П'ятниця, 17 квітня 2020 18:22 | Переглядів: 2534
Техніка писанкарства у Кудлаївці Новгород-Сіверського району передається з покоління в покоління. Від прабабусь. З минулої осені місцева писанка стала об’єктом нематеріальної культурної спадщини України. Суспільне зібрало три покоління кудлаївських писанкарок. Вони поділились традиціями розпису пасхальних яєць.
Гарячий віск у горщику, писачок з вишневої гілки у руках - з цього все починається. Куряче яйце перетворюється на кудлаївську писанку.
Галина Якименко розписує пасхальні яйця з дитинства. Навчилась від матері та бабусі.
«Візерункам цим по 100 років, а може й більше. Писала моя баба Олена, і мама моя писала і батько мій писав – раніше всі люди писали писанки.»
Галина знає сім десятків місцевих візерунків для писанок. Кожен орнамент має своє значення.
«Ось верба. Хрест. Вітрячки.»
У хаті зібрались три покоління кудлаївських жінок. Софія Свиреденко - представниця найстаршого, розповідає: «Доки мати моя жила, я не писала писанки. А вже з тридцяти років треба було писати. Бо діти були. Пам’ятала трохи деякі візерунки, а доти не писала ніколи. Оце огірочки, оце грабельки, це гаплички, це шестиквітна.»
Щоб стати писанкою, яйце має пройти три стадії.
«Це вітрячок – це така вона написана. Це така вона покрашена. А це така вона вже зварена. Коли витягуєш її, так треба чистенькою ганчіркою віск стерти.»
Розписувати писанки можна весь тиждень перед Пасхою, каже Галина Якименко.
«В суботу їх замочують на ніч у відварі з цибулі. Потім їх витягують, відварюють у чистій водиці – і виходять писанки.»
Візерункам кудлаївських писанок щонайменше 200 років порахувала жителька села Наталія Сухицька. Орнаменти передаються з покоління в покоління.
«Пам’ятаю свою прабабусю, яка була з тисяча вісімсот якогось там року, прожила 96 років, то вона уже писала, я її пам’ятаю, потім писала її дочка – бабуся моя. Вона з 1908 року народження. А потім мати моя писала, і я біля них уже вчилась.»
Наймолодше покоління кудлаївських писанкарок представляє Анна Кудлай. Їй 18 років. Натепер знає 7 візерунків.
«Почала писанки писати два роки тому. Це у мене від прабабусі. Спробувала, почало виходити, тепер пишу писаки гарно.»
На Великдень, коли писанки розмальовані і пофарбовані, їх б’ють.
«Беремо носик до носика. Раз. Розбилось. Тепер повертаємо. Тепер Галя віддає мені. Я забираю собі. І так далі.»
Жителька села Кудлаївка Галина Зевако розповідає: «Традиція у нас така була, набирали в кармани чоловіки, діти, виходили у центр села і гуляли навбитки. Хто більше яйцем розіб’є яєць, значить, забирає собі. Приносили додому по тридцять яєць.»
Традицію писанкарства у селі Кудлаївці 7 жовтня минулого року внесено до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Допоміг випадок, каже Галина Зевако.
«У нас в центрі села паски святили, люди ж приносили і писанки. Прийду подивлюся, кожна господиня приносить писанки, вибирала найкращі і потім вирішала виставити їх в інтернет. Ну а потім понеслося: Київ приїхав, Чернігів приїхав, Шостка приїхала. Так і потрапили. Всі казали, що такого виконання, як у нас, ніде не бачили.»
UA: Чернігів
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: писанки, Кудлаївка, UA: Чернігів