
— Ви продаєте мак за кордон?
— Ні. Все розходиться у межах України. Насіння маку оптовики продають хлібозаводам, кондитерським фабрикам. Харчовикам та переробникам. Збираємо мак комбайном, як пшеницю. У нас німецький.

— А куди солому?
— Спалюємо! У присутності міліції і представників влади. Наше тільки те, що в коробочці. Зерно. Решта — спалюється. Ліцензію на вирощення маку поновлюємо кожен рік.
— На пай людям даєте мак?
— До свят трохи зерна. Як попросять. Ми вирощуємо ще пшеницю, ячмінь.
— А наркомани нічого не просять?
— Навесні я здаю поле під охорону. Все. Просити нічого. На 480 гектарів у нас 10 вишок і дві мобільні групи. Оплата їхніх послуг — десь четверта частина собівартості. Але інакше не можна. Як не охороняти, поле «рознесуть».
— Правда, що мак красиво цвіте?
— Правда. Білим. Люди, які мимо їдуть, зупиняються сфотографуватися на фоні квітучого поля. Цього не забороняють.