• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Марія Заньковецька – цариця українського театру. Як її ім’я пов’язане з Черніговом (відео)


Марія Заньковецька – цариця українського театру. Як її ім’я пов’язане з Черніговом (відео)

Сучасники називали її царицею українського театру, нащадки зорею українського театру. Вона підняла на високий щабель духовну і моральну красу української жінки. Життєва правда зіграних нею героїнь просто вражала. Марія Заньковецька, а як її ім’я пов’язане з Черніговом.



80-ті роки ХІХ століття переломні для вітчизняного театру. Було кілька заборон на українську мову. І тільки в результаті активних протестів громадськості Уряд дозволяє вистави рідною мовою.

1882 року Марко Кропивницький, драматург, актор, режисер збирає у Єлисаветграді, нині Кропивницькій, нову театральну трупу. До неї запрошують, тоді ще маловідому, Марію Заньковецьку.

«Він спочатку скептично до неї поставився. Вона була маленького зросту. Не сказати, що вже така писана красуня. Звичайна собі жіночка. І він взяв її спочатку на другорядні ролі. Але після першої вистави, коли він побачив на сцені її гру і талант, то настільки розчулився, що зняв із своєї руки бірюзовий перстень і сказав: «Оце, Марусю, заручаю я тебе на віки із театром, тепер мені є для кого писати свої п’єси». Говорять, що той перстень Марія носила все своє життя. Це були дійсно такі заручені з театром на все життя», – розповідає заступник директора чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського Наталія Коцюбинська.

Для прем’єри обрали «Наталку Полтавку» Івана Котляревського. Вистава була справжнім тріумфом. Наталка у виконанні Заньковецької розумна, вольова, чесна і правдива сільська дівчина. Наступного вечора вона грала романтичну, ніжну, наївну Галю в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка. Вже з перших ролей актриса відчувала страждання і радощі своїх героїнь, як власні. У цьому крилася сила її таланту. Завдяки цьому вона мала емоційний контакт з глядачами, які плакали і сміялися разом з нею.

Саме з Єлисаветграду і бере початок наш професійний український театр, який згодом назвали театром корифеїв.

Наприкінці 1886 року трупа Кропивницького завітала до царської столиці. Українське слово сколихнуло громадськість Петербурга. Слава театру зростала з кожним днем. Квитки на вистави продавалися на тиждень вперед. Ім’я Заньковецької не сходило з вуст прискіпливої столичної публіки. Ажіотаж був настільки великим, що спектаклі відвідав Олександр ІІІ з сім’єю. Його настільки вразила гра Марії, що він запросив її перейти до імператорського театру. Але актриса відповіла, що занадто любить Україну і її театр, що все покинути і перейти в російський.

У Петербурзі Марія познайомилася з Антоном Чеховим. Між ними зав’язалися дружні стосунки. Хоч деякі дослідники стверджують, що письменник був закоханий у приму українського театру. І він навіть мріяв придбати собі невеличкий маєток поблизу Бахмача, щоб бути ближче до цієї жінки.

Хохляцька королева, так ніжно і велично називав Чехов актрису.

Взагалі Заньковецькою захоплювалося багато відомих і знаменитих чоловіків. Але вона завжди говорила, театр для мене перш за все і після всього.

З року в рік зростала майстерність Заньковецькою. Актриса створювала образи проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Маючи чудовий голос – мецо-сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Мистецтвознавці ставили її на рівень світових театральних зірок – Елеонори Дузе та Сари Бернар. Її талантом захоплювалися глядачі Києва, Харкова, Одеси, Москви, Петербурга.

Проте, ставши зіркою першої величини та здобувши світову славу, Заньковецька ніколи не цуралася і не забувала свого рідного краю. Про краще майбутнє якого мріяла завжди.


Наталія Коцюбинська, заступник директора чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Марія Костянтинівна Заньковецька, а дівоче її прізвище Адасовська, це взагалі-то наша землячка, яка народилася на хуторі Заньки під Ніжином у родині місцевих дворян, у яких було своє помістя. Вона була улюбленицею своїх батьків. На навчання Марію віддали в гімназію до Чернігова. Що цікаво, що її вчителем тут у Чернігові був, відома людина, Микола Андрійович Вербицький. Це педагог, громадський діяч, поет. Ось він ще тоді, коли Маня навчалася в гімназії, пророкував їй велике майбутнє. Тому що він помітив теж незвичайні здібності у цієї дівчинки до сцени, до театру. І звичайно, ніхто в родині не міг такого дозволити, щоб вона йшла повністю служити в театрі. Хоча в таких домашніх, аматорських театрах, звичайно, що Марійка брала участь і виступала на сцені. Коли підросла, стала юною, гарною дівчиною, то брала участь і в ніжинському аматорському театрі».

Після однієї з таких вистав дівчина познайомилася з молодим офіцером артилеристом Олексієм Хлистовим. Невдовзі вони побралися. Та чоловік не поділяв прагнень жінки до театру. Хоч певний час дозволяв їй брати участь у невеличких спектаклях за місцем своєї служби.

Наталія Коцюбинська, заступник директора чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Можливо так життя і продовжувалося, якби не одна доленосна зустріч і місті Бендери, де Марія жила зі своїм чоловіком. Там вона познайомилася із іншим офіцером – Миколою Садовським, який теж там відбував службу. Розповідають, що це було цікаве знайомство. Це було літо, відчинене вікно, в гарнізоні родини збиралися на якість вечірки, і Марія, сидячи коло роялю, співала пісню «Коло млину, коло броду, два голуби пили воду». Проспіваючи ці два рядочки, пісню підхопив гарний баритон, абсолютно незнайомий. Вони закінчили цю пісню разом».

Пісня, що об’єднала два голоси, дала поштовх до бурхливого роману, який здебільшого тривав на сцені. Адже священний синод не дав дозволу актрисі на другий офіційний шлюб. Микола Садовський єдине велике, але середливе кохання, Марії Заньковецької. Їх творчий тандем завжди радував глядачів українського театру. У 1883 році вони тріумфально виступили на гастролях у місті над Десною. Ставили по 2 спектаклі на день. Чернігівці були в захваті від «Наталки Полтавки» у виконанні Заньковецької. Кілька разів разом з композитором Миколою Лисенком, актриса влаштовувала літературно-музичні вечори на допомогу громадській бібліотеці.

Театральні вистави відвідувала і родина Коцюбинських. Михайло Михайлович дуже захоплювався грою Марії Костянтинівни.

Наталія Коцюбинська, заступник директора чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Є таке свідчення Богдана Лепкого, він писав спогади про Михайла Коцюбинського. Колись у 1905 році Коцюбинський гостював у Богдана Лепкого в Кракові. Богдан Лепкий свого гостя повів у вечорі до театру. Там на той час теж були такі зіркові актори і вистава була дуже гарна, все сподобалося. І коли закінчилося все, поверталися додому, Михайло Коцюбинський сказав: «Так, гарні актори, гарна вистава, але коли б ви бачили нашу Заньковецьку, це неперевершений талант. Це не просто гра, це суцільні переживання – це і радощі, і сум, і все те, що ти довго носиш у своєму серці». Настільки він був дуже нею захоплений».

У 1908 році українська громадськість відзначила 25-річний ювілей творчої діяльності актриси. До святкувань долучилися і чернігівці.

Михайло Коцюбинський від імені товариства «Просвіта», яке він очолював, надіслав примадонні вітального листа: «Незабутній Кобзар українського горя поставив слово на сторожі, а ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб будити ним чуйність до світла і рідної мови. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці весни».

За радянської влади Марія Костянтинівна працювала у державному народному українському театрі. І перше звання народної артистки отримала саме вона.

Відзначивши 40-річчя професійної діяльності, у грудні 1922 року Заньковецька назавжди залишила сцену.

Де йшла вона, там сходили троянди.
Куди дивилася – зірки.
Із сліз її – займались діаманти.
З зітхань – зніймалися чайки.


Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Марія Заньковецька, актриса, театр, історія, «Новий Чернігів»

Добавить в:
 
 


Центр Комплект