Є альбоми, які "йдуть у вічність". Є такі, що "ламають систему". А є "The Beast Goes On" — альбом, який впевнено заходить у кімнату в блискучих чоботях на платформі й оголошує: "Рок не помер, він просто зробив макіяж".
Starbenders поводяться так, ніби щойно телепортувалися з 1974-го, прихопивши з собою валізу з блискітками, драм-машину настрою "все занадто" і повну впевненість, що драматичність — це базова потреба людини. Іронія в тому, що вони роблять це настільки серйозно, що стає смішно. А потім — знову круто.
Гітари тут не просто звучать — вони позують. Барабани не відбивають ритм — вони марширують у параді самолюбства. А вокал подається так, ніби кожен рядок — це або кінець світу, або початок дуже токсичних стосунків. І, чесно кажучи, це працює.
Тексти балансують між "я розіб’
...
Мобільна версія сайту
21
Експорт новин
