Талановитій дівчинці з вадою серця потрібна допомога

Олена Чмутіна з дочкою Женею

Женя Чмутіна з Городні народилася із вродженою вадою серця. Дівчинці необхідна термінова операція в інституті Амосова в Києві. Мати Жені Олена Геннадіївна коштів не має. Сьогодні сім'я опинилася у дуже важких матеріальних умовах.

1. «Чоловік знущався наді мною»
Олена Геннадіївна — росіянка, з Барнаула. Після розлучення з чоловіком залишилася з маленьким сином, працювала кухарем у їдальні. Коли її познайомили з Павлом Чмутіним, подумала, що поруч із культурним ввічливим офіцером їй буде затишно і надійно. Старший за неї на десять літ, він теж був розлучений. Вони зійшлися. І почалося не життя, а пекло. Виявилось, що Павло — людина жорстока і неврівноважена. Завжди напідпитку, знущався над дружиною і малим Сашком. З'явившись на порозі квартири, шикував по стойці «струнко», командував: «Встати!», «Сісти!», «На коліна!», «Подати!», «Прибрати!», «Лягай!». Розпускав руки при першій же нагоді і без нагоди.

До того ж Чмутін уже не був офіцером. У будбаті, де служив, капітан знущався над солдатами, одному навіть відірвав чи відкусив вухо. За перевищення влади його вигнали із Збройних Сил і віддали під суд. На час знайомства з Оленою відбував три роки хімії.
По закінченні строку Павло вирішив їхати в рідні краї. Після великого міста Городня здалася Олені дивною. Свекруха зустріла нову невістку привітно. Поселилися в її будинку. І зразу ж почалися скандали. З вітчимом Павло не вжився. Бідному діду, що прожив з матір'ю у цій оселі двадцять два роки, колишній офіцер вибив зуби. Від побоїв пасинка у нещасного лопнув шлунок.

Чим би все закінчилося, невідомо. Але тут хтось із колишніх друзів Павла покликав його до Гомеля. Павло влаштувався на вагоноремонтний завод, Олена — помічником кухаря. І хоч нічого хорошого не було у їх стосунках, прожили в Білорусії два роки. Коли вже не вистачило сил терпіти знущання, Олена вирішила повернутися в Барнаул. Та через тиждень прикотив на Алтай і Павло. Вибачався, благав простити, обіцяв, що буде все інакше, він не питиме, не розпускатиме рук.
— У ньому немов би жило дві людини, — каже вона. — На людях — золото, вдома — звір. Коли тверезий — зразок ввічливості, уваги, приязні. А як вип'є — жах. Моя мама його не визнавала. «Це не людина, — казала, — а звір». Коли я завагітніла Женею, мовила з жалем: «Дурна, знайшла від кого народжувати».
Знущання не припинялись. Павло пив, бив мене і сина. Промучившись рік, я продала золоті сережки йому на квиток на зворотну дорогу. Він ці гроші пропив. Тоді, жаліючи мене, склалися всі родичі і таки випроводили Павла.

Спокійне наше життя закінчилося дуже швидко. Павло телефонував щотижня, кликав у Городню. Я тоді працювала в млинцевій. Робота хороша, ну й працюй! Так ні ж, вкотре повірила, що він виправиться, що буде інше життя. Саша ходив уже до першого класу. Взяла сина, і ми поїхали. Павло зустрічав нас на вокзалі. Звичайно, п'яний. А свекруха з нагоди нашого приїзду заколола порося. їй, звичайно ж, хотілося бачити сина іншим. Але нічого не допомогло. Він і її бив обухом по голові, ноги поперебивав. Знущався над нею і наді мною. Коли ходила Женею, старався бити по животу. Було, ховаю, відвертаюсь, боюсь, щоб не зашкодити дитині.

2. «Я з сім і неп'ющої, а тут запила»
— Народилася дочка з хорошою вагою — 3200 грамів, зріст 52 сантиметри. А серце хворе — дефект міжпередсердної перетинки. У три роки вона впала. Почала скаржитись: бік болить. Діагностували збільшення печінки на 4 сантиметри і селезінки на два. Ми лікувалися в Чернігові. Женечці дали інвалідність, призначили пенсію. Але через два роки ми її втратили. Не повезли дитину на перекомісію і залишились без посвідчення про інвалідність.
На той час я вже пила. Схилив до цього чоловік, примушував пити. Звичайно, треба було мати власну голову на плечах, утриматись від цієї напасті. Але я, що виросла в сім'ї, де ніхто і в рот не брав тієї гидоти, запила. Може, горе своє топила в горілці. Чоловік знущався, бив. Я його страшенно боялась. Але це не виправдання. У хаті були недоглянуті діти. На всю сім'ю тільки бабина пенсія. Часом хліба в домі не було. Не знала, чим нагодувати дітей. Просила сусідку бабу Машу, Марію Миколаївну Ніколаєнко. Добра душа годувала моїх дітей. Супом пригостить, усім, що мала. Спасибі їй велике.

Чужа людина дбала про моїх дітей. А мати і батько пили. Щодня подруги, друзі, компанії. Веселе життя! Закусювали сіллю. Чарку перекинули, палець у сіль умочили і — порядок.
Саша вчився у Щорському профтехучилищі на плиточника-штукатура, коли прийшла нова біда. З групою неповнолітніх вкрали гроші. Як найстаршого (сину на той час було 16 літ) його засудили до трьох років позбавлення волі. Відбував у Прилуцькій колонії. За хорошу поведінку його звільнили достроково.
На той час Павло вже помер. Захворів на туберкульоз, лікуватися не хотів, а пити продовжував. У 2004 році він відійшов. А в лютому 2005-го з колонії повернувся Саша.

3. І тоді вона сказала: «Досить! Більше ні краплі»
— Коли наші люди прийшли в дім, куди з виправної колонії повернувся Саша, вони жахнулися, — розповідає працівник Городнянського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Олена Полушкіна. — Брудне занедбане приміщення. З меблів — два залізних ліжка, на одному з яких лежала хвора бабуся. Більше нічого. Олени вдома не застали. Мабуть, десь пила. Познайомилися з Сашком. Склалося враження, що він хлопець непоганий, у біду потрапив, можна сказати, випадково. І зараз дуже страждав, переживав, що мати п'є.

Постало питання про позбавлення Олени Чмутіної батьківських прав. Щоб врятувати Женю від матері-п'яниці, нічого не залишалося, як віддати її до школи-інтернату. Викликали Олену на засідання опікунської ради. Прийшла твереза. Розмова була серйозною. Схоже, жінка злякалася, що втратить дитину. Присягалася, що кине пити, усе зробить, тільки б не забирали дочку.
Щось таки перевернулося в душі матері, примусило подивитися на себе збоку. Після засідання опікунської ради вона прийшла в центр.
— Дівчата, допоможіть, — попросила.
Вирішила закодуватися. Свекруха дала на це 250 гривень. Закодувалася на три роки. Але вже минуло чотири — Олена і краплі горілки в рот не бере.
— Я немов на світ народилася, — каже. — Не вірте твердженням, що жінку не можна витягти з алкогольного дурману. Треба самій собі сказати: «Стоп! Досить!» Тоді переді мною став вибір: горілка чи діти. Я не могла втратити дітей. Нехай вони простять мене за те, що було. Винна перед ними. Присягаюсь, більше такого ніколи не буде.

Саша тоді пішов працювати у лісництво. Пізніше їздив до Києва і Чернігова, працював на будівництві. В їхньому помешканні з'явилися меблі, телевізор, комп'ютер, занавіски на вікнах, постіль. То все — Саша, його заробітки. Спортивний костюм матері купив, і вона була щаслива. Тепер у сина болить шлунок. Перетрудився чи наслідки тих страшних часів, коли мати пила? Криза, що охопила світ і Україну, торкнулася й цієї сім'ї. Коли господар перестав платити за роботу, Олександр повернувся додому. Вже рік не працює, перебивається випадковими заробітками. У матері теж немає роботи. Минулого літа працювала кухарем у дитячому таборі, був хоч якийсь заробіток. Тепер — ніякого. Хіба щось заробить по людях.

Єдині постійні гроші в сім'ї — пенсія Жені по втраті годувальника, 550 гривень. Оце й усе.
Чотири роки тому, коли Олена сказала собі: «Стоп!», вона вперше в житті завела курей. Заради яєць, якими можна годувати дітей. Захотілося мати багато птиці. Цієї весни купила 20 яєць, з придбала домашній інкубатор. Вилупилось сім курчат. А за другим разом уже І п'ятнадцять. Та ще десять каченят. Взяла у знайомих ще один інкубатор і з кумою заклали 36 курячих яєць і 12 качиних. Більшенькі курчата вже бігають у загородці біля ґанку, а в інкубаторах чекає свого часу нове поповнення. В Олени Геннадіївни з'явилися нові клопоти, прокинулася господарська жилка, що дає підстави вважати страшне минуле забутим назавжди. Людина подолала ганебну пристрасть, повернулася до нормального життя. Це викликає повагу.

 Женя Чмутіна і її диво-квіти

4. Без операції дитина може померти
У лютому в Городні місцевих дітей обстежив дитячий кардіолог з Чернігова. Оглянувши Женю Чмутіну, викликали матір.
— Дівчинці необхідна термінова операція. У неї вроджений дефект міжпередсердної перетинки плюс хронічна недостатність кровообігу I-II ступеня. Операції не уникнути. Інакше можете втратити дочку.
У розпачі Олена Геннадіївна знову пішла до центру соціальних служб, написала заяву про взяття сім'ї під соціальний супровід. Дівчинку показали в Чернігові. Діагноз підтвердився. Олена Полушкіна зателефонувала до Києва, в інститут Амосова, де роблять такі операції, розповіла про складні життєві обставини сім'ї, пояснила, що грошей на операцію сім'я не має.
— А в нас операції безплатні, — сказали їй. — Такій категорії хворих ми стараємось допомогти й піками. І все ж тисяч дві гривень треба мати.

Це тільки на ліки та препарати. Але з дочкою має бути в клініці й мати. Та й харчування дитини, дорога, ще багато іншого, необхідного в такій ситуації. Прикинули, що потрібно десь близько 5 тисяч. І почали шукати гроші. Написали листи, звернулися до місцевих підприємців, в осередки партій — КПУ, «Батьківщина», Партії регіонів. Ніхто не відмовив, слухали, співчували. Але ніхто нічого й не дав. Дехто питав Олену Полушкіну:
— А ви знаєте про цю жінку (Олену Чмутіну) все?
— Знаю все. Жінка подолала біду, живе, як усі люди, — відповідає Олена Геннадіївна (ім'я і по батькові у них однакові — у Полушкіної і Чмутіної).

Минуле тягнеться за жінкою чорним шлейфом. У даному разі йдеться про Женю, її дочку, яку треба рятувати. А люди нагадують про давню пристрасть матері і не поспішають допомагати.
Не зреагувала на лист з проханням допомогти дитині і райдержадміністрація.
Працівники центру взяли скриньку, наклеїли на неї звернення до людей про допомогу і пішли з волонтерами по базару. Зібрали таким чином трохи більше 300 гривень. Ще 150 переказав один підприємець. Почали збирати кошти в школі, де вчиться Женя. Зусиль докладається багато, а результат малий. Якесь зачароване коло. А час іде. Кажуть, з таким діагнозом діти живуть не більше 16 років. Жені скоро п'ятнадцять.

5. Дівчинка з казки
На підвіконні мого кабінету в редакції зацвіла диво-квітка. Сині пелюстки, зелене листя дуже нагадують живий гіацинт, хоч сплетені з бісеру. Це робота Жені Чмутіної. Творити красу з дрібненьких намистинок вона навчилася в гуртку бісероплетіння районного будинку дітей та юнацтва. Чудове панно з квітами соняшника прикрашає стіну їхньої кімнати. Казкові деревця і квіти стоять у горщиках і вазочках на поличках і столі. їх творить Женя, талановита дівчинка з казки, що оточує її в рідному домі.
— Хочу, щоб наша Женя ще довго жила у світі казки, — каже Олена Полушкіна, жінка, яка пройнялася проблемами сім'ї Чмутіних і робить усе, аби врятувати дівчинку з золотими руками.
— Дещо із своїх виробів Женя продала, — говорить мати. — Люди цікавляться, купують.
— Знаєте, покінчивши з минулим, я по-іншому дивлюся на світ, — помовчавши, продовжує Олена Геннадіївна. — Відкрилися очі на дітей. Вони — головне в житті. Хочу, щоб їх доля була іншою. Щоб у них не повторилось моє жахливе життя. Тільки б врятувати Женю. Тільки б врятувати.

Повідомляємо банківський рахунок, за яким можна переказати кошти на лікування Жені Чмутіної: Городнянське відділення ВАТ Ощадбанк МФО 343057 № 3259 Код 02767674 Р/р 29099909
Призначення платежу: благодійні внески на лікування дитини на рахунок № 74436 Чмутіній Олені Геннадіївні.
Гроші можна також принести до Городнянського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді чи переказати безпосередньо Чмутіним за адресою: вулиця 1 Травня, 42, м. Городня.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №23 (1203)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: