«Альошу тричі Бог спас: у Криму, в АТО і під час аварії. А лікарня погубила»

21-річний АТОвець, морський піхотинець Олексій Скрибка помер в реанімації через пневмонію.

14 серпня в селі Поліське (до декомунізації Пролетарське) Коропського району ховали Олексія Скрибку, який помер в реанімації Чернігівської обласної лікарні. Мати впевнена: винні лікарі. І війна…


Олексій Скрибка

• Крим

«Вчитися не вмовила, пішов в армію»

42-річна Оксана Скрибка вдома в чорній хустці. Згадує сина. На столі під вишитими іконами його фото, берет, цукерки.

— Альоша після дев’ятого відучився в Ніжинському аграрному ліцеї на машиніста-тракториста. Як не вмовляла, вчитися далі навідріз відмовився. В 2013-ому прийшла повістка в армію.

— Якраз перший рік зразу на контракт набирали. Там хоч зарплата була,— приєднується до розмови Оксанин чоловік Ігор Сергієнко, вчитель. Ростив Олексія з чотирьох років і повністю замінив батька. Ще є менший син, Богдан, студент Конотопського політеху. — Олексій служив у Криму, в механізованій бригаді берегової охорони, в Перевалочному. Не жалівся ніколи. Тільки мазь від мозолів просив вислати.

— Ой, фото є, — усміхаючись крізь сльози, згадує Оксана Михайлівна, — він тоді худюсінький був. А шинель видали 50 розміру. Стоїть підперезаний, як у платті. Альоша матросом там був.

У січні 2014 якось ляпнув, що вантажать міномети, іншу зброю — на Київ везтимуть. Тоді якраз Майдан стояв. Потім була анексія Криму. До Перевалочного підтягнули російські війська: танки, БТРи стояли навколо їх частини. Зв’язок поганий був, але інколи додзвонювались.

— Каже: «Ми за час тут їх розіб’ємо. Але тоді прилетять путінські ракети, нам кінець. Вони нас змісять в цій долині», — згадує Ігор Борисович. — Частина велика, на складах усього було. Так воно й досталося Росії.

• АТО

«Яких триндюлєй ми кацапам виписали!»

А з початку 2015 року попав в АТО.

Два місяці в Донецькій області, за Маріуполем: Лебединське, Гнутове, Широкине. Приморський край, Приазов’я.

— 3 14 по 16 лютого, коли брали Широкине, бій був три доби підряд.

— Казав: мам, нікого не слухай, що там такі ділові... Не такі вс...ються, коли обстріл. Як почнуть «Гради» бить, бліндаж закидає гряззю — страх дикий. Я, каже, й молитви повивчав. Офіцери падали й себе загрібали землею з переляку, — переповідає Оксана.

— Під Гнутовим і «Гради» їх обстрілювали, і самоходки (самохідна артилерія), і міни.

Знайшла повідомлення: морська піхота, 36 бригада, де Олексій служив, йшли на ротацію. Не туди повернули, зустрілися з сепаратистами. Зав’язався бій. Телефонного зв’язку нема. Офіцер з села нашого там служить. Роздобули номер, і вже через нього взнали, що син живий. Каже, виліз з БТРа, весь у багнюці, тільки очі. Питає: «Бачив, яких триндюлей ми кацапам виписали?!» — згадує батько. — Гранатометником там був. «Льоха АГС» прізвисько. АГС — автоматичний гранатомет.

— У 2016-ому на тиждень додому приїжджав.

Змінився. Дитина як не моя. Нервовий, ночами схоплюється, — знов журиться мати. — Їсти сядемо: дві ложки з’їсть, по кухні побігав, вернувся, ще дві з’їв.

Їх посилали в АТО на два місяці через чотири. Олексій вже старшим сержантом був.

У 2016-ому їм на півтора року контракт продовжили.

Казав, вже звик до армії і не знає, що на гражданці робити.

5 квітня цього року і цей контракт кінчився.

Написав рапорт на звільнення. В Київ хотів перевестись. У сина дівчина там, з нашого села. Та й додому ближче. Я вже раділа, що він не піде в АТО. Побув три доби у відпустці, поїхав за розщотними, а йому рапорт не підписали: далі служи. Мають право, війна.

А тоді взяли і звільнили, заднім числом...


Оксана Скрибка та Ігор Сергієнко

«Розбились! Один живий, один мертвий»

— 20 липня я вже лягла спати. Чоловік на роботі (школу закрили, працює у Батурині, Чернігівська державна служба охорони). Стукнули двері. Питаю: «Богдане, це ти там ходиш?» Альоша: «Ні, це я». «Господи, — кажу, — де ти взявся?» Два місяці не бачились. У контрактників субота, неділя — вихідні, він додому приїхав.

І бігом — вже друзі дзвонять. Переодівся, поїсти не встиг: «Мам, буду через годину вдома. Завтра побалакаємо».

Завтра ми були вже в реанімації.

Гуляли вони тут, біля клубу, на базарчику. Юра Бойченко під’їхав на мотоциклі. Місяць як купив «Яву». Альоша сів позаду, поїхали «круг почота» зробити.

А через 15 хвилин розбилися.

Вискочили на Московську трасу. І врізались в стоячу на дорозі фуру.

Як потім виявилось, вночі там лопнуло переднє колесо у вантажівки. І поки машина стояла, в зад вже в’їхав мікроавтобус «Пежо». Потім Юрин мотоцикл.

— Там не було попереджувальних знаків?

— Потім виставили. Стрічки не було. Нібито попереджувальний грибок хлопці мотоциклом об’їхали. Якби були п’яні, зроду не об’їхали б.

Юра помер на місці. Нашого «швидка» зразу на Бахмач забрала.

— Потім слідча казала, Льоша за кермом був. А хто це бачив? «Хто живий, той і винуватий». Проста логіка, — обурений батько.

Ніхто не знає, як вони сиділи. Від удару з мотоцикла повилітали. А тепер вже різниці нема...

Без шоломів обоє. Юра весь побитий: руки, ноги, голова дуже розбита. У нашого — тільки голова. Справу вела слідча з Конотопа. Сказала, алкоголю в крові було небагато. Швидкість — кілометрів 70.

• Лікарня

«15 годин протримали в Бахмачі. Реанімація приїхала без батарейок»

— У Льоші військовий жетон на шиї був. Його забрали в районну лікарню. Хірург сказав, що розколота лобна кістка. Знімок показував: легені нормально, ребра нормально, все ціле. Травма, каже, серйозна, треба робити трепанацію. Забиратимуть на Чернігів, уже викликав реанімаційну машину.

Якби ж я тоді знала, що не треба чекати. Хірург міг сказати, що ми можемо в госпіталь у Київ везти. Викликали б машину. Я нічого безплатного для сина не просила. Хоч у нього УБД (статус учасника бойових дій), багато ліків за бюджетний рахунок давали. Хай би платно, але щоб справжній реанімобіль.

Але лікар сказав, що години через дві його повезуть в обласну реанімацію. Що нам? «їдьте додому, як його заберуть, паралельно поїдете».

Тоді у Бахмачі дитину протримали 15 годин.

Ми вдома чекали до третьої дня. Дзвонимо: то лікаря нема, то не маємо права нічого казати телефоном. Тоді зовсім трубку кидати почали.

Уже в «Борис» зателефонували, хотіли туди везти.

Годині о п’ятій своїм ходом виїхали на Бахмач. Майже під лікарнею дзвінок: «Півгодини тому «швидка» повезла на Чернігів». А ми не зустріли... Поїхали в райлікарню. А сина ще тільки виносять. Підійшла, прошу: «Льошо, ти тільки живи!» Коли заговорила, почав ворочатися, застогнав. У машину мене не пустили.

А там почався «цирк». Давай вони його до апарата підключати, анестезіолог і медсестра-фельдшер. Апарати не вмикаються, батарейок нема. Таня Супрун, подруга, з чоловіком поїхали в Бахмач купувати батарейки. Привезли — все одно не вмикається. Медсестра з флакончиком ліків разів 20 комусь дзвонила, питала, як розділити ті ліки на дві години, щоб підколювати і довезти Льошу до Чернігова. Півтори години сина мучили.

Спільними зусиллями лікарів той апарат нарешті ввімкнули. Коли я почала обурюватись, анестезіолог сказав: «Претензії, що машина не укомплектована, пред’являйте головному лікарю. А то як загнеться в дорозі, воно мені треба?» Це так матері. Нікого в машину не взяли. «Це не маршрутне таксі».

«Знали, що помре, і ще на 2 тисячі ліків виписали»

— Дев’ять днів до тями не приходив. Коли опритомнів, поруч була Валя, його дівчина. Узнав її. Руку стиснув. На прохання лікаря команди всякі виконував.

Зробили МРТ: крововиливи зменшуються, трепанація не потрібна. Легені просвітили — теж, кажуть, нормально все. І пора переводити з реанімації в палату нейрохірургії.

Усього Олексій пролежав в обласній лікарні 21 день.

— У понеділок він мені таким слабим показався... Я ще ліків купила на 1700 на реанімацію. В середньому півтори тисячі доба виходила.

Щодня їздили то я, то батько. Через Короп 200 кілометрів, через Вертіївку 180.

— У вівторок я приїхав, Льоша в палаті. Не реагує взагалі. Я взяв градусник, поміряв температуру — 37,8. Сполошились. Бігають, відкачують рідину з легень. Консиліум лікарів зібрався.

Зробили знімок легень. Лікар сказав: «Тут пневмонії три дні». Вернули в реанімацію, — продовжує Ігор.

— У четвер — на штучному диханні, знов трахеостому** поставили. Але мене впізнав, руку ловив. Лікар сказав: «З мозком у нього більш-менш нормально. А легені треба лікувать. Таке буває». Питається, чого ж не лікували? — плаче Оксана.

— У суботу я приїхав: очі заплющені, намагається дихати, а не виходить, Льошу аж підкидає. Медсестра проговорилася: останню добу температура 40,5 була. Нейрохірург, що його вів, Садовський Олександр — не підійшов, нічого не сказав.

— На дві тисячі ще ліків виписали. Хоч знали, мабуть, що помре, — обурена мати.

— Доїхав до Коропа, — продовжує Ігор Борисович, — дзвонить лікар: «Помер Льоша...» Дак а чого ж ви мене додому відправили? Каже, думав, що не на моїй зміні.

— Я не лікар. Але після того весь Інтернет проштудірувала. У таких людей, лежачих, майже завжди застійна пневмонія. Як вони, медики, пропустили? Чого недодивилися? Спалили сину легені...

А написали «тяжка черепно-мозкова травма, несумісна з життям».

Садовський приходив, щось вони там лаялись у кабінеті судмедексперта.

Після розтину — в поліцію, в прокуратуру, в суд. Щоб дали дозвіл на поховання.

Привезли дитину о другій ночі. Без 20 одинадцять вечора тільки з морга забрали.

Як в аварію попав — і рапорт підписали

— Зразу після аварії зателефонували до військової частини. Що син в понеділок на службу не вийде.

Через годину передзвонюють. Кажуть: він у п’ятницю звільнений. 20-им числом. Рапорт підписали.

А у воєнніку нічого нема. По військовому квитку він ще на службі значиться.

Розрахунок йому на карту зразу кинули. Зараз вона заблокована.


Трати були дуже великі. Допомагали всі: родичі, односельці, чужі люди. Сестри мої двоюрідні, подруги. Альошчині друзі і сослуживці. Тисяч 60 точно пішло. Самі б не потягли. Продать нічого: хату цю? Чи корову? Спасибі велике всім людям, хто допомагав. Жалко тільки, що марно.

Ховали Олексія 14 серпня, на Маковія. На Спаса були дев’ятини. А розбився на мотоциклі на Казанську, 21 липня.


*Бойова машина піхоти.

**Трубка, що вводиться в трахею через шию.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №36 (1687), 6 вересня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.