Військові врятували жінку від холодної смерті

Зіновій Карабін

Раненько на Водохрещу (19 січня) немолода жінка зібралася їхати на дачу. Вийшла з дому, сіла на попутну машину... Доки вона їхала, 34-річний чернігівець Зіновій Карабін, заступник начальника відділу спецпризначення Північного територіального управління військової служби правопорядку збирався на службу.

Вони ніколи не були знайомі. А зустрілися у чистому полі, за сім кілометрів від Чернігова, під Улянівкою.

— У нашого спецвідділу того ранку був польовий вихід. Випробовували себе в екстремальних умовах. Близько 10-ої ранку бійці йшли по глибокому снігу. Ззаду їхав БТР. Навколо, крім нас, ні душі. Раптом я побачив жінку, вона була по пояс у заметі.

Як потрапила у чисте поле, невідомо. Довкола ні доріг, ні стежок. Червоне обличчя, синюшні руки. Сили не було, і вона ніби мурчала. Твереза, охайно вдягнута по-сільському бабуся, на бомжиху не схожа. Як потрапила у поле під Черніговом, не знає. Щоб зігрітися, бабусю посадили в БТР. Я зв'язався з оперативним черговим, доповів ситуацію. Вони зателефонували в міліцію і в «швидку». В міліції відповіли: «Вона ж не труп. Чого виїздити?» У «швидкій» сказали: «їдемо».. Проте добратися в поле по заметах «швидка» не змогла.
На БТР, на першій передачі, з усіма ввімкненими мостами довелося підвозити бабусю до повороту на Новоселів-ку. Там і передали її медикам.

Жінка плуталася у розповідях про себе. На «швидкій» відразу визначили — часткова втрата пам'яті. Пенсіонерка назвалася Світланою Смоляр, уродженкою села Вінинці Переяслав-Хмельницького району Київської області, 1945 року народження, її відвезли до центру надання допомоги хворим похилого віку обласної психоневрологічної лікарні. Відігріли, підлікували.
Там я і зустрілася з врятованою. Охайна жіночка з українською, майже чистою, говіркою.

— Як вас звуть? — спитала.

— Світлана Денисівна Смоляр. Я з Києва. Живу на вулиці Петра Вершигори, 5, квартира 157, на четвертому поверсі у трикімнатній квартирі.

— Як у Чернігів потрапили?

— А хіба це Чернігів? — здивувалася жінка.

— Розкажіть, як у поле забрели, як військові вас врятували.

— Ніхто мене не спасав, ніяких військових не пам'ятаю. Я вранці вийшла, щоб їхати на дачу у Вінинці Переяслав-Хмельницького району. Зупинила імпортну машину і поїхала.

— А що за дача у вас у Вінинцях?

— Будиночок. Моя батьківщина. Ще як чоловік був живий, разом там господарювали. Та він помер 5 травня 2002 року, якраз на Великдень. Його поховали у селі Зазим'я Броварського району.

— Діти у вас є?

— Донька Віта, 1972 року народження. Вже і внучка є, вчиться на другому курсі в університеті. І син Юра, 1977 року.

—Телефон у вас вдома є?

— Ні, у всіх мобілки... Більше Світлана Денисівна нічого згадати не могла.
— Я скоро звідси поїду, — сказала на прощання. — Маршруткою.

Горе та й годі, подумала я. Рідні, певно, з ніг збилися в пошуках баби Свети. Видно, що вона жіночка домашня. В міліції ж заяву приймають лише на третій день.

— На щастя, жінка поступила до нас без обморожень. У неї порушення пам'яті. Стираються поточні події. Вона пам'ятає лише далеке минуле. Це вікова хвороба. Те, що вона розповідає про себе, ймовірно, правда. Проте в такому віці дуже рідко трапляються провали пам'яті. Зазвичай, це буває зі старшими людьми, — каже В'ячеслав Дембовський, завідувач центру геронто-психіатричної допомоги. — Певно, далися взнаки якісь чинники. Наприклад, невідомо звідки у неї над переніссям великий шрам.
Часто люди, які через старість втрачають пам'ять, не в змозі пригадати ніяких відомостей про себе. У нас були дві старенькі, вони так і померли невідомими.

Сподіваємося, цю жінку родичі знайдуть і заберуть додому.

— В'ячеславе Вікторовичу, а якщо по неї ніхто не приїде?

— Будемо надсилати запити про документи, поновлювати їх і оформимо її в геріатричний пансіонат.

Старечий склероз лікується

— Провали пам'яті спостерігаються у десяти відсотків населення після 70 років і приблизно у 20 відсотків після 90 років. Зазвичай старенькі забувають те, що відбувалося останнім часом, і добре пам'ятають те, що було в молодості чи дитинстві.

Судини головного мозку атрофуються. Це і призводить до хвороби. Більш схильні до захворювання ті, хто хворіє на гіпертонію (високий тиск), цукровий діабет. Також це спадкова хвороба. Після 60-и прояви забудькуватості характерні для хворих на хворобу Альцгеймера, коли атрофується кора головного мозку.

— В'ячеславе Вікторовичу, чи можна вилікувати старечу втрату пам'яті?

— Можна зупинити процес на ранніх стадіях. Кілька медикаментозних курсів — і все. На жаль, родичі звертаються запізно, коли допомогти вже неможливо. Раджу, якщо запримітили таке, не списуйте на вік. Звертайтеся до невропатолога чи психіатра.

Валентина ТИМОШКО, щотижневик „Вісник Ч”, № 5/1185

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: