Не плюйте в колодязь

Не пам’ятаю, чи то китайці, чи то японці вважають найстрашнішим при лайці, коли хтось побажає іншому жити в часи “безвременья”, тобто отакі, як наші сьогодні. Те, що робиться з економікою, кожен незлодій, небандит і неолігарх відчуває щодня, коли прикидає зранку свої матеріальні можливості на день насущний. Назвати ці відчуття злиденними, принизливими буде не зовсім правильно, вони більше схожі на страшне від чуття покинутості у безмежній пустелі, коли ти можеш вижити тільки завдяки надзусиллям над собою. Але економіка - фактор, нав ’язаний простій людині владою та політиками, а от деморалізація, розчавлення людської гідності мають інше походження, хоча й тут чималу роль відіграє таки економіка, яка більше нагадує в нашій країні отой страшний природний постулат-виживають найсильніші. І наживаються найсильніші та найспритніші.



Але про людську гідність. За специфікою фаху журналіста не раз і не два доводилося мені стикатися з доволі цікавим явищем - убогістю людської душі. Це — коли в тому місці, де має міститися наша безсмертна душа, прижився куцохвостий сірий, або ж сірий довгохвостий, або й ще гірше — щось миршавеньке й огидне. Тоді відбуваються дивовижні явища з людиною: то вона забуває, якого роду-племені, що робила вчора і чим жила, то плює в той колодязь, з якого щодня п'є святу водицю. І так далі. Нещодавно довелося мені поговорити з колишнім керівником одного з непоганих свого часу господарств Коропського району - Володимиром Бондаренком, який мало не два десятки років очолював колективне господарство у селі Жовтневому, що у 2000 році, останньому році його керування, реформувалося із КСП “Вольниця" у ВАТ "Вольниця" Не скажу, що там робиться за нинішнього ВАТу, але пам’ятаю, що за колгоспу та колективного сільгосппідприємства було заасфальтовано ба-гацько.-таки доріг, працювало вісім переробних цехів, бо мали що переробляти: і сіяли, й збирали, і худоби чимало тримали. Та й православний храм у селі Жовтневому відбудовано не без участі тодішнього господарства. Отож мають де прихожани очищати свою душу від гріхів, а декому й совість не завадило б очистити. “...Та не всі позитивно оцінили роботу Володимира Бондаренка. Нашого теперішнього голову, В’ячеславаІвановича Савченка,_ ми обрали у 2001 році. Йому агрофірма дісталася у жахливому стані. Заборгованість із заробітної плати накопичувалась упродовж трьох років. Світла не було навіть у конторі. Засівалось пару полів, інші заростали бур’яном. Зернові стояли нескошеними до заморозків. Коли агрофірму очолив В’ячеслав Іванович, відразу взяв кредити, щоб розрахуватисься з селянами, відремонтувати техніку, купити зерно. Через рік кредити вже повернув. Тепер за п’ять років, що минули, у нас нема жодного пустого полі, засівається все. ми вирощуємо горох, люпин, пшеницю, овес, жито, ячмінь. Наше господарство першим починає жнива — першим і завершує їх...” — читаємо у “Гарті” коментар Ольги Кваско, нинішнього заступника керівника ВАТ “Вольниця”, а вчорашнього і позавчорашнього головного агронома цього господарства. Може, й спрарді вчора там усе було не так, але ж ваша роля, шановна пані, як люблять сьогодні говорити деякі поважні панове, була не друга і не третя у цьому “не так”, як і в сьогоднішньому “так”, про яке ще невідомо що скажуть завтра люди, адже після Володимира Бондаренка залишилося в господарстві майже 790 голів великої рогатої худоби, в тому числі 300 корів. Як мені повідомили спеціалісти Управління агропромислового розвитку Коропської райдержадміністрації, на 01.01.2006 року за нового керівника і від корів, і від загальної кількості ВРХ залишилася лише по-лрвина. То чи можна говорити у такій ситуації про валове збільшення виробництва молока? Навряд. Та й землі за Володимира Бондаренка оброблялося 2520 гектарів. А торік (теж за даними управління) - 1970 гектарів.

Ніхто ж не проти того, щоб за нинішнього керівника господарство процвітало і людям жилося краще. Он нарощується поголів'я свиней, майже до 500 голів, зростають надої на корову. І слава тобі, Господи, і тим людям, що іще працюють на землі. Тільки ж навіщо було вводити в оману журналіста і поганити на всю область те, чим жили вчора? А таки жили. І, може, навіть краще, ніж зараз.

Валентина Мастєрова, «Гарт» №6 (2290) від 9 лютого 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: