CO.WAR.DICE.

Після восьми років мовчання Marmozets повернулися з альбомом — і це звучить так, ніби гурт одночасно пережив екзистенційну кризу, марафон серіалів на Netflix і дуже емоційну поїздку в IKEA.

Платівка стартує з "A Kiss From A Mother" — пісні, яка починається як саундтрек до вестерну, а закінчується так, ніби хтось випадково ввімкнув одразу три педалі дисторшну й відкрив портал у 2014 рік. І тут головна проблема альбому: він страшенно хоче нагадати, що Marmozets досі "ті самі шалені діти з мат-року", але вже з іпотекою, сімейним мобільним тарифом і болями в попереку.

"New York" — це окрема історія. Трек настільки відчайдушно намагається бути хаотично-панк-ностальгічним, що в якийсь момент починає здаватися рекламним роликом дешевих кедів для покоління, яке досі згадує "золоту еру інтернету". І так, якщо вам здалося, що приспів звучить як загублений демо-запис після трьох енергетиків — вам не здалося.

Але найдивовижніше в "CO.WAR.DICE." — це те, наскільки він вперто відмовляється бути послідовним. Тут є електронні вставки, гаражний рок, акустичні балади, панк-істерика й моменти, коли здається, що гурт просто відкрив папку “ідеї_2017_FINAL_v6_REAL.mp3” і вирішив використати все одразу. Особливо це чути у "Cut Back", яка звучить так, ніби аркадний автомат переживає панічну атаку.

Втім, саме ця хаотичність і рятує альбом. Бо коли Marmozets перестають намагатися бути "важливими", вони раптом стають живими. "Dandy" несподівано виявляється щирою акустичною паузою без потреби когось бити гітарою по голові, а семихвилинна "Keep Going Darling" звучить як фінал фільму про людей, які нарешті зрозуміли: дорослішання — це не зрада альтернативної сцени, а просто необхідність платити рахунки.

"CO.WAR.DICE." — це не "велике повернення", на яке чекали рок-журнали. Це радше дуже гучне, нервове й місцями геніальне повідомлення: "Ми вижили, трохи втомилися, але все ще можемо влаштувати хаос". І чесно кажучи, у 2026 році цього вже більш ніж достатньо.

Marmozets - Like Last Night