На чернігівському будинку по вулиці Родімцева, 7 з’явилася пам’ятна дошка Олександру Дмитровичу Михайленку. Він керівник міської підпільної організації, котру очолив у 25 років. А після війни був учасником відновлення міжміського телефонного і радіозв’язку.
Дмитро Михайленко, син: «1985 году он в подъезде и он практически погиб. Может не совсем медицински оно доказано. Он погиб от спонтанного разрыва селезенки. А селезенка просто не лопается. Вот 19 ноября 1985 года – 35 лет назад – он ушел с этой жизни. Это был прекрасный человек. Не потому что он мой отец, просто действительно он скромный и я не знал о его деятельности до последних дней».
Багато про діяльність свого батька в роки війни його підпільної групи він дізнався з прайс-дослідників, зокрема, чернігівської краєзнавиці Людмили Студьонової.
Телефоном Людмила Студьонова, краєзнавиця, авторка книги про чернігівське підпілля: «Вони мене вразили всі – і Михайленко, і всі його товариші, своєю надзвичайною скромністю. Вони ніколи нічого не вимагали, ніяких нагород. Вони хотіли правди. Правди про їх долю, правди про те, що було зроблено під час німецької окупації. І от цю правду я намагалася розказати».
Група Михайленка займалася актами саботажу нацистів. Про їхні справи часто гідні героїчних романів можна прочитати у книжках «Слідами чернігівського підпілля» та «Право на безсмертя». Авторство пані Людмили Студьонової.
Телефоном Людмила Студьонова, краєзнавиця, авторка книги про чернігівське підпілля: «Мені пощастило, що познайомилася з цими людьми. Я з ними товаришувала. Вони інколи забували, що я їм годжусь у доньки. Віра Василівна інколи казала, ну ти ж пам’ятаєш, коли ми переходили через шерстяну фабрику і я несла туди… ну ти ж пам’ятаєш. Я кажу, ні, я не пам’ятаю. А вона, ой, це ж тебе на світі тоді ще не було».
Аби імена людей, котрі боролися за вигнання нацистів з України залишалися не тільки в пам’яті рідних, а й багатьох чернігівців, муніципалітет і встановлює такі пам’ятні знаки.
Олександр Шевчук, начальник Управління культури та туризму ЧМР: «Дуже багато фактів і всіз історичних поворотів 1941-1943 років ми не знаємо. Відкриття таких дощок для нас це стимул та крок для того, щоб ми все-таки більше вивчали нашу історію, наших прадідів, наших дідів і що відбувалося на цій землі, і взагалі, які вони були герої».
Син Олександра Михайленка сподівається, що ця дошка спонукає багатьох більше дізнатися про історію боротьби не лише його батька, а й всієї війни
Сюжет телеканалу «Дитинець»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.