школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима



Біографія поета - в його віршах

Мабуть, тільки в поезії найглибше розкривається душа поета, його призначення. Кожен рядочок віршів Дмитра Головка легко лягає на всі паралелі й меридіани людської душі. Днями цьому поважному чоловікові виповнилося 85 років. Та вік – це не для поетів, – віджартовується ювіляр. Веселий, оптимістичний, запальний, щедрий на розмови – він поспішає зі столиці до рідної Бобровиччини, бо тут на нього чекають шанувальники і ті, хто небайдужий до зворушливого поетичного слова. Окрім повнозерного ювілею, є ще одна не менш важлива нагода для зустрічі – нещодавно видана книга «Співучі Піски», кожен вірш якої манить читача у чарівний світ автора – рідне село, яке дало щедру когорту красномовних земляків.



Справжня поезія – це музика, яка торкається своїм словом найпотаємніших куточків душі, відроджує з пітьми буденності найщиріші почуття та емоції. Таке вміння перетворювати звичайні слова на вірші, якими захоплюються, які вчать та цитують, дано одиницям. Одним з таких улюбленців Музи є Дмитро Андрійович. Його літературні твори вже давно співають як народні пісні. Бо слова, написані автором, настільки доречні й актуальні, що, здається, живуть вже не одне покоління. Більше того, цей диво-митець малює не лише словом, а й пензлем. Правду кажуть: талановита людина – талановита в усьому.

Босоніж до... мрії



Свій виступ Дмитро Головко починає зі спогадів про дитинство. Цим самим завуальовано дає пораду молодому поколінню, як треба йти до своєї мрії.

«Я з дитинства гарно малював, робив спроби писати вірші... Тому, закінчивши сім класів Пісківської школи, твердо вирішив здобувати освіту в столиці. Мати, звісно ж, не пускала. Мовляв, куди ти зібрався, за душею ні копійки, ось будеш худобу в селі пасти... Але я втік, – зізнається Дмитро Андрійович. – Приїхав до художньо-ремісничого училища, воно тоді було на Хрещатику. Подаю документи, малюнки... А жіночка з приймальної комісії каже до мене: «Юначе, а чому ви роззулися?..». Я їй так тихенько: «А я і не взувався. Босоніж і приїхав...». Здивуванню не було меж. Але вони одразу зрозуміли, що я налаштований рішуче».



З тих пір хлопець і лишився у Києві. До колиски свого дитинства часто навідувався, звідти черпав неоціненне натхнення.

У своїх віршах Дмитро Головко зізнається у любові рідній землі та селу, проте найтепліші й найніжніші свої рядки він присвячує матері.

На зорі мене, мамо, збуди,
Хай надворі вітрів перешуг.
Я тобі із криниці води
На цілісінький день наношу.

Бо криниця глибока у нас,
І до неї іти по стерні…
Снилась, мамо, чомусь ти не раз
На життєвих дорогах мені...

Ці рядки вже давно покладені на музику. Знамениту пісню переспівали сотні українських колективів, та мало хто знає, що слова ці не народні, як вважає більшість, а належать перу нашого земляка. На цей вірш одразу звернув увагу і Вчитель Дмитра Головка – славнозвісний земляк Павло Тичина.

«Коли Павло Григорович писав мені рекомендацію до Спілки письменників, зауважив: «...чудові у Вас дві пісні – ще у першій книзі поезій». Серед тих двох і була оця про маму. А перша моя збірка побачила світ ще у далекому 1958-му році, ще за часів мого студентства. Тоді я підробляв у газеті, писав рецензії на вірші, які надходили в «Молодь України». Письменник, наш земляк з Чернігівщини Анатолій Дрофань дізнався, що я пишу вірші. І каже мені, мовляв, неси, що маєш... Я й приніс. Віддаю рукопис, а він мені: «Щось легенький...». Я не розгубився і у відповідь, мовляв, там думки важкі, – згадуючи, сміється поет. – За місяць мені сказали прийти і підписати угоду про видання моєї книги. Я не повірив своїм вухам. Але то була чиста правда, Анатолій Павлович постарався, і вже за місяць-два я тримав у руках свою збірку під назвою «Плем’я робітниче».

Тичина не лише повчав, а й в скруту виручав...



Про свого Вчителя і відомого земляка, класика української літератури Павла Тичину Дмитро Андрійович згадує з особливим теплом і щирою вдячністю.

«Я тоді був студентом Київського університету імені Шевченка. У нас була військова кафедра. Прийшов я на іспит, який приймав генерал-майор Лосєв. Я розповідаю, він слухає. Потім практичне завдання. Справився. Він мені подає заліковку, а там трійка. А це значить – позбавлять стипендії. Я дуже засмутився, але нічого не сказав. Думаю, якось викручусь. Підробляв тоді ще на фабриці різьбярем. У ці хвилини відчаю мав розмову з Павлом Григоровичем, який все допитувався, мовляв, що з настроєм. Я й розповів. Він каже: «А в чому справа? Хіба ти не знав свого білета?». Знав, кажу, і все розповів... Вже згодом з’ясувалося, що не визнавав військовий викладач української мови, якою я йому доповідав. От і оцінку низьку вліпив. Тичина пішов до іншої кімнати і приніс звідти цілу купу «асигнацій». Це, мовляв, тобі стипендія. Я віднікувався. Але він наполіг. «Тільки-но зароблю – віддам», – пообіцяв я. Він усміхнувся, поплескав по плечу: «Віддаси-віддаси, як станеш капіталістом». Ті гроші мені тоді дуже допомогли...».



Поема Дмитра Головка «На сонячній межі» присвячена саме іменитому землякові. Епіграфом до неї взято уривок з листа Павла Тичини до земляків, що закінчується поетичними рядками:

З глибокої пий ти криниці,
Сьогоднішній вловлюй розмай,
Нового нема без традицій,
Все цінне у серце приймай.

Твір присвячений долі поета, кларнетам його сонячної душі, працьовитості й чуйності людини, яка все життя боролася, бо вірила у своє покликання.

Особливий гість



Вірші нашого земляка не читаються «на бігу», вони потребують вдумливості, розуміння та відкритого серця. Саме завдяки цьому у Дмитра Головка багато шанувальників та вдячних поціновувачів його творчості. Деякі з них особисто прийшли на зустріч до Дмитра Андрійовича, присвячену поважному ювілею та презентації книги «Співучі Піски», що відбулася у Бобровицькій районній бібліотеці. Багато теплих слів та подальших творчих успіхів бажали йому гості – голова Бобровицького відділення товариства «Чернігівське земляцтво» Андрій Пінчук, митець Шевченківського краю, поет Анатолій Самойленко, заступниця голови Бобровицької ОТГ Тетяна Ляшенко та керівник відділу культури й туризму Марія Герасименко, яка присвятила ювіляру зворушливі поетичні рядки і подарувала на добру пам’ять вишиту ікону Божої Матері з маленьким Ісусом. Дмитро Андрійович був розчулений такою душевною зустріччю, такою кількістю теплих слів на свою адресу. Він подякував усім присутнім за небайдужість до його творчості, а особливо тим, хто допомагав поету в тому, щоб його збірки побачив масовий читач.



Серед поціновувачів творчості поета-ювіляра особливий гість – онучка Даша. Вона, як і всі, скромно чекала своєї черги за підписаною автором новою збіркою та найціннішим напутнім словом мудрого дідуся.

Палітра поезії Дмитра Головка різноманітна. Вона пройшла крізь призму часу, не знецінилася, а це означає, що вона – справжня!

Сніжана Божок, «Чернігвщина» №52 (713) від 27 грудня 2018

Теги: поет, Дмитро Головко, Сніжана Божок, «Чернігвщина»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект