чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Камера бачить усе. Сусідку, як та ллє у двір лайно, зняла на відео



Камера бачить усе. Сусідку, як та ллє у двір лайно, зняла на відео

«Як би не хотілося підіймати цю тему, та прийдеться. Просто немає сил з цим миритися. Десять років жила і мовчала, більше не можу. Щоранку, виходячи у двір, боюся наткнутися на новий сюрприз від сусідки Любові Ушак.

Для того, щоб мені довести свою правоту, я зекономила і купила камеру. Хоча краще б ці гроші пішли на моїх двох дітей. Я виклала ролик на свій захист, аби не думали, що я перебільшую. Якщо побачите жінку з відром та кухлем, знайте, там не добрива, а фекалії цієї людини», — написала 33-річна Галина Богдановська, домогосподарка з Городні. На підтвердження своїх слів виклала відео в інтернет. На ньому видно, як жінка у хустинці виходить з сусіднього двору, просовує руку через паркан біля хвіртки Галини і ллє щось жовте. Потім з відра виливає під ворота і повертається у свій двір. Галина стверджує: це її сусідка. Фельдшер інформаційно-аналітичного кабінету Городнянської райлікарні.



Відео Галини набрало чимало переглядів і близько сотні коментарів. Хтось пропонував переламати сусідці руки і надіти відро на голову. Хтось захищав. Мовляв, не знаєте, що її до цього спонукало. На все є причини. Хтось закликав розібратися у ситуації.

— Усі ці роки про проблему знали близькі і друзі, співчували. Хату ми купили 12 років тому. Два роки жили з сусідкою добре. Я її з онуком на річку возила, — розповідає Галина Богдановська. — Почалося з того, що їй стало не подобатися, що я машиною повз двір їжджу, колії глибокі. Там у нас болотиста місцина. Я сходила до міськради — вимостили. Потім ми провели газ і воду до будинку, зробили каналізацію.

Каналізаційні ями у нас були накриті металевими листами. Вона все через паркан дивилася. Все їй не подобалося. Викликала з міськради комісію. Ті подивилися, сказали поставити герметичні люки. Ми відразу поїхали до Чернігова в «Епіцентр», купили, встановили. І чеки, і роботу комісії показали. Претензій до нас не було. Тим паче, що ями у нас розташовані за вимогами санітарних норм, десь за 4-5 метрів від її паркану. Та сусідка не заспокоїлася.


Галина Богдановська

Я думала, це на старості вона стала. Та інші сусіди сказали, що і з молодості такою була. Одна навіть зраділа: «Добре, що вона на тебе переключилася». Їй добре, а нам... Сусідці не подобається, що я їжджу на авто, витрачаю кошти на заправку машини. Кому яке діло? Не треба рахувати чужі гроші.

Їй все воняє, заважає. Вона і в міськраду, і в поліцію на мене заявляла. Звідти приходили, дивилися, у нас усе в порядку. Нічого нікуди не тече. Наш двір нижче, аніж її. Кабачки недалеко від шахти ростуть, я їх і дітям, і курям даю. Невже я б стала дітей поганим годувати? Діти — це ж найдорожче, що у мене є.

За ці роки я вже стільки пережила. І стрічки з кладбищенських вінків, прив’язані до паркану, і дрібні гроші, і яйця, і голки підкинуті, і пісок потрушений. Обзивала і проклинала нас.

— Галино, що ви робили з підкладами?

— Підсипану землю поливала святою водою, а решту палила. Стрічки з кладовища не горіли, лише тліли. Я на них цілу коробку сірників витратила. Добре, що подруга молитву почитала, тільки тоді дотліли до останку. Лайном все у дворі нам поливала. Я вже до неї не вітаюся, не дивлюся в той бік. Щоб не чути, не бачити, поряд з її шиферним парканом на своїй землі поставила триметровий з профнастилу. Та капостей не поменшало. То ворота вимаже, то у двір переллє. І чоловікова машина, і моя — обидві у лайні. Я встаю вранці і починаю відшкрібати фекалії. Мене завжди цікавило, як можна переливати через паркан, щоб на неї не попало. А перед тим набирати з туалету. Це ж вонь яка.

— Чому ви не заявили у поліцію?


— Я людина не конфліктна. Навіщо їм голову морочити, відволікати від справ? Тим паче доказів у мене не було. Мої слова проти її, і все. Це сусідка заявляла. Поліцейські приїдуть, подивляться, кажуть: «Ми ж маємо реагувати».

Два роки тому дільничний поліцейський запросив обох до відділення, хотів примирити. Свою історію розповів, що через гусака з сусідом сварилися. Він гусака застрелив і відніс сусіду під поріг. А потім таки помирилися. Я і кажу поліцейському: «Ви що, мені пропонуєте її застрелити? Як можна з людиною, яка не хоче слухати і своє торочить, домовитися».

— Галино, а як ви з іншими сусідами?


— Нормально. Терпіла я, терпіла. Взяла кредит п’ять тисяч гривень і встановила камери. Довго чекати «гостю» не довелося. На День Конституції вранці вона прийшла. Ось, — Галина показує відео на телефоні. — У мене донька 13 років, хворіє. Могла б на її оздоровлення гроші витратити. А довелося захищатися.



Відео я віддала поліції. Поліцейським Любов Михайлівна сказала: «Аби знала, що є камери, ніколи б не пішла». Виходить, аби не знала, то і надалі пакостила б. Я ходила до головного лікаря Городнянської райлікарні, показувала
йому відео. Він був у шоку. Тепер усі знають, що я розповідала правду.

Я задоволена, що поставила камери. Тепер де я б не була — у Городні, чи у Чернігові, — бачу, що відбувається у мене у дворі і біля нього.

— Тобто тепер кінець фекалійній війні?

— Думаю, сусідка не заспокоїться. Щось іще придумає.

* * *

— Соромно, що не стрималася, — зітхає 66-річна Любов Ушак. — Коли ці люди переїхали жити до нас по-сусідству, я і подумати не могла, що дійде до такого. Спочатку ми навіть дружили. Мій онук і їхня донька разом гралися. Я водила дітей гуляти. Аж якось їхня Аня прийшла і моєму онукові пальцями в очі почала тицяти. Я їй зробила зауваження. Та вона таки попала в око. На очному яблуці в Діми з’явився горбик. Ми його до обласної дитячої лікарні до окуліста возили. Що з дитини візьмеш, їй же на той час було років чотири, онуку три. Хіба до такого сама додумається?

Прийшли сусіди, я і питаю: «Навіщо вона це зробила?» А сусідка: «Він же нашу Аню обіжав». Відтоді дружба розладналася. Ми не розмовляли, не віталися.

Від їх каналізації був нестерпний сморід. Так, люки вона поставила, навколо ями зі свого боку все забетонувала. А з того боку, що до нашого двору, лишилися дірки. І як тільки яма переповнювалася, лайно витікало, і знову цей нестерпний сморід йшов у бік нашого двору. Куди я тільки не зверталась: до депутата двічі, до міськради, тричі у поліцію.

— Любове Михайлівно, а що, ті ями під самим вашим парканом?


— Ні. Але запах є. Якось мені її кума каже: «А ви знаєте, Галя думає, що ви відьма. Возила під Київ до бабки курку, та одрубувала їй голову, аби відробити все вами пороблене».

Восьмого липня о пів на першу ночі чую, щось затупотіло в кінці городу. Я вискочила — смердить. Чую, паркан із профнастилу, що вона поставила, задрижав. Добігаю, дивлюся: з нашого боку драбина на чотири шаблі. А сусідка вже на стрем’янці зі свого боку стоїть і тягне цю драбину. Я за неї вхопилася, думаю, доказ буде, а вона як смикне.! все мовчки, і я мовчала. Думаєте, після того перестала? Знову по всьому нашому двору лайно поналивано. Затрушую піском, а воно однак тхне. У неї єдина ціль — добити мене морально.

— Любов Михайлівно, як же ця історія з камерою?

— Знаєте, я сама не своя зробилася. Хто таке стерпить? Чоловік казав: «Не йди». Та я не послухала. Якби ж я знала, що там камери. Вона їх поставила і провокувала мене, аби я прийшла. Дістала тим, що вже кожен день стала лити. Не стрималася. На емоціях один раз — і так прийшлося, що камера зняла. У міськраді комісія оштрафувала мене на 340 гривень. Заплатила. Вона стільки капостей робила, собак труїла. Ветеринари підтвердили отруєння. Я їм уколи робила, ледь вижили. У міськраді вислухали, порадили теж камери поставити. А це ж гроші.

Ніхто мені не допоможе. От як мені бути? — заливається сльозами жінка.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1734), 8 серпня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Галина Богдановська, фекалії, сусідські війни, Любов Ушак, Городня, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект