«Шиканемо» по-городнянськи

«Шиканемо» по-городнянськи - а ви б здержалися, побачивши, що на видноті лежать такі гроші? — запитанням на запитання відповів молодий крадій.



Після того як у будинку мешканок Городні 80-річних сестер-близнючок Софії Вячеславівни та Ніни Вячеславівни Сиро-кваш 20 лютого побував злодій, бабці нікому чужому дверей уже не відчиняють. Поговорити із жертвами крадіжки нам допоміг Сергій Ватолін, слідчий Городнянського райвідділу міліції, який розслідує цю справу. Щоправда, Сергій відразу попередив нас, що спілкування з бабцями буде непростим.

Стукали ми у вікна їхнього будинку довго, та все ж нарешті нам відчинила закутана в лахміття маленька згорблена бабця. Це була Софія Вячеславівна. Вона впізнала міліціонера і провела нас до хати. Переступивши через купу порубаних дощок у коридорі і протиснувшись через ледве прочинені двері, ми опинилися у захаращеній кімнаті. Таке враження, що тут не прибирали кілька років. Так і живуть дві самотні старі жінки. Дійсно, розібрати, що бубонить бабця, було важко. Але нам вдалося зрозуміти, що сестри ніколи не були заміжні, дітей не мають. З усієї рідні — лише якась двоюрідна сестра у Москві. Одна із сестер — Ніна — практично не встає з ліжка, до магазину ходить Софія. Пенсіонерки майже ні з ким не спілкуються. Хіба що з сусідами, поштаркою та працівниками соціальних служб. І треба ж було їм зустрітися із шахраєм. 20 лютого зранку до сестер постукав якийсь хлопець, сказав, що він — контролер електромереж. Його впустили до будинку. Там „контролер” показав якусь квитанцію і сказав, що якщо хазяйки заплатять відразу ЗО гривень, то більше цього року за електроенергію їм платити не доведеться. Пенсіонерка дістала з коробки необхідну суму (бабусі тримали всі свої заощадження — 10 тисяч гривень — у коробці з-під вафельного торта, яка лежала на видному місці) І заплатила. А потім, коли хлопець пішов, побачила, що з коробки зникли усі гроші. Після цього обі-крадена пенсіонерка пішла до сусідів.

— Софія В 'ячеславівна прийшла до нас десь годині об одинадцятій, — розповідає сусід сестер Василь Ніщета. — Вона запитала, чи заходив до нас хлопець з електромереж. Ми з дружиною сказали, що ніхто до нас не заходив. Потім сусідка розповіла, що після того, як цей чоловік від них пішов, вона побачила, що пропали гроші. Я сказав: „ Так ідіть у магазин, зателефонуйте до міліції”. Через деякий час сусідка повернулася з магазину, і я спитав, чи викликала вона міліцію. „Та треба ж”, — відповіла, і я зрозумів, що маю сам зателефонувати. Пішов до магазину і викликав міліцію.



Міліція прибула об 11 годині. Опергрупу очолив особисто начальник райвідділу міліції Микола Половий. Прикмет злодія об-ікрадена не запамятала. Однак сказала, що цей чоловік — молодий, тверезий і говорить українською мовою (цікава прикмета як для райцентру). Виявилось, що шахрай залишив у бабусь квитанцію про оплату електроенергії, у якій була вказана адреса.

— Ця адреса була нам відома, — розповідає Микола Половий. — Господар раніше судимий, нещодавно повернувся із місць позбавлення волі, живе зі співмешканкою і батьком. Усі зловживають спиртним. Я залишив опергру-пуу бабусь, а сам сів у машину і поїхав за цією адресою. Зайшов до будинку, там, незважаючи що був ранок, усі вже були „під мухою". Я провів коротку лекцію про правильний спосіб життя, і господарі почали, перебиваючи одне одного, розповідати, що у них, дійсно, кілька днів проживав якийсь Андрій із Чернігова зі своєю співмешканкою. Сьогодні вранці він кудись ходив, а коли повернувся, у нього були повні кишені грошей. Звав із собою піти на базар, приодягтися, посидіти в кафе. ТІ відмовились, а Андрій із подругою пішли, якраз за півгодини до мого візиту. Мені дали прикмети. Я вже зрозумів, що нікуди він від нас не дінеться. Завдання було — спіймати його якомога швидше, щоб не встиг розтратити грошей.

Працівники міліції відразу ж стали перевіряти розважальні заклади у місті, прочісувати ринок у надії, що знайдуть злодія.

— Я відчував, що він ось-ось об'явиться, — продовжує Микола Половий. — Направив своїх хлопців за адресами, де він міг з'явитися. А сам десь години півтори на виході з ринку простояв без машини, рації та ще й Із заблокованим мобільни-ком. Дивився, хто міг би підійти за прикметами.

Бачу: йде хлопець із трьома дівчатами. Що мені здалося підозрілим — ринок ще не закривається, а вони несуть великі сумки. Як правило, такі сумки носять тільки продавці. За прикметами цей хлопець теж ніби не підходив. Як пізніше з'ясувалось, він прямо на ринку перевдягнувся у новий одяг. Єдине, що збігалося за прикметами, — кросівки. Зимою в мороз у нас в них ніхто не ходить. Я на це звернув увагу, і, коли цей хлопець проходив повз мене, наші погляди зустрілися і в його очах я помітив переляк. Я ще й у цей момент засумнівався: за прикметами не підходить, мав бути удвох з дівчиною, а тут їх аж четверо. А тоді думаю: будь що буде. І хоча його сам я, звісно б, „завалив”, та як же бути з дівчатами? „В'язати” треба ж усіх. Адже у нас містом проходила інформація про те, що чотири особи скоюють крадіжки під виглядом працівників собезу чи пенсійного фонду. Я пішов за ними слідом, сподіваючись, що вони кудись зайдуть. А вже із приміщення я б їх не випустив. Або вони мене, або я їх... І тут усі четверо заходять у кафе, яке стоїть навпроти ринку, і як тільки вони туди зайшли, я — слідом за ними і замкнув двері. Оскільки мені було відомо, що хлопця звати Андрій, то я голосно його покликав. Хлопець обернувся на цей оклик, і у його очах я побачив страх. Кажу: "Йди-но сюди, молодий чоловіче. Документи у тебе є?" Він знітився й відповів, що із собою немає. Я запитав, яке в нього прізвище, а сам стежив за руками молодика, бо помітив, що він хоче щось викинути із кишень. Я до нього: "Стань спокійно і руки тримай так, щоб я їх бачив". Потім взяв у продавця телефон і викликав підмогу. Коли приїхала наша машина, хлопця та дівчат із речами ми доставили до райвідділу.

Вже там із кишень Андрія ми дістали 8 тисяч 90 гривень. Описали речі, які він придбав на ринку, — усе коштувало близько двох тисяч. Схоже, таких великих грошей, як 10 тисяч гривень, хлопець у руках ніколи не тримав. Інакше важко пояснити його незрозумілу поведінку. Замість того, щоб якомога швидше зникнути із райцентру, на радощах від шалених грошей Андрій із співмешканкою вирішили шиконути. Щоправда, без Кузьми Скрябіна погуляти на повну не вдалося... І якщо парочка й обкупила-ся обновами від спідньої білизни до курток із чобіть-ми, то обмити здобич у кафе не встигла.

У відділку „контролер” пояснював, що це він обміняв долари, а потім ще й співмешканка із Чернігова грошей привезла. Однак версія була надто слабкою як для людини, котра ще напередодні позичала на пляшку самогону. Звісно, що довго відхрещуватися від крадіжки хлопець не зміг і зізнався у скоєному. Зараз міліція встановлює його справжнє прізвище. Адже затриманий під час допитів його кілька разів змінював, і немає впевненості. що він назвав справжнє прізвище навіть своїй співмешканці. Затримання фальшивого контролера — удача для міліціонерів. Таких злодіїв ловити дуже важко, і, навіть коли їх затримують, вони намагаються відкупитися від обкрадених і ті забирають свої заяви назад.

Нам вдалося поставити Андрієві Порві (таке гіризвіще він назвав правоохоронцям) кілька запитань. Здебільшого хлопець відмовчувався, однак на запитання, чому він взяв у бабусь всі їхні гроші, відповів теж запитанням, правда риторичним: „А ви змогли б здержатися, побачивши, як на видноті лежать такі гроші?"

Валерій Литовченко, «Гарт» №9 (2293) від 2 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: