Листоноша носить не лише листи

Сьогодні листоношам, особливо в сільській місцевості, доводиться нелегко. Вони мають не лише розносити листи та газети, а й реалізовувати серед передплатників певну кількість товарів (згідно з планом). А з транспортом у селах сутужно. Тож „найвірніший друг” листонош — велосипед. Ось і Тетяна Лебеда з Бурівки Городнянського району на своєму старенькому „залізному коні” щодня проїжджає близько 22 кілометрів.



Листоношею Тетяна Петрівна працює вже дев’ятий рік. Розвозить пошту п’ять днів на тиждень по всій Бурівці, а також у сусідньому хуторі Безиків, що за 4 км.

— Найважче — взимку, — говорить жінка. — Ожеледиця, дороги замете, а газет багато. Наші люди передплачують їх чимало, деякі — по чотири-п'ять (одного тільки „Гарту" — 102 примірники). Виходить, щоразу везу десь 500 газет. А ще ж і товари! Добре, що хоч велосипед мені виділили. Навішаю на нього сумок та й тягну. Скільки разів він уже ламався від такої ваги! Взимку, бувало, доїду до двору, поставлю велосипед в кучугуру снігу і несу газети до скриньки. Покладу та й їду далі. Коли вже зовсім захурделить, мій син запрягає коня й веземо пошту на хутір саньми. Бувало, що й пішки із сумками ходила. Отож і не відмовляються люди брати щось із товарів, коли приношу газети чи пенсію, — жаліють, що стільки ношу із собою. А що робити, треба ж якось виживати.

Що виживати — це точно. Адже працює Тетяна Петрівна не на повну ставку, тож і зарплата невелика. Оплачують їй 6,5 робочої години, а часу жінка витрачає завжди набагато більше — поки все не рознесе. її чоловік Олександр працює в місцевому кооперативі „Мрія" і заробляє теж копійки. А треба ж ставити на ноги двох дітей. Старший. Сергій, зараз служить в армії, а молодший, 15-річний Андрій, невдовзі закінчує школу. Скоро одного треба буде влаштовувати на роботу, другого — на подальше навчання.

— Тягнемося як тільки можемо, — каже Тетяна Петрівна. — Живемо з того, що вторгуємо за молоко (у нас дві корови) та виростимо на городі. Надумалися провести газ, то взагалі в кредит залізли.

Дуже важко в селі жити!

P.S. Для деяких жителів віддалених населених пунктів листоноші — мало не єдиний зв'язок із „великим світом*. І останні новини можуть розповісти, і хліба привезти. Тож дуже вдячні їм у таких Богом забутих селах. Чому ж держава не віддячує їм гідною зарплатою?

Втім напередодні свята не хочеться говорити про сумно Краще привітаймо усіх наших листонош І побажаймо їм покращення життя вже сьогодні не на словах, а на ділії

Аліна Долинець, «Гарт» №40 (2324) від 5 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: